1.Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів.

Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності. На відміну від неживої природи, суспільні процеси проходять у свідомо створеному людьми середовищі та наповненні цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне життя, яке потребує урахування фактору часу, коли історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Зазначенні вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай називають парадигмою суспільства. Парадигма (з грец. Зразок, образ)-сукупність історично сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та ін. установ, прийнятих в певному суспільстві, як зразок, норма, рішення певної проблеми (Т. Кун).

Цивілізаційна парадигма почала утверджуватись відносно недавно і спирається на фундаментальні зміни в розвитку методології науки, у застосування якісно нових загальнонаукових підходів та принципів дослідженні. Вона передбачає розгляд суспільства як об’єктивного процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, та комуністичної суспільно-економічних формацій. В основу цивілізаційної парадигми покладено системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, Дарвіна, Ейнштейна та ін..), яка передбачає дослідження будь-якого об’єкта як системи:

1)яка має власну структурну будову; 2) знаходиться в складі іншої системи; 3) складові цих систем взаємоповязанні і взаємозалежні; 4) головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущенні її розпуску.

Основні положенні цивілізаційної парадигми :

1)одиницею дослідженні є суспільство, що має власні, лише йому притаманні ознаки, яке розглядається як цілісне утворення, що входить до більш широких систем (сх. або зх. цивілізації).

2)Сутнісними характеристиками є взаємозалежність суспільного індивіда і суспільства та емерджентні властивості суспільства ( якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових).

3)Суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та впливають одна на одну.

4)Розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів-диференціація (адаптація) та інтеграція (об єднання) - що забезпечують розвиток суспільства.

5)Головна мета суспільства - збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів-досягається його організацією.

6)Принцип людино центризму - посідає центральне місце людина, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства.

Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської системи на різних етапах.

2.Господарство, господарська система та її еволюція

Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом.

Госп. сист.сусп. є складним і багатоплановим утворенням, якому притаманна певна цілісність. Вона характеризується відповідним рівнем розвитку поділу праці, техніки, технології; характером влади та особливостями впливу держави на госп. процеси; наявними ресурсами, що використ. у виробництві,тощо.

Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища.

Цивілізаційна парадигма передбачає розгляд господарської системи як цілісного утворення, що має власну структуру. Дослідження цілісності неможливе без аналізу етапів її становлення, кожен з яких відображає різний рівень зрілості системи.

1.На історично першому етапі розвитку госп. сист. мало місце лише співіснування домогосп., слабко пов,язаних спільними господарськими зв,язками. Їх об,єднувала територія перебування, землі, ліси та інші природні умови, що спільно використовувалися в госп. діяльності. Іншим об,єднальним моментом у госп. діяльності був обмін досвідом та удосконаленими знаряддями праці. Впливали на госп життя також війни, запозичення у підкорених народів способів ведення господарства тощо.

Госп. систему, в якій діяльність здійснюють самостійно функціонуючі домогосп. Задля забезпечення власних потреб його членів, що не пов,язана постійними госп. зв,язками з іншими домогосп, називають госп. сист. натурального виробництва.

2.Наступний етап розвитку госп. сфери суспільства – стану симбіозу – характеризується тим, що коли виникають взаємовигідні зв,язки між господарськими одиницями, коли кожне господарство тримує вигоду від поділу праці та обміну її результатами. Господарство в якому потреби людей забезпечуються через створення матеріальних благ і послуг у різних та самостійних госп. одиницях з наступним їх обміном, дістало назву системи товарного господарства.

У системі товарного виробництва важливу роль відіграє історичний розвиток сусп.. поділу праці та форм обміну продуктами праці. Як правило, перший великий сусп. Поділ праці пов,язують зі спеціалізацією домогосп. У землеробстві та тваринництві, другий – з утвердженням як самостійної сфери госп. діяльності ремесла, третій – торгівлі. У цей період відбувається усуспільнення виробництва.

Формування системи тов.. госп. розпочалося ще в надрах натурального виробництва, коли окремі госп. одиниці почали спеціалізуватися на виробництві певних благ задля наступного обміну. В епоху пізнього середньовіччя та бурхливого розвитку міського господарства чисельність товарних госп. одиниць постійно зростала і почала переважати над домогосподарствами з натуральним виробництвом. Госп. одиниці, втрачаючи форму замкнутих натур. Домогосподарств, перетворилися на ремісничі, торгівельні, землеробські та інші спец. Господарства.

3.Третій етап істор. розвитку госп. сист. сусп. Характеризується утвердженням нової мети виробництва – отриманням прибутку. Це досягається перетворення матеріального багатства у гроші, як заг. форму багатства, та спрямуванням їх на виробничі цілі.

Гроші стали втіленням багатства, знаряддям капіталізації усіх його складників, засобом нагромадження капіталу. Госп. система, зв,язки якої опосередковані рухом різноманітних форм грошей, виступає як система товарно-грошового (капіталістичного) господарства.

На сучасному етапі свого розвитку товарно-грошова сист. госп. набула нових якостей, зумовлених утвердженням грошово-кредитних відновин, що надають небаченого динамізму економічним процесам.