55. Пряма, непряма і невласне пряма мова. Діалог як продуктивна форма усного професійного спілкування

Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що точно зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов”язково має при собі слова автора. Їх називають авторським введенням.

Пряма мова може стояти: а) після слів автора (авторського введення); б) перед словами автора; в) перед і після слів автора, отже, ніби розриватися словами автора. Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення:

Слова автора: “пряма мова”;

“пряма мова”, (?..) – слова автора;

“пряма мова”, (?..) – слова автора, (.) – “пряма мова”.

Пряма мова може оформлятися у вигляді діалогу, якщо передається розмова, суперечка 2-х осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб.

У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються іменами персонажів.

Якщо немає можливості виділити ім”я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку.

Непрямою називають чиюсь мову, передану не дослівно. Вона передає лише загальний зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовця. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:

• не є окремим висловленням чи реченням;

• входить у складне речення його підрядною частиною;

• приєднується до головного речення сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, часток хай, нехай;

• може бути частиною простого речення;

• має інтонацію підрядності;

• характеризується наявністю особових займенників та дієслів.

Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму. При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови.

Невласне-пряма мова зустрічається тільки в художній літературі, де й з волі й естетичного задуму автору відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови.

56. Цитати. Їх роль у науковому стилі мови. Розділові знаки при цитатах

Цитати - це різновид прямої мови.

Цитатою називається дослівний уривок з чийогось тек­сту або висловлення дня підтвердження якоїсь думки. Ци­тати завжди беруться в лапки. Якщо цитата є частиною ре­чення, то вона пишеться з малої букви. Наприклад: Борис Бу­ряк пише, що „в художній структурі сценаріїв і фільмів Олек­сандра Довженка завжди присутній сам автор".

Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Наприклад: Шевченкове „...треба ми­ром, Громадою обух сталить..." завжди звучить як гасло.

Якщо цитується віршований текст, то він, при збереженні віршової форми, в лапки не береться, а коли пишеться су­цільним рядком, то оформляється як звичайна прозова ци­тата.

57. Культура мови і мовний етикет

Культура мови – ступінь відповідності мови нормам літературної мови; галузь мовознавства, що вивчає проблеми літературної мови.

Етикет (з французької еtiquette — ярлик, етикетка) — це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Якщо поняття "етикет" містить у собі обов'язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки і спілкунання у різних ситуаціях, то поняття "службовий ети­кет" визначає норми і правила спілкування тільки на роботі. Мовленнєвий службовий етикет — це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, людина підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. І тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні ви­брати доречну форму привітання чи прощання.