- •56. Характеристика школи політичного ідеалізму.
- •57.Характеристика класичного політичного реалізму.
- •58. Погляди представників марксистської парадигми на мв.
- •59. Школа неореалізму в Теорії мв.
- •60. Модернізм або «науковий» напрям в аналізі мв.
- •65. Моделі міжн. Систем м. Каплана.
- •70. Держава як центральний міжн. Актор.
- •75. Цілі та засоби в мв.
- •76. Стратегія як єдність цілей та засобів
- •77. Основні компоненти зовнішньополітичної могутності міжн. Актора
- •78.Сила як засіб міжн. Акторів. Елементи сили.
- •81. Поняття «національна безпека», «національний інтерес» і «міжн. Безпека» в тmb.
- •82. Система і структура національної і міжнародної безпеки в сучасному світі.
- •3. Торгівля зброєю.
- •85. Міжн. Право як юридична база системи мв. Принципи міжн. Права.
- •87. Особливості взаємодії права і моралі у мв.
- •88.Різноманіття трактувань міжнародної моралі.
- •3. Основні підходи до розуміння місця моралі у мв.
- •99. Міжн. Система і міжн. Порядок. Особливості світопорядку в сучасних умовах.
- •100. Особливості сучасного етапу міжн. Порядку.
- •1. Нова конфігурація світової структури.
- •2. Нові риси і тенденції сучасної системи мв.
- •3. Дилеми однополярного і багатополярного світу.
- •4. Сучасний міжнародний порядок.
4. Сучасний міжнародний порядок.
Міжнародний порядок – це порядок, який складається між країнами світу, ключовими ознаками якого є наявність загальноприйнятих правил і принципів, якими суб’єкти керуються у відносинах між собою. (антоніми до порядку – анархія, безпорядок). Тобто коли говоримо про міжнародний порядок, говоримо про те, яким чином світ впорядкований, хто керує, хто підкоряється, які існують правила поведінки тощо.
На початку ХХІ ст. більшість теоретиків і практиків погоджується з тим, що світ по суті є однополярним, тобто управління виходить з одного центру. Вчені почали задумуватись над тим, який режим цього управління – ліберальний, демократичний, авторитарний тощо. Більшість приходить до висновку, що він є авторитарним. В. Путін на конференції у Мюнхені 9 лютого 2007 р. заявив, що нас (Росію) постійно вчать демократії, а самі (мається на увазі Америка) не керуються демократичними принципами.
Загалом, особливість сучасного міжнародного порядку в тому, що США займають у ньому лідерське становище, маючи близькими союзниками держав членів НАТО і Японію. Хоч це лідерство не визнається Китаєм і оспорюється Росією.
Якщо говорити про нові елементи в правилах поведінки між державами, то з’явилось принаймні 2 нових, яких не було при Вестфальському порядку – право гуманітарної інтервенції і нелегітимність авторитарних режимів (делегітимізація С. Мілошевича). Обидві тенденції ідуть врозріз з принципом невтручання. Більше того в останні роки мотиви для інтервенції розширились – США почали практикувати превентивну інтервенцію – з метою профілактики небезпеки або інтервенцію помсти – по суті жодна з них не є легітимною – приклади: війна в Афганістані 2001-2002 рр. проти режиму талібів, який міг стати прихистком для У. Бен-Ладена, війна в Іраку 2003 р., приводом до якої послужили підозри у володінні Іраком хімічною зброєю.
Характеризуючи сучасний механізм регулювання міжнародного порядку можна констатувати що за останні 10-12 р. поряд з офіційним оонівським механізмом виріс напівзакритий і неформальний механізм, ядром якого є США і за необхідності країни 8-ки. Перевагою цього неформального механізму є його ефективність (скоріша можливість прийняття рішень) і наявність військової організації НАТО, при тому що ООН не має власних ЗС, відтак на їх мобілізацію потрібно більше часу. Правда США намагаються по можливості діяти з санкцій ООН, але як показують останні роки, вони для них не є категоричним імперативом. Що ж до участі держав 8-ки у прийнятті важливих рішень, то для означення цього явища вживається термін режим “нав’язаного консенсусу”. Хоч останнім часом США все більше звертаються до авторитаризму, не потребуючи підтримки західних держав. В таких умовах дискусія про необхідність реформування ООН, її неефективність по суті підготовлює світову громадськість до того, що хтось візьме на себе її роль. Відтак, можна підсумувати що в сучасних МВ знову зростає роль сили, яка була ослабла після карибської кризи, після чого довгий час перевага надавалася дипломатичним методам.