4. Інженерно-геодезичні роботи при нівелюванні траси
4.1 Підготовка траси для нівелювання
Трасою називають поздовжню вісь майбутньої лінійної споруди, яку проектують. Підготовка траси до нівелювання складається з рекогностування траси, трасування ( визначення напрямку та закріплення траси на місцевості), її провішування, вимірювання горизонтальних кутів поворотів та румбів ділянок траси, а також розмічування пікетажу по трасі та її планово-висотної прив’язки.
Рекогностування траси виконують на місцевості з метою уточнення запроектованих попередньо на топографічних картах напрямків траси, точок повороту траси з врахуванням технічної та економічної доцільності при проведенні будівельних робіт.
Трасування починають з відкладання з початкової точки траси запроектованого напряму на першу вершину кута повороту. Азимут напрямку відкладають з допомогою бусолі або теодоліта з накладною бусоллю.
Одночасно з трасуванням виконують в разі потреби і провішування напрямків – виставлення віх в створі напрямку ( інструментально – з допомогою теодоліта) способом « на себе». Після закріплення на місцевості кілками всіх вершин поворотів траси через ці точки прокладають теодолітний хід із плановою прив’язкою початкової і кінцевої точок траси до точок місцевості, координати яких відомі.
Підготовка траси до нівелювання включає також розмічування пікетажу (рис4.1.1).
Рис.4.1.1 – Розмічування пікетажу
Пікетом називають відстань ( горизонтальне прокладання) на місцевості по осі трасидовжиною 100 м. Ця відстань закріплюється на трасі пікетними точками ( кілки зі сторожками, на яких зазначений їх номер). Нумерація пікетів рочинається від початкової точки траси, яка позначається як нульовий пікет (ПК0). Систему позначень точок по осі траси, яка означає відстань від початку траси до даної точки прийнято називати пікетажним позначенням (наприклад: ПК5 – 5х100= 500 м від ПК0).
Початковий і кінцевий пікети прив’язують нівелірним ходом до точок геодезичної мережі (реперів) без розбивки на пікети. Характерні точки злому місцевості між пікетами також закріплюємо кілочками і називаємо їх плюсовими точками (приклад ПК0+50 або ПК1+30).
Вершини кутівповороту траси позначаємо ВК-1, ВК-2. Кути повороту вимірюємо теодолітом (30-секундним) способом повного прийому, а довжини ліній – стальною мірною стрічкою.
Одночасно з розбивкою пікетажу складають пікетажний журнал, в якому записують результати всіх вимірювань, визначають розміри кутів повороту траси, номери всіх пікетів і плюсових точок, а також креслять абрис зйомки ситуації смуги землі вздовж осі траси. Показують репери та їх висотні позначки і відстані від пікетів.
Вказують кут повороту траси з розрахунком всіх параметрів кривої. Трасу орієнтують за магнітним азимутом за допомогою бусолі. Азимут кінцевої ділянки (при правому повороті) визначають, як суму значення азимута початкової лінії αn плюс кут повороту θ. При лівому повороті – від початкового кута віднімають кут повороту θ.
