36. Сутність та ознаки складності праці. Групи складності праці.

Складність праці-характеристика, що відбиває глибину теоретичних знань та досконалість практичних навичок працівник, необхідних для виконання роботи. Ознаки, що визначають складність праці, ураховують характер та особливості трудової діяльність працівників, зміст у змісті праці, якісні аспекти праці.

На основі аналізу робіт, що виконуються працівниками різних професійно-кваліфікаційних категорій, виділяють такі ознаки складності праці: 1)характер робіт, які становлять зміст праці

2)різноманітність робіт

3)самостійність виокнання робіт

4)масштаб та складність керування

5)додаткова відповідальність.

Диференціація вимог до знань та вмінь фахівців дає можливість установити такі групи складності праці:

1)максимально(особливо складні роботи)

2)середня(роботи високої та підвищеної складності)

3)мінімальна(роботи сер складності).

ДО особливо складних належать комплексні роботи. До високої і підвищеної складності-різноманітні роботи, виконання яких здійснюється самостійно на основі загальних вказівок керівника. До середньої складності-роботи, що повторюються в межах регламентованого завдання. В оцінювання складності праці застосовують дві групи методів.

Установлюючи ознаки оцінки складності праці,слід визначити такі: 1)складність роботи визначається перш за все їхнім змістом,оскільки що складніші трудові функції працівника, то складніша його праця;2) велике значення має різноманітність робіт-що різноманітніші завдання,то складніша його праця; 3) праця значної частини працівників та фахівців пов”Язана з підлеглими, тому масштаб і складність керування треба також ураховувати як чинник,що визначає склданість праці ; 4) кожен працівник незалежно від посади несе відповідальність за доручену справу.

37. Сумарні та аналітичні методи визначення складності праці.

В оцінюванні складності праці застосовують 2 групи методів:

1) сумарні(неаналітичні)

2) аналітичні

Метою сумарних методів є складання переліків робіт, розміщення у порядку збільшення чи зменшення їхньої складності, без кількісної оцінки. Використання аналітичних методів оцінки передбачає кількісну характеристику складності робіт. Серед сумарних методів виділяють:

1.метод ранжирування робіт – робочий процес розглдається як єдине ціле, а для порівняння робіт різних видів використовуються назви посад або посадові інструкції. Цей метод легкий і зрозумілий у використанні та застосовується в невеликих організаціях з обмеженою кількістю посад. Йому притаманні потенційні вади: ранжирування робіт можливе з використанням неповного обсягу інформації, оскільки детальний аналіз змісту роботи н провадиться, тому обгрунтування певного варіанта ранжирування робіт може викликати ускладнення; немає вказівок щодо міри відмінностей між рангами робіт;

2).метод рядів-передбачає попарне порівняння робіт між собою, у результаті чого встановлюється, яка з них найскладніша. Більш складні роботи позначаються певною позначкою і далі за кількістю таких позначок роботи розподіляються в порядку збільшення чи зменшеня складності. За результатами оцінок визначається середня оцінка для встановлення порядкового номера у класифікації робіт. 3) метод класифікації(розрядів) – розвязує питання про кільксть кфаліфікаційних груп(рангів, розрядів) та будується класифікаційна система за низкою критеріїв. Цей метод є відносно простим у застосувані, нескладним для розуміння, оскільки види робіт порівнюються за класифікаційними ознаками. Успішно використовується для оцінювання праці службовців і багатьох державних посад.

Серед аналітичних методів розрізняють:

1.метод порівняння факторів – виділення основних кваліфікаційних факторів, як правило їх 5 : кваліфікація, вимоги інтелектуального характеру, фізичниі вимоги, відповідальність, умови праці. Далі вибираються основні види робіт, які являють собою всі види праці на підприємстві та встановлюється значення кожного фактора за всіма основними роботами. Значення фактора фіксується номером, який визначає місце роботи в загальному переліку робіт стосовно до даного фактора. Кількість номерів залежить від видів робіт. Якщо значення за складністю фактора встановлюється комісією, то виводиться середнє число з оцінок окремих членів комісії.

2.баловий метод – аналіз робіт через диференційовний розгляд ознак_загальних для всіх видів праці та оцінку їхніх значень у балах. Використання методі здійснюється в такій послідовності: 1) установлення ознак оцінки складності робіт та їх питомої ваги в інтегральній оцінці;2) визначення кількості ступенів кожної ознаки та критеріїв віднесення до цих робіт ; 3) розробка шкали балової оцінки складності; 4) розрахунок складності виконання конктретної роботи; 5) визначення інтегрального показника складності робіт, що входять до посадових обов”язків виконавця. Принциповим питанням у проведенні аналітичнлї оцінки складності обіт є становлення питомої значимості ознак, що характеризує вплив кожної з них на інтегральну величину складності.

3.балово-факторний метод – диференційовний аналіз робіт за встановленою системою факторів. Застосовуються такі фактори : кваліфікація, зусилля, відповідальність, умови праці. Вони поділяються на низку підфакторів, у результаті встановлюються 10-15 факторів, у деяких схемах-30-40. Здійснюється оцінка робіт за рівнями факторів, у зв”Язку з чим кожний фактор поділяється на кілька рівнів.

4.метод визначення провідного графічного профілю Хея – застосовується в багатьох країнах, дає можливість оцінити робочі місця за кількома параметрами, об”єднаних у 3 універсальні фактори: знання, творчий потенціал, відповідальність. За кожним фактором виокремлюються кілька рівнів вимог до певнлї посади.