1. Суб’єкти й об’єкти економічних відносин на макрорівні, особливості їх поведінки та механізму прийняття рішень

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Суб’єктами економ. відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів. Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом економічних відносин виступає майже все населення країни. Виробниками продукції виступають підприємства, вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців. Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії — робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькі здібності — підприємці.

При аналізі економ. відносин на макрорівні прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна. Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві. Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства — це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. У змішаній ринковій економіці важливим суб’єктом ринкових відносин є держава. Держава виконує такі ф-її, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.

Основними об’єктами економ. відносин є: товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни; робоча сила, або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Для мікроекономіки характерним є наступне. Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах. Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

2. Граничні величини та їх роль у мікроекономічному аналізі.

Важливою особливістю методу мікроекон. є широке використання так званого граничного аналізу. Так вивчаючи поведінку екон. суб’єктів, мікроекон. намагається виявити мотиви, які спонукають до прийняття рішень. При цьому виявляється, що вирішальне значення має не загальне бажання, а деякі додаткові обставини, що призвели до остаточного прийняття рішення. Наприклад: рішення про збільшення випуску товару залежить від того, чи це призведе до зростання прибутку чи до збільшення витрат. Такі обставини мають назву граничних, саме вони визначають економічну поведінку суб’єктів.

Граничний продукт (МР) – це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва: МР=дельтаТР/дельтаХ, де дельтаТР-приріст обсягу вир-ва, дельтаХ-приріст змінного фактора. Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих к-тях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат під-ства, пов'язаний із вир-вом додаткової одиниці продукції. Як правило, під цим поняттям розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції. МС= дельтаТС/дельтаQ. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу вир-ва. Граничний виторг (MR) – приріст загального виторгу під-ства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю: МR= дельтаТR/дельтаQ.

3. Економічна раціональність як базовий принцип поведінки мікросистем.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток. Тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору: що виробляти, яким чином виробляти, для кого призначаються результати виробництва. Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своє діяльності. Воно може мати різні цілі у короткостроковому періоді, але в довгостроковому має бути саме максиміз. прибутку, інакше під-ство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Тобто раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

4. Закон попиту та обґрунтування його дії базовими положеннями теорії споживчого вибору.

Кількість благ та послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати у даний момент і у даному місті називається попитом. Тобто попит – це платоспроможна потреба. Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача наз. індивідуальвим попитом. Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіхіндивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц час. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит. Визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни. Математичним виразом закону попиту є функція попиту: QD=f(P), де QD – обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару.

5. Аналіз змін у попиті й величині (обсязі) попиту. Чинники попиту. Поняття методи обчислення та сфери застосування.

Кількість благ та послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати у даний момент і у даному місті називається попитом. Кількість продукту, яку споживач погоджується придбати при даній ціні, становить величину попиту. Лінійна функція попиту описується рівнянням: QD=a–b·P.

Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій попиту. Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни у попиті, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої попиту: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується. Нецінові детермінанти являють собою основні мотиви споживчого попиту. До нецінових детермінант попиту відносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів; кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін.

Смаки і уподобання споживачів визначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит в обох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов.

Доходи споживачів чинять неоднозначний вплив па попит. Відповідно до динаміки попиту в залежності від динаміки доходів розрізняють:• нормальні товари – це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів, крива попиту зміщується праворуч. Абсолютна більшість товарів є нормальними; • нижчі товари – це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу, а крива попиту зміщується ліворуч. До таких товарів можна віднести немодне вбрання, висококалорійні, з низьким вмістом вітамінів продукти, а також товари низької якості.

Ціни сполучених товарів чинять взаємний вплив щодо попиту залежно від виду цих товарів. Розрізняють два види сполучених товарів: • товари-субститути або взаємозамінні товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки. • товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки. Ці товари споживаються одночасно, наприклад, бензин і шини або інші запасні частини до автомобіля. З підвищенням ціни бензину попит на шини скоротиться, оскільки власники автомобілів будуть їздити менше. Графічно скороченню попиту на шини внаслідок підвищення ціни бензину відповідає зміщення кривої попиту ліворуч.

