Контрольні запитання

1. З чого складаються судові витрати?

2. Як визначається ціна позову про строкові платежі і видачі?

3. Визначте загальні правила обчислення державного мита.

4. Назвіть відомі випадки звільнення громадян від сплати державного мита.

5. Охарактеризуйте випадки звільнення від сплати дер­ жавного мита державних органів, громадських організацій, підприємств і установ.

6. Які випадки повернення сплаченого державного мита передбачені законом?

7. В яких із зазначених випадків сплачене державне мито не повертається?

8. Як повинен діяти суддя, якщо вказана ціна позову не відповідає дійсній вартості стягуваного?

9. Який порядок внесення коштів на оплату судових витрат?

10. В яких випадках судові витрати відшкодовуються сторонам за рахунок коштів бюджету?

11. Який розмір судового штрафу передбачено за неявку свідка в судове засідання з причин, визнаних судом не­ поважними?

12. За порушення яких правил ЦПК України суд може накласти штраф?

13. Чи можуть бути застосовані до відповідача санкції та які саме?

153

Цивільний процес

Розділ 13. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

13.1. Поняття і сутність наказного провадження і судового наказу

Реформування цивільного процесуального законодавства України передбачає пошук шляхів оптимізації і раціоналізації правосуддя, підвищення його ефективності. В умовах обмеже­ного фінансування і настільки ж обмеженого числа штатних одиниць у судовій системі значну роль може зіграти змен­шення навантаження на суддів. З іншого боку актуальною є проблема процесуальної економії та своєчасного розгляду цивільних справ.

Саме реалізації цих цілей служить судовий наказ - інститут, включений до процесуального законодавства новим Ци­вільним процесуальним кодексом України.

Будучи новим для сучасного процесуального законо­давства, судовий наказ має глибокі історичні корені. Про­образи наказного провадження дослідники знаходять у римському праві. У XIX ст. у процесуальному праві деяких країн Європи з'являються інститути стягнення за безспірними документами. Існувало наказне провадження й у дореволю­ційній Росії у виді справ про спонукальне виконання. Дієвість спонукального виконання по актах визначила закріплення аналогічного інституту в першому ЦП К УРСР 1923 p., але застосовувався судовий наказ недовго, оскільки стягнення в безперечному порядку було передано до компетенції нотарі­ату, де здійснювалося у вигляді виконавчого напису нотаріуса.

Прообразом судового наказу в недалекому минулому послужила процедура безперечного стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, введена Указом Президії Верховної УРСР від 10 лютого 1987 р. "Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей". Цим Указом була проведена чітка грань між безперечними справами і тими, у

154

яких виникав спір про право. Перші фактично були виключені з числа справ, які розглядалися у порядку цивільного судо­чинства, і передані для одноособового розгляду суддею з дотриманням визначеної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми. Другі - залишилися серед справ позовного провадження.

Спираючись на доцільність та практику застосування судового наказу, в першу чергу в Російській Федерації, які показали його належну ефективність, врахувавши цілий ряд недоліків, що виявилися, законодавець у новому ЦП К України закріпив процедуру наказного провадження.

У новому ЦПК норми про судовий наказ містяться в дванадцяти статтях (95-106), об'єднаних у другому розділі "Наказне провадження".

Відповідно до ст. 95 нового ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника гро­шових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Таким чином, судовий наказ є рішенням суду, винесеним суддею одноособово на підставі заяви про видачу судового наказу з питань, визначених ст. 95 відповідно до вимог, визначених ст.96 нового ЦПК.

Сутність даного рішення підкреслюється самою назвою -судовий наказ, тобто правозастосовчий акт, державно-владного органу, який пропонує суб'єктам визначену право­вою нормою поведінку.

Питання про сутність судового наказу і наказного прова­дження є предметом дискусій у теорії процесуального права. Уявляється правильним розглядати наказне провадження як вид цивільного судочинства, а не як альтернативну проце­суальну процедуру, здійснювану суддею з метою прискореного захисту права. Судовий наказ - це акт правосуддя, особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

155

Чорнооченко C.I.

Будучи однією з форм судових рішень, судовий наказ має силу виконавчого документа. Однак сила судового наказу інша ніж судового рішення. Суд, який виніс рішення, не може його відмінити чи змінити, в той час як винесений судовий наказ може бути скасований тим же суддею, якщо від боржника буде подана заява про скасування судового наказу, після чого вимога заявника може бути пред'явлена в порядку позовного провадження (ст. 106 нового ЦПК України).

