41. Відродження, Реформація і Просвітництво, їх сутність та роль у становленні суспільства з ринковою економікою в країнах Європейської цивілізації.

Відродження або ренесанс – це період з середини XIV — середини XVII ст.) коли в країнах Зх Європи відбуваєтьсч вілновлення духу і технічного рівня античності. Період Відродження почався в ХУ ст.. Саме тоді відбулися кардинальні зміни, які охопили всі сфери державного і громадського життя. Завдяки технічним нововведенням прискорилися темпи економічного розвитку. Великі географічні відкриття розсунули межі західного світу, прискорився процес формування національних ринків, загальноєвропейського і світового. З'явився новий соціальний тип - підприємець. У релігії, літературі і мистецтві відбувалися зміни, що руйнували систему середньовічних цінностей.

Протестантизм, який виник унаслідок модифікації християнства, проповідував головну ідею християнської релігії — рівність усіх перед Богом, заклав основи «протестантської етики», нових суспільних цінностей і взаємин між людьми. Просвітництво — інтелектуальний та духовний рух кінця XVII — почат­ку XIX ст. в Європі та Північній Америці. Представниками були: Д. Локк, Ш. Л. Монтеск'є, А. П. Гольбах та ін. Це природне продовження ідей гуманізму¹ Відродження, протестантизму періоду Реформації та раціоналіз­му початку Нового часу. Його світогляд: відмова від релігійного світорозу­міння (схоластичного²) і звернення до розуму як єдиного критерію пізнання людини і суспільства — стали поворотним моментом у використанні науко­вих знань у розвитку суспільства. Ро­зум, в уявленні просвітників, дає людині розуміння як суспільного устрою, так і самої себе. Характерною ознакою наукового мислення Просвітництва було і те, що воно орієнтувалося на практичне використання досягнень науки в інтересах суспільного розвитку. Раціональний підхід став застосовуватися до всіх сфер суспільного життя людини. В Англії — батьківщині Просвітництва — були сформульовані основні поняття просвіт­ницького вчення: «загальне благо», «природне право», «суспільний догоб

Велику увагу просвітники приділяли питанням виховання та освіти наро­ду. Звідси — сильне дидактичне (повчальне) начало, яке проявилося не тіль­ки в наукових працях, але й в літературі, музикальному мистецтві, театрі. Історичний та міфологічний живопис Відродження по­ступився місцем в епоху Просвітництва картинам на побутові та повчальні теми. В театрі виникає новий жанр драми і комедії, в яких виводиться новий герой, представник третього стану. Вершиною музикальної культури стає творчість І. С. Баха (1685—1750), В. А. Моцарта (1756—1791), Ф. И. Гайдна (1732—1809).

Якщо Італія в XIII ст. стала батьківщиною Відродження, то пізніше, на початку XVI ст., в Німеччині складається інший тип світогляду і, відповідно, всієї культури, що увійшов в історію як епоха Реформації.

Реформація широкий сусп руху зх і центральній європі у 16ст, який носив антифеодальний характер і виразився у формі боротьби проти католицької ціеркви як опори феод устрою. Ідеологи реформації заперечували необхідність католицької церкви, проповідували дешеву церкву, заперечували права церкви на землю, багатство, єдиним джерелом релігійної істини вони проголошували святе иисання.

Ідеї Реформації швидко підхопили широкі верстви населення в різних країнах. Стався новий великий розкол у християнстві - від католицької відділяються протестантські церкви. Протестантськими узагальнено називають церкви, генетично пов'язані з Реформацією, вони сповідують близькі погляди, але організаційно не об'єднані. Раніше за всіх виникли лютеранство і кальвінізм.

В результаті всіхцих процесів люди почали орієнтуватись на практичне використання досягнень науки в інтересах суспільного розвитку, заклались основи нових сусп цінностей, утвердилист принципи рівності та свободи, що сприяло утвердженню ринкового гос-ва.