Кількість споживачів на ринку – зі збільшенням числа покупців попит зростає, крива попиту зміщується праворуч, зі зменшенням – ліворуч за інших рівних умов.

Очікування споживачів. Очікування зміни цін є фактором попиту, який набуває особливої актуальності в умовах інфляції. Очікування підвищення цін у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному періоді за інших рівних умов, крива попиту зміщується праворуч, і навпаки – за умови очікування майбутнього зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів в очікуванні підвищення або зниження доходу.

З врахуванням нецінових детермінант попиту функція попиту може бути представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND – нецінові детермінанти попиту.

6. Цінова еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери застосування.

Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни товару на 1%. У загальному випадку: Ер=зміна обсягу попиту,%/зміна ціни,%. Оскільки обсяг попиту знаходиться в обрененій залежності від ціни, то то коефіцієнт цінової еластичності – величина відємна. Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, (Е_DP >1). Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, (ЕDP<1). Попит одинично-еластичний, коли (ЕDP=1) - це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни. На відмінності в еластичності попиту впливає низка факторів: наявність товарів замінників (чим ближче замінник до споживчих властивостей даного товару, тим еластичніший попит); наявність товарів взаємодоповнюючих (супутники більш значних товарів будуть мати низьку еластичність); яку частку витрати на даний товар займають у бюджеті споживача (якщо ця частка мала – еластичність низька); чинник часу (у короткостроковому періоді попит менш еластичний ніж у довго); важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел). Формула для обчислення: Ер=(дельтаQ/дельтаР)*(Р/Q).

7. Вплив цінової еластичності попиту на виторг виробника.

Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від реалізації товару. Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного перпендикулярами від точки з обома осями. За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг. За одиничної еластичності площі прямокутників однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну. Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напряму, що й ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні. Тобто, при еластичному(ціна зростає-обсяг виторгу зменшується, ціна спадає-обсяг збільшується); при нееластичному(ціна зростає-обсяг збільшується, ціна спадає –обсяг зменшується); при одиничній еластичності(обсяг не змінюється не дивлячись на ціни).

8. Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери використання.

Еластичність попиту по доходу (Edr) – це відношення відсотка зміни запитуваної кількості товару до відсотка зміни дохода споживача. Вона показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Якщо Edr>1, то це нормальний товар підвищеної якості, якщо <1, то це товар більш низької якості(тобто при підвищенні доходу скорочується попит). «Закон Енгеля»: із зростанням доходу сімї питома вага низько еластичних товарів(продукти харчування) знижується, а високо еластичних (культурні потреби)-збільшуються. Перехресна еластичність попиту визначається як відношення відсоткової зміни попиту на даний товар х до відсоткової зміни ціни на інший товар у. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (E_XY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (Х) на зміну ціни іншого товару (Y). E_XY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар Х за зміни ціни товару Y на 1%. Для незалежних товарів E_XY = 0, для замінників E_XY > 0, для взаємодоповнюючих товарів E_XY < 0.

9. Вплив різноманітних ефектів(моди, снобу, доходу тощо) на ринковий попит та структуру споживання благ.

Зміни у споживчих вподобаннях, що викликані коливаннями моди, рекламою, появою товарів з новими можливостями, можуть викликати суттєві зрушення у попиті. Смаки і уподобання споживачів визначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит в обох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов.

Під впливом моди, реклами та інших факторів смаки споживачів змінюються з тією чи іншою швидкістю, що призводить до зміни попиту. Наприклад, виробництво одягу разом із популярною музикою відносяться до тих галузей, де смаки змінюються найшвидше, тому й попит у цих галузях дуже мінливий. Технологічні зміни у вигляді появи нового продукту теж можуть виступати одним із факторів зміни споживчих смаків.

