Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Іст. Укр. 7 кл. Т-3 Феод. роздробленість.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
85.18 Кб
Скачать

27

Історія України , 7 кл.

Тема № 3 : ПОЧАТОК ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ.

Феодальна роздробленість – це розпад єдиної централізованої держави на кілька малих.

Причини феодальної роздробленості:

  1. Велика територіальна протяжність К. Русі.

  2. Етнічна неоднорідність населення.

  3. Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище , ніж державні.

  4. Панування натурального господарства і відсутність постійних торгово- економіч-них зв’язків між окремими землями.

Натуральне господарство – це таке господарство , при якому все необхідне для життя вироблялось всередині феодального помістя , майже нічого не продавалось і не куплялось.

  1. Поява великої кількості міст в удільних князівствах , які стали економічними і

військово - політичними центрами цих князівств . Між ними і Києвом наростало

суперництво і боротьба.

  1. Зміна торгових шляхів у зв’язку з пануванням у степах кочівників.

  2. Посилення нападів кочовиків на Русь і Київ , що значно послаблювало їх.

  3. Відсутність на Русі єдиного узаконеного способу успадкування великокнязівської

влади , що приводило до постійних міжусобиць між князями за землі і владу.

З піднесенням удільних князівств і послабленням влади київського князя

посилювався сепаратизм.

Початком феодальної роздробленості вважається 1132 рік – рік смерті Мсти-слава Володимировича. Але першим кроком до феод. роздробленості була адміністративна реформа Ярослава Мудрого (1054р.). Другим кроком був Любець-кий з’їзд (1097р), на якому було введено принцип «отчинності».

«Слово о полку Ігоревім» так описує початок феодальної роздробленості: «Пере-

стали князі з кочівниками воювати, а один з одним воювали та чвари на себе підій-

мали».

В ХІІ ст. Русь розпалась на кілька князівств, в т.ч. на українських землях утворились:

Київське , Чернігіво – Сіверське , Переяславське , Галицьке і Волинське князівства.

Київська Русь перетворилась на федеративну монархію .

Федеративна держава це велика складна держава, яка складається з менших держав, які мають державний суверенітет ( незалежність)

Кожне з удільних князівств стало незалежною державою , на чолі якої стояв удільний князь. Він мав своє військо, сам чинив суд, збирав податки. Влада князя опиралась на боярську раду , яка була дорадчим органом при князі , та на дружинників, з числа яких він призначав посадників, тисяцьких та тіунів. За формою правління ці князівства були князівськими монархіями. Спільні для всієї Русі питання вирішувалися на князівських снемах.

КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

До нього входили землі колишніх древлян, полян, частково уличів і дреговичів.

Це найгустіше заселене князівство, мало 79 міст.

Київські землі не були спадковою вотчиною якоїсь князівської династії , вони

вважалися власністю великокнязівського столу.

В 2 пол. ХІІ ст. роль Києва як об’єднавчого центру держави значно послаблю-ється. Але володіти ним хочуть всі удільні князі, через це вчиняють постійні набіги

на Київ. Двічі його захоплював син Мономаха Юрій Долгорукий, але втримати його

не зміг. Найбільший розгром Києва вчинив син Долгорукого і внук Мономаха воло-

димиро – суздальський князь Андрій Боголюбський.

В березні 1169 р. він разом із 12 удільними князями та загоном половців і чехів

здійснив похід проти Києва. Мета походу: спроба перехопити у Києва роль політичного і релігійного центру Русі і перетворити на такий центр Володимиро – Суздальське князівство.

Місто було пограбоване, люди частково перебиті, частково вивезені в полон. З Киє-ва вивезли все майно, книги, дзвони. Після цього Київ уже піднятись не зміг, він втратив роль центра держави, але залишився одним із найбільших міст Русі.

ЧЕРНІГОВО – СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Займало територію на лівому березі Дніпра ( землі сіверян, радимичів і в’ятичів).

Головне місто - Чернігів.

Стало удільним , незалежним від Києва князівством в сер. ХІ ст.( 1054р.), а повніс-

тю відокремилось після Любецького з’їзду ( 1097р.). Династію Чернігівських князів заснував син Святослава Ярославича - Олег Святославович ( Гореславович), тому цю династію називали Ольговичі.

