109. Загальна характеристика та основні етапи становлення командно-адміністративної системи в радянській Україні.

Етапи розвитку адміністративно-командної економічної системи:

1. «Воєнний комунізм» (1917-1920)

2. НЕП (1921-1923)

3. « Сталінський соціалізм» (30-ті – 50-ті рр. 20 ст.)

4. Спроби вдосконалення господарської системи (50-ті – 80-ті рр. 20 ст.)

Характерною особливістю нової політичної системи було обєднання партійних і державних органів в єдину систему влади, що було належним чином закріплено адміністративно наприкінці 20-х років.

З 1929 р. в СРСР почало складатися тоталітарне сус-во, основними рисами якого були:

- Диктатура Комуністичної партії;

- усезагальнийта безмежний контроль влади над суспільством;

- Формування та контролювання нею суспільної свідомості;

- тотальна ідеологізація життєдіяльності та напівфеодальна ієрархізація соціальних відносин;

- Культивування суцільного страху перед ухиленням від «генеральноїлінії» правлячої партії;

- програмування побуту та життєдіяльності окремої особистості;

- перетворення особистості на безособового індивіда, підкореного цілому.

Ідеологія соціальної політики в тоталітарному суспільстві визначалася також тим, що в її основу було поклаждено ідею переваги одного суспільного класу, а саме – робітничоо, над усіма іншими.

Також хаоактерною ознакою тоталітарного суспільства була наявність обовязкової державної ідеології, що пронизувала всі сферу духовно-культурного життя.

Насправді наявність обовязкової державної ідології порушує право особистості на власний світоглід, на самостійність думки.

До середини 1930-х років була створена абсолютно нова політична й економічна система – адміністративно-командна економічна система, заснована на:

- провідної ролі партії;

- державні власності на засоби виробництва;

- вілмові віл приватної господарської ініціативи;

- плановій еокноміці, яка здатна замініти « анархію ринку»;

- централізованому розподілі ресурсів.

У радянській адміністративно-командній системі можна виокремити три рівня управління: на вершині знаходився диктатор. На другому рівні розташовувалися функціональні органи управління, такі, як Держплан, наркомати фінансів, праці, еокномічні наркомати, і на третьому- підприємства.

Наприкінці 1920-х років у СРСР закінчився експеримент непу зі створення своєрідної змішаної економіки і почалося цілеспрямоване тотальне одержавлення економіки. Витіснення приватного сектору закінчилося абсолютним домінуванням державного.

В умовах адміністративно-командної системи відбувалося фактичне одержавлення робочої сили – робітники позбавлялися свободи вибору місця й характеру роботи.

Одержавлення відбувалося не тільки у сфері виробництва, а й у сфері розподілу, обміну й споживання. Держава визначала стандарти буття людини в усіх сферах відповідно до місця, яке вона посідала в партійно-державній ієрархії.

Також панував редистрибутивний принцип розподілу продукції.

Загалом адміністративно-командна система дедалі більше демонструвала свою неефективність і на початку 50-х років практично вичерпала свої можливості. А спроби її вдосконалення були приречені на провал, оскількине зачіпали основ господарської системи.