Зміна доходів споживачів. Вплив цього фактора на зміну попиту дещо складніший. Із збільшенням доходів у споживачів виникатиме все більший попит на модний сучасний одяг, дорогі меблі, аудіо- та відеотехніку. Ці товари називають товарами вищої категорії, або нормальними товарами. Проте водночас із зростанням доходів споживачів знизиться попит на однокімнатні комунальні квартири, окремі продукти харчування (хліб, картопля, капуста, маргарин), ношений одяг та інші вживані речі тощо. Такі товари називають товарами нижчої категорії, або товарами Гіффена.

10. Закон пропозиції та обґрунтування його дії.

Пропозиція S– це кількість продукту, яку виробники бажають і можуть постачати на ринок протягом певного проміжку часу. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.

Пряма залежність між рівнем цін і кількістю товару, що пропонується на ринку, є, за інших рівних умов, досить стійким співвідношенням і зветься законом пропозиції. Цей закон відображає ситуацію, коли зі зміною ціни змінюється величина пропозиції при умові, що всі інші чинники залишаються незмінними. Закон: виробники виявляють бажання та здатність продавати більшу кількість товару за умови вищої ціни. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції (S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час.

11.Аналіз змін у пропозиції і у величині (обсязі) пропозиції. Чинники пропозиції.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), якупродавець(виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників.

Ціна на продукт впливає на змінювання величини пропозиції – при зростанні ціни величина пропозиції також зростає, і навпаки. Пряма залежність між ціною і кількістю продукта , який пропонується, називається законом пропозиції.Рух відбувається вздовж кривої пропозиції.

Нецінові фактори спричиняють змінювання пропозиції – переміщення кривої пропозиції праворуч (при її збільшенні ) або ліворуч(при зменшенні). До них відносяться: ціни на ресурси (при їх зростанні вартість виробництва зростає і пропозиція зменшується), технологія виробництва(удосконалення технології призведе до зниження середніх витрат, а значить до збільшення пропозиції), цінові та дефіцитні очікування підприємців(при очікуванні зростання ціни виробники скорочують пропозицію, розраховуючи на айбутній продаж за вищою ціною), податки і дотації(збільшення податків – скорочення пропозиції і навпаки; зворотну дію мають дотації.), кількість вироьників на ринку(пряма залежність між змінюванням кількості виробників та змінюванням пропозиції), ціни на інші продукти (альтернативні), стабільність законодавства та визначеність правового поля, специфічні фактори(кліматичні фактори, зміна моди, психологічна мотивація, тощо) та ін.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витративиробництва татехнічний прогрес.Виробничі витрати— ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».Коли витрати постачальників змінюються через чинники вказані вище, переміщається крива пропозиції.

12.Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага. Графіки в конспекті.

В результаті дії конкурентних сил відбувається синхронізація цін попиту і цін пропозиції, яка дістала назву ринкової рівноваги.

Рівноважна ціна і рівноважна кількість блага на ринку встановлюється при рівнянні попиту і пропозиції (перетин кривих). В стані рівноваги ринок збалансований, і ні у виробників, ні у споживачів немає стимулів для її порушення. Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Якщо ціна є більшою за рівноважну, то існує надлишок товару, якщо навпаки – дефіцит. За таких умов у ринкових суб»єктів з»являються стимули для змінювання ситуації.

При цінах, вищих за рівноважну, існували споживачі, які були готові їх платити. Онак в результаті встановлення рівноваги на ринку вони купують благо за нижчою ціною. Різниця між максимальними витратами, які споживач готовий був здійснити, і фактичними витратами називається споживчим надлишком чи виграшем. Одночасно, з боку виробників також спостерігаються такі, що готові були здійснювати виробництво при ціні, нижчій за рівноважну. І в результаті встановлення рівноважної ціни вони отримують виробничий надлишок чи виграш – різницю між фактичним доходом, що був отриманий від діяльності, і мінімально можливим.

Існують два підходи до встановлення рівноваги. У моделі Вальраса стимулюючим до дій економічних суб»єктів моментом є різниця в обсягах попиту та обсягах пропозиції, що склалася при певній ціні. У моделі Маршалла головним стимулом дій виступає різниця в цінах,яка складається при певній величині пропозиції, що відхиляється від рівноважного рівня.

Попит і пропозиція одночасно беруть участь у визначенні ціни.