У 1097 р. за рішенням Любецького з’їзду із його складу виділили Новгород – Сіверське князівство . У 1178 р. новгород – сіверським князем став Ігор Святосла во-

вич . Він разом із союзниками розгромив половців на Дону. У 1185 році він робить

другий похід на половців , але вже без союзників. В битві на р. Каялі він був роз- громлений, попав у полон . Ці події описані в творі невідомого автора «Слово о полку Ігоревім»( ~1187 р.) .В ньому автор згадує багато руських князів , звертається до них із закликом об’єднатися для боротьби з половцями.

Поразка Ігоря відкрила на Русь дорогу половцям.

Вже в ХІІІст. Чернігівське князівство розпалось на 16 князівств.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ЗЕМЛЯ

Розташоване на Лівобережжі, на південний схід від Київського. Як удільне виникло

в 1054 р. , але і в ХІІ – ХІІІ ст.. не було самостійним, бо повністю залежало від Києва.

Це князівство межувало на півдні зі степом, тому постійно потерпало від набігів половців. Потребувало постійної допомоги Києва як військової, так і продовольст-вом. Для захисту його півд. кордонів туди були переселені племена торків, печенігів,

тупеїв та берендеїв.

Переяславські князі брали активну участь у боротьбі з половцями. Найбільше прославились у цій боротьбі Ярополк Володимирович, Із’яслав Мстиславович та

Володимир Глібович. Саме після смерті останнього у 1187 р. київський літописець

вперше вжив назву «Україна» , позначивши нею Переяславські землі.

ДРУГА СПРОБА ДОБИТИСЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ (1147 р.)

В умовах феодальної роздробленості Руська православна церква вирішила здобути незалежність від візантійського патріархату.

У 1147 р. при підтримці київського князя Із’яслава Мстиславовича чернігів-ський єпископ ОНУФРІЙ скликав собор єпископів ( прибуло 7 із 10 ). На соборі

було обрано митрополитом русича Клима Смолятича ( без погодження із патріар-хом). Але церква незалежною не стала ,бо проти цього виступили частина єпис-

копів і Юрій Долгорукий , який в цей час захопив Київ і став великим князем.

Тому Клим Смолятич відмовився від посади митрополита і виїхав у Володимиро – Суздальське князівство.

ГАЛИЦЬКО – ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ.

До 1199 року Галицька і Волинська землі існували окремо.

ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Розташоване у Прикарпатті і верхньому Подністров’ї. Центрспочатку Перемишль , потім був поділ князівства на кілька уділів.

Виникло в серед. ХІ ст. ( 1054 р. ) ,коли Ярослав Мудрий віддав Галичину своєму внуку Ростиславу. Він і став засновником першої династії галицьких князів – Рости-славовичів.

Київський князь Із’яслав Ярославович забрав у Ростислава Галичину. Тільки у

1084 році уже великий князь Всеволод Ярославович повернув синам Ростислава Галичину ( їх було 3 ).

  1. Рюрик Ростиславович - став князювати у Перемишльській землі ( землі над

річками Сян і верхньому Дністрі).

  1. Василько Ростиславович – став правити у Теребовлянському князівстві ( землі

Поділля, Буковина і східна частина укр. Карпат).

  1. Володар Ростиславович – правив у Звенигородському князівстві ( знаходилось між Перемишльським та Теребовлянським ).

Сусіди Галичини: на півночі – Волинські землі ;

на півдні -- степ , а також залежне від Галича Берладське кн..

на заході -- Угорщина і Польща;

на сході -- Київське кн..

Після Любецького з’їзду ( 1097 р.) Галицьке князівство вийшло з-під влади Києва.

Після смерті братів – Ростиславовичів їхні діти у 1124 р. поділили Галичину на 4 кня-зівства : Перемишльське , Звенигородське, Теребовлянське і Галицьке.

Тільки у 1141 р. , після смерті братів Володаревичів і Васильковичів ці землі знову

обєднав в єдине князівство Володимирко Володаревич. У цьому ж 1141р. Володи-

мирко переніс столицю князівства з Перемишля у м. Галич.

Володимирко вів боротьбу за владу із своїм племінником Іваном Берладником.

