17) Виникнення та зростання фільваркового господарства

Сучасники при характеристиці економічного життя Речі Посполитої часто вказували на факт, який їм здавався головним і яким вони пояснювали різні явища також у сфері соціальних і політичних відносин: панство дедалі більше охоплював потяг до розкоші. Воно прагнуло придбати якнайбільше різноманітних і дорогих виробів міського вітчизняного й закордонного ремесла, перебудовувало свій приватний і громадський побут. Потреби його розширялися в міру того, як на ринку з'являлися нові товари. «Боже мій, яка розкіш проникла в цю державу! — писав відомий політичний діяч Петро Скарга (1536—1612). — Всі, від великого до малого, відкинули святу поміркованість... рідко який пан не в шовках, без шестерні коней, без лівреї [на слугах]». А щоб одержати гроші для задоволення своїх примх, пани зверталися до господарства. Розвитку його сприяли і зміни в суспільному становищі основної маси феодалів: шляхетство звільнялося від обов'язку відбувати військову службу (місце «рицарства» заступали наймані війська) й ставало «сільськими господарями». Приблизно через сто років після того, як почався цей процес, польський публіцист С. Старовольський (1588—1656) писав: «За старих часів вважалося обов'язком селянина обробляти землю, а купця — займатися міськими справами. Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас нема вояків, ... зате є корчмарі, гандлярі і посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують волами, кіньми, вином, медом, ... рибою, ... всяким хлібом... Все, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують по самих низьких цінах і відправляють до міста... Туди ж вони посилають і свої продукти». Звичайно, пани відправляли на ринок і натуральні данини, скуповували з цією ж метою у селян різні продукти, однак головна увага власників великих і середніх фільварків зверталася на виробництво товарної продукції в самому панському господарстві.

Кількість хліба, вироблюваного у фільварках районів з найбільш розвинутим землеробством, весь час зростала. У 1582 р. до панського двору (Воронецький фільварок у Володимирському повіті) селяни завезли з поля: жита — 200 кіп, пшениці — 60, вівса — 120, гречки — 80 та 15 кіп різної іншої яровини і один стіг гороху, тобто (приймаємо загалом копу за 5 пудів, а стіг — за 20 пудів) 2375 пудів хліба й 20 пудів гороху. У маєтку С. Жолкевського в с. Туринці Львівського староства, даному йому в державу, в 1570 р. налічувалося різного хліба (озимого жита, пшениці, ячменю, вівса) близько 1200 кіп, тобто близько 6 тис. пудів. Це — фільварки середнього розміру. А ось більш виразна картина. Врожай у Большівському фільварку Галицького староства становив у 1555 p.: жита — 700 кіп, пшениці — 600, ячменю — 400, вівса — 700, гречки — 200, проса — 40 кіп і гороху 1 скирда, загалом — 13,2 тис. пудів. Це, як бачимо, — великий фільварок. У Котельницькому володінні (треба думати, в кількох фільварках) Ружинського було знищено під час наїзду 10 тис. кіп збіжжя, тобто близько 50 тис. пудів. Трохи раніше, в 1608 р., у маєтку Вчорайше на Київщині під час наїзду пограбовано 11 тис. кіп різного збіжжя, тобто 55 тис. пудів. Спадкоємці магната Острозького в 1615 р. тільки в двох ключах, Констянтинівському й Степанському, мали 300 тис. пудів хліба.

Володільці таких фільварків з своїм двором і челяддю могли спожити лише порівняно невелику частину зібраного збіжжя, решта ж ішла на ринок у чистому або переробленому виді. З фільварків на ринки відправлялися великі валки з різним зерном. При цьому окремі пани виручали значні суми грошей. Так, у 1637 р. канівський староста Харленський за контрактом, укладеним на поставку до Гданська 150 лаштів (лашт дорівнює приблизно двом тоннам) жита, мав одержати 5 тис. злотих. Княгиня К. Радзівілл за відправлений у 1642 р. з своїх українських фільварків до Гданська і Торуня транспорт (81 лашт пшениці, 121 лашт гречки й 21 камінь воску) мала одержати 13 058 злотих. Відзначимо, що 26% цієї суми витрачалося на транспортування.

Приблизно така ж картина спостерігалася у тваринництві. Так, за неповними даними (1609), у маєтку в с. Вчорайшому, що належав Ружинському, було щонайменше 100 дійних корів, 60 яловок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, відгодованих при винницях і млинах. Молочарське товарне господарство розвивалося в багатьох фільварках Руського воєводства, на Волині, Поділлі, Київщині. Причому розводилося дедалі більше породистої худоби. Так, у маєтках Львівської єпископії в числі 222 корів було 33 породистих. Відгодівля свиней практикувалася у Топорищенському фільварку на Київщині (1584), де було 30 годованих і 70 негодованих кабанів.

Велику рогату худобу, передусім волів, гнали, як і раніше, на внутрішні й зовнішні ринки. У 1630 р. київський воєвода Я. Тишкевич відправив до Ярослава 200 волів, а у 1640 р. шляхтич Суходольський — 200 волів. Того ж року з маєтків пана Ойзринського на Київщині пригнали до Ярослава 120 волів, а з фастівських і бобоцьких маєтків київського біскупа Соколовського — 304 воли і 235 яловок до Польщі.

Великі прибутки давали кінські заводи, що зустрічалися в окремих фільварках. У табунному конярстві вже помічалися спроби поліпшувати породу коней. У деяких фільварках почали закладати й кінські заводи. У 60-х роках XVI ст., наприклад, у волинських селах Велігові й Кутах в стайнях постійно утримувалося 120 породистих коней. Їх продавали здебільшого для потреб війська.

Частина продукції фільваркового господарства перероблялася на місці. У Волинському воєводстві, наприклад, тільки за 13 років (1570—1583) кількість млинових кругів зросла з 578 до 844. У 1569 р. в шести староствах Руського воєводства — Саноцькому, Львівському, Перемишльському, Галицькому, Холмському й Белзькому — було понад 2 тис. млинів. У 1640 р. тільки одному Яремі Вишневецькому належало 476 млинових посадів: 40 — у Лубнах, 34 — у Лохвиці, 38 — у Пирятині і т. д. Млини, крупорушки, ґуральні, броварні, чинбарні набували дедалі більшого економічного значення.

Прибутковою була й така галузь фільваркового господарства, як бортництво і пасічництво. У 1609 p., наприклад, шляхтич Ружинський у с. Вчорайшому мав пасіку в 500 вуликів. Те ж саме спостерігалося і в монастирях. Від пасік Києво-Печерського монастиря, скажімо, у 1600 р. було одержано за мед 150 злотих, стільки ж у 1601 р., а у 1602 р. за 26 діжок меду і «пньовщини» — 100 злотих. Частина товарного меду йшла на ринок у натуральному виді, а частина — з фільваркових медоварень — як напій. Великі доходи магнати й багата шляхта одержували також від рудень, поташень, селітряних варниць тощо.