1.2 Природні умови

Білозерський район розташований в континентальній області кліматичної зони (поясу) помірних широт і характеризується помірно-континентальним кліматом з м'якою малосніжною зимою (середні температури зимових місяців -1 -3 ºС) і спекотним посушливим літом (середні температури +22 +23 ºС, максимальні – більше 40 ºС). Клімату Білозерського району притаманні літні суховії – потужні вітри (більше 5м/с) при низькій вологості (менше 30%), та високих температурах (вище 25 ºС).

Ділянка,що проектується знаходиться в другому агрокліматичному районі. Клімат району досліджень – помірно жаркий, дуже посушливий. Сума температур вище 10ºС складає 3300-3400ºС, кількість опадів,що випадають за період становлять200-220мм, а на протязі року – 330-380мм. Гідротермічний коефіцієнт дорівнює 0,6. Середня протяжність без морозного періоду складає 195 днів, а вегетаційного – 225-230 днів. Максимальна температура повітря в серпні становить 40ºС, а мінімальна в січні -21ºС.

Весняні заморозки зупиняються в середньому в другій декаді квітня, але в окремих випадках вони спостерігаються в третій декаді травня.

Восени заморозки починаються в середньому в третій декаді жовтня, найбільш ранні− в третій декаді вересня.

Середні запаси продуктивної вологи в шарі 0 – 20 см в період посіву озимих культур не перевищують 18 мм. В несприятливі роки вони знижуються до 2 – 5 мм. За осінньо-зимовий період запаси вологи в ґрунті збільшуються в середньому до 60 – 80 мм в шарі 0 – 50 см, і до 120 – 130 мм в метровому шарі.

Основні показники кліматичних умов зони розташування господарства наведені на графіку (рис.1.2.1)

Рисунок 1.2.1 –Основні кліматичні дані за даними Херсонської метеостанції

Панівними вітрами (рис.1.2.2) на території господарства є вітри східного і північно-східного напрямку (суховії). Суховії спостерігаються щороку, а особливо інтенсивні приблизно в 40 % років. Вони наносять значної шкоди сільськогосподарському виробництву. Якщо в період суховіїв або відсутності дощів посилюється вітер, то виникають пилові бурі. Спостерігаються пилові бурі переважно з березня по вересень. Зимою вони як правило виникають при незначному сніговому покриві або при повній його відсутності і незначному зволоженні ґрунту. Еродованість, тобто виніс дрібнозему в період прояву пилових бур складає не менше 0,3 т/га за 1 годину, або в середньому 6 – 10 т/га за рік. Число днів з сильними вітрами в середньому за рік складає більше 12. Річна сумарна тривалість середніх і сильних пилових бур 3 – 5 годин, рідше доходить до 20 і більше годин. Максимальна фіксована швидкість вітру на території господарства становить 19 – 24 м/с.

Рисунок 1.2.2 – Багаторічна середня ймовірність вітру різних напрямків (в % до загальної кількості спостережень) для Білозерського району

Зими малосніжні з дуже частими відлигами та дощами. Сніговий покрив неглибокий і нестійкий, за зиму спостерігається близько 20 – 30 днів зі сніговим покривом. Висота снігового покриву 3 – 4 см. За період 3 – 4 днів відлиги майже весь сніговий покрив завжди сходить. Нерідко на полях утворюється льодяна кірка, що згубно діє на озимі культури. Глибина промерзання ґрунту за зимовий період складає в середньому 55 см, найбільша – 110 см, найменша – 11 см. Таким чином, в кліматичному відношенні територія господарства характеризується незначною кількістю опадів, високою середньорічною температурою повітря і значним випаровуванням вологи з поверхні ґрунту.