Потерпівши поразку у боротьбі за Галич , Іван заснував окреме Берладське князівст-во (1150 – 1160-і р.р.). Помер Володимирко у 1152 р. , а Галицьким князем став його

син Ярослав Осмомисл.

ПРАВЛІННЯ ЯРОСЛАВА ОСМОМИСЛА

(1152 - 1187 )

За його правління Галицьке князівство досягнуло свого найвищого розвитку. Він вів

боротьбу з київським князем Із’яславом за спірні порубіжні міста ( Болохівщина ) і

зумів їх втримати за собою. Укріпив багато галицьких міст , кілька міст збудував ,

в т.ч. і м. Ярослав ( тепер Польща).

В 1153 - 1157 р. за наказом Ярослава у Галичі було збудовано Успенський собор , де згодом князя і було поховано.

Ярослав приєднав до Галицького князівства землі між Карпатами і Дністром ,

пониззя Дунаю і аж до Чорного моря.

Відсутність воєн із сусідами, мир всередині країни сприяли економічному і культур-ному піднесенню Галичини за Ярослава. Найбільшою проблемою під час правління

Осмомисла були непокірні галицькі бояри , які неодноразово виступали проти князя ( Настя Чагрівна ). Особливо непокірним був боярський рід Кормильчичів. Приборкати бояр так4 і не зумів.

Осмомисл відмовився взяти участь у поході А. Боголюбського у 1169 р. на Київ.

Зовнішня політика.

  1. Брав участь у походах проти половців .

  2. Уклав союз із німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і визнав себе його

васалом.

  1. Відновив добрі стосунки з Польщею і Угорщиною.

  2. Мав великий авторитет на Русі. До нього звертався автор «Слова о полку Ігоревім»

«Високо сидиш ти , княже, на своїм золотокованім престолі, підпер гори угорські своїми полками , зачиняєш ворота Дунаю … і суд по Дунаю рядиш».

Помер у 1187 р. Літописець писав про нього : «Був то князь мудрий ,красномовний

богобійний і поважаний у всіх землях . Був щедрим , милостивим і правосудним ,

через те безліч іноземців йому служило».

Після його смерті в Галичі йде боротьба за владу. Бояри вигнали з князівства поза-

шлюбного сина Осмомисла -Олега і передали владу шлюбному сину - Володимиру.

Його правління не залишило вагомого сліду. Після смерті Володимира (1199р.) його

сини відмовились повернутись з Угорщини , тому Галичина залишилась без князів. В боротьбу за ці землі включились волинські князі.

ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Виникло в кін. Х – на поч.. ХІ ст.. Центр – м. Володимир – Волинський. Аж до серед.

ХІІ ст. своєї окремої князівської династії не мало , бо київські князі вважали Волинь своєю вотчиною і не хотіли віддавати іншим у спадкове володіння. Статус спад-кової вотчини Волинь набула лише після реформи Ярослава Мудрого (1054 р.).

Окрему князівську династію волинських князів заснував Із’яслав ІІ Мстиславович,

онук Володимира Мономаха. Із’яслав помер у 1170 році . Між його синами виникли

міжусобиці за владу, але в результаті волинським князем став брат Із’яслава – Роман Мстиславович. При ньому Волинь досягла найвищого розвитку.

Сусіди Волині :

На заході – Польща; На сході – Київська земля; На півдні – Галичина; На півночі – Литва.

ПРАВЛІННЯ РОМАНА МСТИСЛАВОВИЧА.

( 1170 - 1205 )

При правлінні опирався не на боярську верхівку , а на середнє і дрібне служиле боярство і городян.

Після смерті Осмомисла (1187р.) Роман пробує вперше захопити Галичину , але через втручання угорців не зумів цього зробити.

Уславився походами на половців, провів проти них 3 походи (1202 , 1204 р.).

Автор «Слова о полку Ігоревім» звертався до нього: «Високо плаваєш ти, княже,

в подвигах ратних , як той сокіл на вітрі ширяючи».

Після смерті сина Осмомисла – Володимира, Роман робить другу спробу захопити

Галичину. У 1199 році , заручившись підтримкою угорців, захопив Галич і об’єднав

Галичину і Волинь в єдину державу - Галицько – Волинське князівство ( ГВД).

