- •1. Об’єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії
- •2. Французька республіка
- •3. Федеративна республіка Німеччина
- •4. Італійська республіка
- •14.Сербія
- •15. Албанія і косово
- •16. Хорватія
- •17. Словенія
- •26. Ірландія
- •28. Китай
- •29. Японія
- •33. Індонезія
- •38. Єгипет
- •40. Демократична Республіка Конго
- •41. Південно-Африканська Республіка
- •45. Канада
- •47. Австралія
- •48. Нова Зеландія
- •56. Характеристика школи політичного ідеалізму.
- •57.Характеристика класичного політичного реалізму.
- •58. Погляди представників марксистської парадигми на мв.
- •59. Школа неореалізму в Теорії мв.
- •60. Модернізм або «науковий» напрям в аналізі мв.
- •65. Моделі міжн. Систем м. Каплана.
- •70. Держава як центральний міжн. Актор.
- •75. Цілі та засоби в мв.
- •76. Стратегія як єдність цілей та засобів
- •77. Основні компоненти зовнішньополітичної могутності міжн. Актора
- •78.Сила як засіб міжн. Акторів. Елементи сили.
- •81. Поняття «національна безпека», «національний інтерес» і «міжн. Безпека» в тmb.
- •82. Система і структура національної і міжнародної безпеки в сучасному світі.
- •85. Міжн. Право як юридична база системи мв. Принципи міжн. Права.
- •87. Особливості взаємодії права і моралі у мв.
- •88.Різноманіття трактувань міжнародної моралі.
- •99. Міжн. Система і міжн. Порядок. Особливості світопорядку в сучасних умовах.
- •100. Особливості сучасного етапу міжн. Порядку.
- •101. Зовнішня політика Риму у період Республіки ііі – і ст. До р.Хр
- •102.Зовнішня політика Греції у македонсько-елінністичну епоху.
- •103.Зовнішньополітична діяльність Італії у XII – XV ст
- •105.Імперія Карла Великого та зовнішньополітичні вектори її політики
- •110. Віденський конгрес
- •127.Створення і початок діяльності Організації Об'єднаних Націй
- •128.Рурські справи
- •129.Визнання срср Англією та Італією
- •130.Панамер. Конференції
- •131. Напад Німеччини на срср
- •133.Перемога Німеччини й радянське втручання
- •134.Конференція в Потсдамі
- •135. Перші кроки Ліги Націй
- •136. Стосунки між союзниками з 1942 по 1944 рр.
- •Вихід на перші ролі у світовій політиці сша та срср після Другої світової війни.
- •1.1. Політична ситуація
- •Дві Німеччини в системі міжн. Відносин
- •140. Дезінтеграція срср та створення снд.
- •141.Епоха конфліктів (1957-1962 рр.)
- •II. Берлінська криза (1958—1961 рр.)
- •142.Конференція у Сан-Франциско 1951 року.
85. Міжн. Право як юридична база системи мв. Принципи міжн. Права.
Як свідчить історія, різноманітні соціальні спільності, що взаємодіють один з одним на міжн. арені, завжди були зацікавлені в тому, щоб екон. і культурні обміни між державами і громадянами, політичні і соціальні процеси, що виходять за рамки міждержавних меж, співроб-во, конфлікти і навіть війни здійснювалися відповідно до визначених правил, що регулюють міру припустимого в даній області. Особливу важливість проблема регулювання МВ набуває в наші дні, що пов’язано із зростанням взаємозалежності сучасного світу, загостренням глобальних викликів людській цивілізації в екології і демографії, економіці та політиці, з поширенням зброї масового знищення і збереженням загрози ядерної війни.
Основними соціальними регуляторами суспільних відносин, які були вироблені людством і застосовуються зараз, стали правові та моральні норми. У сфері МВ вони мають свої суттєві особливості та відмінності, характеризуються складністю і викликають неоднозначні трактування й інтепретації в науці. Так, з одного боку, дослідники справедливо відзначають загальне зростання рівня правової свідомості у світі, підвищення ролі етичних чинників у процесі створення, функціонування і розвитку міжн. права, а з іншого, - із не меншою підставою вказують на те, що як міжн. мораль, так і міжн. право просунулися порівняно недалеко у своєму впливі на характер взаємодії держав і народів і тому не можуть розглядатися як ефективні регулятори такої взаємодії.
Сучасне міжн. право - це сукупність норм і принципів, які регулюють усю систему МВ, а також взаємодію в рамках окремих груп або на двохсторонніх засадах. Головними суб’єктами міжн. права, носіями правоповноважень і юридичних обов’язків виступають держави. Водночас ними є і всі інші міжн. актори як от міжурядові та міжн. організації, ТНК, а також окремі індивіди.
Сутнісний зміст МВ відбивають принципи як фундаментальні норми міжн. права. Вони закріплюють засади сучасної системи МВ і міжн. права, сприяють нормальному функціонуванню та розвитку цих систем. Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому сформульовані найперші, принципи міжн. права, є Статут ООН. Його прийняли в 1945 p. 50 держав - засновників ООН, у тому числі Україна. Найважливіші принципи сучасної міжнародної політики викладені також у «Декларації про принципи міжн. права, які стосуються дружніх зносин і співроб-ва між державами відповідно до Статуту ООН» (1970 p.). Істотну роль у розвитку головних принципів, у наповненні їх новим змістом відіграв Заключний акт Наради з безпеки й співроб-ва в Європі (Гельсінки, 1975 p.).
До головних принципів сучасного міжн. права належать наступні:
1) Принцип (П.) мирного співіснування; 2) П. суверенної рівності держав;
3) П. рівноправності народів та їхнього права самостійно визначати свою долю;
4) П. незастосування сили або загрози силою в МВ; 5) П. непорушності державних кордонів;
б) П. територіальної цілісності держав; 7) П. мирного врегулювання суперечок;
8) П. невтручання у внутрішні справи держав; 9) П. сумлінного викон. зобов’язань по міжн. праву та угодах;
10) П. всезагальної поваги прав людини й головних свобод.
Неважко помітити, що зміст багатьох принципів перегукується, а тому їх можна систематизувати в три групи:
перша - принципи, які формулюють положення про рівність суб’єктів МВ;
друга - принципи, які відстоюють незалежність міжн. акторів;
третя - принципи, спрямовані на мирне врегулювання міждержавних суперечностей.
Перелічені принципи сучасного міжн. життя становлять найважливіший імператив існування людства, їх дотримання у здійсненні міжн., міждержавних взаємин робить можливим вилучення війни з життя суспільства. Безумовно, принципи міжн. права не можна недооцінювати, але їх не слід абсолютизувати й переоцінювати. Вони впливають на всю систему МВ разом з певними моральними імперативами та нормами.