Судовий наказ має меншу юридичну силу, аніж судове рішення, з тієї причини, що останнє є не тільки актом застосування норми матеріального права, а й результатом дії детально урегульованої складної цивільно-процесуальної форми, у рамках якої проходив розгляд і вирішення цивільної справи, що завершилося ухваленням рішення суду. Судовий наказ вино­ситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду.

Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування судового наказу.

13.2. Порушення наказного провадження

Загальні правила порушення наказного провадження від­повідають принципові диспозитивності - провадження розпо­чинається за ініціативою зацікавленої особи - кредитора, яка в новому ЦПК називається стягувачем. Суб'єкт, до якого адре­сована вимога заявника, називається боржником (ст. 103 нового ЦПК). Позивача і відповідача в наказному провадженні немає.

Згідно зі ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути виданий за наявності таких вимог:

1. заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчи­ неному у письмовій формі;

2. заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

156

Цивільний процес

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

На відміну від цивільно-процесуального законодавства окремих зарубіжних країн, в тому числі Російської Федерації, перелік вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, не вичерпний.

Зважаючи на світовий та вітчизняний досвід, це означає, що потенційно в порядку наказного провадження можуть вирішуватися вимоги щодо стягнення аліментів на неповно­літніх дітей, не зв'язані із установленням батьківства, заперечуванням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; податкової недоїмки, зборів та інших обов'язкових платежів з громадян тощо.

За правилами підсудності заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими новим ЦПК.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

У заяві повинно бути зазначено:

1. найменування суду, в який подається заява;

2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3. вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4. вартість майна у разі його витребування;

5. перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником. Вона може бути підписана і (або) подана представником. У цих випадках до заяви повинно бути додано документ, що підтверджує його повно­важення. Заява подається разом з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

У змісті заяви варто виділити три основних взаємо­залежних компоненти - вимоги стягувача, обставини, на яких вони ґрунтуються, і документи, що підтверджують обґрун­тованість вимоги. Наказне провадження - документальне, а

157

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

тому ніякого спеціального розгляду не передбачає. Від наявності і якості представлених документів залежить зміст прийнятого суддею акта, а також у визначеній мірі і запе­речення боржника щодо виконання судового наказу.

Документи, які додаються до заяви, різні і залежать від вимог стягувача. Якщо вимога заснована на нотаріально засвідченому або письмовому правочині, кредитор повинен додати до заяви оригінал відповідного правочину, а також всі інші документи, що підтверджують його невиконання або порушення.

Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати, то до заяви повинні бути додані докази, які безперечно засвідчують заборгованість роботодавця. Ними можуть бути розрахункові книжки, завірені виписки з розрахункової або платіжної відомості, довідки з бухгалтерії організації-роботодавця.

При заяві органом внутрішніх справ, органом податкової міліції, підрозділом Державної виконавчої служби вимог про стягнення витрат, щодо компенсації витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, повинні бути додані документи, що підтверджують наявність і розмір цих витрат.

Заява про видачу судового наказу оплачується судовим збором у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

Як свідчить аналіз законодавства, до оплати таких заяв можуть бути застосовані відстрочка або звільнення від сплати.

У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного прова­дження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

У разі дотримання всіх встановлених вимог суддя приймає заяву. У новому ЦПК не визначається, як повинно бути оформлене прийняття заяви. З огляду на те, що на розгляд заяви про ухвалення судового наказу закон виділяє три дні, можна

158

зробити висновок про те, що законодавець вважає зайвим ухвалення окремої ухвали про прийняття заяви. Якщо немає підстав для відмови в прийнятті заяви, повинен бути винесений судовий наказ. При цьому день прийняття заяви судом буде визначати момент настання відповідних матеріально-правових наслідків.

До неналежно оформленої заяви застосовуються поло­ження статті 121 нового ЦПК. Вони аналогічні тим, що стосуються позовних заяв. Зокрема, заява про видачу судового наказу може бути залишена без руху чи повернута.

Про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви суддею постановлюється ухвала.

Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 нового ЦПК, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.

У прийнятті заяви про видачу судового наказу може бути відмовлено. У ст. 100 нового ЦПК встановлено дві групи підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу:

1. заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;

2. із заяви і поданих документів вбачається спір про право. В той же час серед підстав відмови в прийнятті заяви,

перерахованих у ст. 100, немає вказівки на наявність судового наказу, що вступив у силу, за тотожною вимогою. Судовий наказ не є перешкодою для порушення позовного прова­дження. Разом з тим неприпустима видача кількох наказів за однією вимогою. Отже, наявність судового наказу повинна служити підставою для відмови в прийнятті заяви про видачу аналогічного наказу по тотожній вимозі.

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звер­нення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має пра­во звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.