Роман був прихильником централізації держави і припинення дроблення Київської

Русі, але його заходи на відновлення єдності держави не реалізувались через опір удільних князів.

У 1203 р. Роман здійснив похід на Київ , захопив його і до своєї смерті ( 19 червня

1205р) був фактично Великим київським князем. Поскільки від Києва залежало

Переяславське князівство, то Роман став володарем майже всіх українських земель, крім Чернігівських. Цим він поклав початок формуванню української національної

державності.

В об’єднаній державі Роман придушив боярську опозицію, вигнав з Галича рід

Кормильчичів і фактично встановив одноосібну владу князя. Роман перший із князів носив титул « самодержець всієї Русі».

Зовнішня політика.

  1. Мав добрі відносини з Візантією і Тевтонським Орденом ( Прусія).

  2. Дружив , а часом і воював з Польщею.

  3. У 1204 р. Папа Римський запропонував Романові королівську корону в обмін на

прийняття католицизму , але Роман відмовився.

Загинув у 1205 р. біля м. Завихвіст у сутичці з поляками.

Роман був помітною фігурою у європейській історії, авторитетним правителем . Тери-

торія його держави не поступалась Священній Римській імперії.

Після смерті Романа процес формування єдиної національної української держави у ГВД було загальмовано. Знову підіймалась боярська опозиція і, за

словами літописця, « велика смута настала у землі руській».

ІСТОРІЮ ГВД МОЖНА ПОДІЛИТИ НА 4 ПЕРІОДИ:

1 - 1199-1205 р. - виникнення ГВД і початок її розбудови за Романа Мстиславовича.

2 - 1205-1238 р. - тимчасовий розпад ГВД, посилення боротьби за владу галицького

боярства.

3 - 1238-1264 р. - відновлення єдності ГВД і її зміцнення за Данила Галицького.

4 - 1264-1340 р. - розвиток ГВД за наступників Данила Галицького і поступове ослаб-

лення і розпад ГВД

ХАРАКТЕРИСТИКА ІІ періоду ГВД.

Тимчасовий розпад ГВД.

Після смерті Романа Мстиславовича у 1205 році галицькі бояри вигнали його жінку Ганну з малими синами Данилом і Васильком з Галича. Польща і Угорщина використали це для втручання у галицько – волинські справи.

На галицькі землі претендують Ольговичі , які у 1206 році роблять похід на Галич,

але не знаходять підтримки бояр.

У цьому ж 1206 році на запрошення бояр в ГВД починають правити брати Ігоровичі.

Але у 1208 році між Ігоровичами виникла міжусобиця і бояри позбавили їх влади.

Після цього Галич захопили угорці ( 1208р.) , безчинства яких заставили бояр знову закликати на княжіння Ігоровичів (1210 р.).

Повернувшись, Ігоровичі вчинили велику різню бояр : близько 500 їх було вбито.

Перелякані бояри звернулись за допомогою до Угорщини і навіть погодились визна-ти над собою владу малого Данила.

Т.ч. у 1211 році Данило Романович вперше утверджується в Галичі , але незадовго, бо у 1213 році бояри знову виганяють Данила з матір’ю з Галича.

У 1213 році стається неймовірне : боярин Володислав Кормильчич проголосив себе галицьким князем. Проти нього виступили не лише інші бояри , але і Угорщина і Польща. Ці держави у 1214 році уклали між собою Спішську угоду,за якою вони

поділили між собою ГВД:

- Галицькі землі переходили до Угорщини і ними правив

угорський королевич Коломан ( з 1214 до 1221 року).

- До Польщі відходили Перемишльська і Берестейська землі та частина Холмщини.

- Решта Волині повертали Романовичам.

Панування угорців у Галичині було недовгим. У 1219 році Данило одружується з

дочкою новгородського князя Мстислава Удатного і почав правити волинськими землями самостійно . Галичани повстали проти угорців , їм на допомогу прийшов Мстислав Удатний і визволив галицькі землі. Але Мстислав не передав Галич Данилу, а сам став ним правити ( з 1221 до 1228 р.).