Ґрунтовий покрив району представлений темно-каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями, що займають біля 70% ріллі. Ґрунти характеризуються розвиненим гумусованим профілем з середньо- і важко-суглинистим механічним складом, дефляційно небезпечні. У зв'язку з широким поширенням різних форм мікрорельєфу, в першу чергу, плоскодонних замкнутих западин - подів, темно-каштанові ґрунти зустрічаються в комплексі з іншими ґрунтами. На півночі зони - з чорноземами південними остаточно солонцюватими, на півдні - з солонцями і каштановими ґрунтами. За гранулометричним складом переважають важко-, і середньо суглинкові зразки. Загальна глибина гумусових горизонтів темно-каштановихважко суглинистихґрунтів 45-50см, забарвлення ґрунту – темно-сірий з коричневим відтінком. Закипання спостерігається з 50-60см. Белесость знаходиться на глибині 60-100 см, з глибини 100-200 см залягає гіпсовий горизонт. В ґрунтах легкого гранулометричного складу (середньо-, легкосуглинистих і супіщаних) збільшується глибина гумусових горизонтів, глибше відзначається лінія закипання і білявий горизонт. Що стосується вмісту гумусу в темно-каштанових ґрунтах, то залежно від гранулометричного складу його величини коливаються в межахвід 0,5% до 2,5%. Реакція ґрунтового розчину у верхніх горизонтах близька до нейтральної (рН = 7,0), а вниз по профілю збільшується до лужної (рН = 7,5-8,0). Гідролітична кислотність в орному шарі становить 0,30-1,80 мг-екв/100г ґрунту, а вниз по профілю цей показник зменшується до 0,10 мг-екв/100г ґрунту. Кількість розчиненого натрію в темно-каштанових ґрунтах невелика: в супіщаних - 0,25 мг-екв/100г ґрунту, в важко суглинистих – до 2,20мг-екв/100г ґрунту. Зміст валових запасів поживних речовин та їх рухомих форм у цих ґрунтах залежить від гранулометричного складу. В орному шарі легко суглинистих темно-каштанових ґрунтів міститься найменша кількість рухомого фосфору (до 5 мг на 100 гґрунту) і азоту, який легко гідролізується (до 4 мг на 100 гґрунту). У важко суглинистихґрунтах ці показники помітно збільшуються. Це ж стосується і кількості рухомого калію: в супіщаних ґрунтах його зміст не перевищує 40 мг на 100 гґрунту, в середньо суглинистих досягає 100 мг на 100 гґрунту. Темно-каштанові ґрунти характеризуються мало прийнятними для сільськогосподарських рослин водно-фізичними властивостями: високою щільністю будови ілювіального горизонту (до 1,5 г/см3), відносно низькою загальною пористістю (важко суглинисті - 44-50%),слабкою структурністю (кількість водостійких агрегатів >0,25 мм менше або близько 40%) і розпиленістю орного шару. Бонітет цих ґрунтів становить 45 балів.

Основна ґрунтотворна породана територія землекористування ФГ «Дубина»−лес. Горизонт видимих карбонатів в лесах у формі «білозірки» відмічається на глибині 59 – 120 см. За механічним складом леси відносяться до важко суглинкових різновидів з перевагою фракції крупного пилу (40,35%). Ґрунти господарства переважно темно-каштанові, залишково солонцюваті, пиловидно-середньосуглинкові. Щільність їх складення 1,38г/см3. Сумарна шпаруватість становить 50%. Найменша вологоємність ґрунту – 21%, вологість в’янення – 9% від маси сухого ґрунту. Нижній поріг оптимальної вологості складає 70% від НВ. Ґрунтові води залягають на глибині більше 3 м. Вміст гумусу в орному (0 – 30 см) шарі ґрунту становить близько 2,5%. Реакція ґрунтового розчину (рН) становить 7,5 (слабко лужна). Для ґрунтів характерний високий ступінь насичення основами – 98 – 100. Профіль цих ґрунтів характеризується наявністю гумусово-елювіального, гумусово-ілювіального, карбонатно-ілювіального і гіпсового горизонтів. Фізико-хімічні властивості ґрунтів характеризуються вузьким співвідношенням поглиненого кальцію і магнію та невеликим вмістом поглиненого натрію у верхніх горизонтах. Ґрунти в орному шарі містять достатню кількість загального азоту, що є наслідком низької рухливості гумусу, відсутності вимивання нітратів через малу кількість опадів, поглинання аміачного азоту мінеральною частиною ґрунту. Крім того, в ґрунт постійно вноситься аміачний азот у вигляді аміачної селітри. Вміст фосфору в орному шарі ґрунту становить 134,1 мг/100 г ґрунту. Згідно градації, запропонованої Чіріковим, за вмістом рухомих фосфатів ґрунти можна віднести до добре забезпечених, з високим вмістом фосфатів, що переходять в оцтовокислу витяжку і є доступними для рослин (14,9 мг/100 г ґрунту). Великим резервом у живленні рослин є група органічних фосфатів, на долю яких приходиться близько 30% валового вмісту фосфору. Щодо калію, то в орному шарі ґрунту міститься від 600 до 770 мг/кг обмінного калію і приблизно 2,5 мг/100 г ґрунту водорозчинного калію. Отже, забезпеченість ґрунтів калієм є достатньою. Важливими проблемами з точки зору ґрунту в господарстві є боротьба з солонцюватістю ґрунтів, надмірним їх ущільненням та засміченням насінням бур’янів. У той же час ґрунти мають середній рівень родючості, і завдяки впровадженню науково обґрунтованої системи землеробства на них створюються досить сприятливі умови для вирощування озимої пшениці.