В цей час Данило зосередився на звільненні всіх волинських земель від Польщі і

поверненні їх під свою владу: він звільнив Берестейщину, Забужжя (майбутню Холмщину). У 1227 – 1228 рр. він повернув собі міста Луцьк, Пересопницю, Чарторийськ і фактично об’єднав майже всі волинські землі. Правління цими землями передав своєму брату Васильку , а сам починає боротьбу за Галич.

МОНГОЛО – ТАТАРСЬКЕ ІГО.

Монголо – татари – це кочові скотарські племена , які жили у монгольських степах .

В кін. ХІІ – на поч.. ХІІІ ст.. ці племена були об’єднані Чингізханом ( Темучіном) в єдину державу( 1206р.). Саме під його керівництвом монголи почали завойовницькі походи і підкорили Півд. Сибір, Півн. Китай, Середню Азію, Закавказзя( протягом 1206 – 1222р.).

В кінці 1222 року монголо – татари на чолі з ханами Джебе і Судебеєм перейшли через Кавказ і на Сіверському Дінці розгромили половців. Відступивши аж до Дніпра, половці звернулись за допомогою до руських князів ( …спочатку поб’ють нас , а потім і вас. Тож вдаримо спільно на ворога…).

На допомогу половцям пішли князі київський , галицький ,волинський , чернігівський , смоленський , трубчевський та путивльський . Разом із половцями налічувалось 50 -60 тис. чол.. Союзні війська збирались на о. Хортиця і звідти виру-

шили на Дон , назустріч монголам.

Зустріч відбулась на р. Калка 31 травня 1223 року . Ще до битви князі пересварились між собою за те, хто з них старший і буде керувати . Вирішили, що кожен бути йти окремо, « собі слави шукати». Першими в бій вступили Галицький князь Мстислав Удатний і Волинський князь Данило Галицький. Їх дружини були

розгромлені . Інші князі не допомогли. По черзі монголи розгромили всі руські дружини , потім ввірвалися до руського табору і вирізали майже все військо. Загинули

9 із кожних 10 воїнів ( легенда як монголи святкували перемогу). Але навіть цей страшний розгром нічого не навчив руських князів, які дальше продовжували міжусобиці.

Через хворобу Чингізхана монголи після Калки не пішли на Русь , а повернулись в степи. Після смерті Чингізхана майже 15 років між його синами і внуками йшла боротьба за владу, перемогу уній здобув внук Батий. Саме він очолить

новий похід на Русь .

У 1237 - 1238 р . монголи здійснили похід на Півн.- східну Русь ( Рязан-ське, Володимиро – Суздальське , Московське та ін.. князівства), повністю її спусто-шили. Не була поруйнована лише Новгородська земля, захищена болотами і лісами.

Південно – західні князі не прийшли на допомогу Північній Русі , нічого не робили і для зміцнення обороноздатності своїх земель ( крім Данила Галицького).

Восени 1239 р. монголи напали на південноруські землі.

Першим зазнало нападу Переяславське князівство . Обороною Переяслава керував єпископ Симеон . Місто оборонялось цілу зиму, а в березні було взяте і знищене.

Осінню 1239 року монголи вторглись і в Чернігівське князівство. Оборо-ною Чернігова керував князь Мстислав Глібович, але змушений був втікати. В жовтні 1239 р. Чернігів був взятий монголами , спалений , а населення вирізане.

З осені 1239 до осені 1240 року монголи підкорили все Лівобережжя.

У вересні 1240 році вони підійшли до Києва. Київ у цей час ( з 1239 р.) належав галицько – волинському князю Данилу Романовичу і від його імені ним управляв

воєвода Дмитро Єйкович. Саме він і очолив оборону міста. ( документ)

5 вересня 1240 р. почалась оборона м. Києва. Її можна поділити на 2 етапи.

І – з 5 вересня до 19 листопада 1240 року – кияни успішно відбивають атаки ворога.

ІІ - з 19 листопада до 6 грудня 1240 р. – монголам вдалось пробити мури міста і бої точились в самому місті.

Оборона Києва тривала 93 дні. Через Лядські ворота монголи ввірвалися в місто , перебили населення. Останні захисники сховалися в Десятинній церкві , але

її мури не витримали , купол і хори завалилися і поховали під собою втікачів.