МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СІ. Чорнооченко

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Видання 2-ге, перероблене та доповнене

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

КИЇВ-2005

вищих навчальних закладів

УДК 347.13(075.8) ББК67.404я73 4-75

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист№14/18.2-1250 від 14.07.03)

Рецензенти:

В.П. Пешков - доктор юридичних наук, професор, ректор Кіровоградського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ;

Н.М. Пархоменко - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, вчений секретар Інституту держави і права ім.. В.М.Корецького ПАН України;

О.В. Карпенко - кандидат юридичних наук, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету культури та мистецтв.

Чорнооченко СІ.

4-75 Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 472 с

ISBN 966-364-101-0

У навчальному посібнику аналізуються норми цивільного процесуального права України та практика їх застосування судами.

На основі положень нового (2004 р.) та чинного Цивільного процесуаль­ного кодексу України, законодавства про судоустрій у відповідності до програми для вищих юридичних навчальних закладів послідовно розкриваються питання пов'язані з особливостями цивільних процесуальних правовідносин та їх суб'єктів , підвідомчості та підсудності цивільних справ, їх порушення та підготовки, судового розгляду і винесення рішення по суті, апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, ухвал суду, звернення судових рішень до виконання, цивільного судочинства з іноземним елементом.

Матеріал посібника викладено у порівнянні нового і чинного цивільного процесуального законодавства, що сприяє кращому засвоєнню даного курсу

Розраховано на студентів, курсантів, слухачів, викладачів вищих юридичних закладів освіти та факультетів, а також працівників право­охоронних органів, юридичних служб органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств і установ.

ISBN 966-364-101-0

© СІ. Чорнооченко, 2005

О Центр навчальної літератури, 2005

ПЕРЕДМОВА

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави передбачає формування ефективного, дійового механізму захисту прав та свобод громадян. З прийняттям Конституції України 1996 p., Закону України „Про судоустрій" у цьому процесі зростає значення правосуддя як найбільш ефективного способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

З року в рік зростає довіра населення до судів. Саме до суду громадяни звертаються за захистом своїх прав, усвідомлюючи можливість відновлення цим шляхом справедливості. Значна кількість таких справ розглядається в процесі цивільного судочинства. Лише в 2003 р. щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян у порядку цивільного судочин­ства в суди загальної юрисдикції надійшдо близько 1 млн. 590 тис. цивільних справ, що майже на 20% більше, ніж у 2001 р. Це свідчить про зростання у суспільстві довіри до судів.

Зростання масштабів цивільного судочинства, з одного боку, розширює масштаби юридичної діяльності, а з іншого -в умовах динамічного розвитку законодавства та судової практики вимагає поліпшення якості підготовки майбутніх фахівців-юристів.

Актуальність проблеми цивільного судочинства зростає у звязку з прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (далі - новий ЦПК України). Він став результатом тривалого законотворчого процесу йувібрав у себе новітні досягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної юридичної наукової думки та судової практики.

Кодекс провинен набути чинності 1 січня 2005 p., але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Однак прийняття Адміністративно-процесуального кодексу Верховною Радою в силу різних обставин затримується. До цього часу не сформована і система

0-11943

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

адміністративних судів, які повинні здійснювати адміні­стративне судочинство. Реалізація окремих положень нового цивільного процесуального законодавства, як засвідчує аналіз прикінцевих та перехідних положень нового ЦПК України вимагає належного знання чинного цивільного процесу­ального законодавства.

Все це вимагає вивчення на сучасному етапі у порівнянні та діалектичній єдності положень чинного та нового цивіль­ного процесуального законодавства, на що і спрямований запропонований нами посібник.

„Цивільний процес України" - одна із профілюючих дисциплін, предметом вивчення якої є норми права, що регулюють діяльність суду та інших суб'єктів процесуальної діяльності з метою захисту суб'єктивних прав і охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У навчальному посібнику з курсу „Цивільний процес України" переважно у порівнянні чинного та нового цивільно-процесуальних кодексів України проаналізовано норми цивільного процесуального права України, яке встановлює порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, спря­мований на реалізацію конституційних положень по захисту прав і свобод людини та громадянина, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, держави та суспільства.

Метою вивчення даного курсу є засвоєння студентами, слухачами, курсантами значення норм та інститутів ци­вільного процесуального права, які регулюють встановлений законом порядок здійснення правосуддя в цивільних справах (цивільне судочинство, цивільний процес) по спорах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, інших право­відносин, а також провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин та окремого провадження, спрямованих па виконання важливих завдань по захисту прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, іншим законодавством України, прав і інтересів організацій, держави й суспільства.

Структура і зміст посібника визначаються програмою навчальної дисципліни „Цивільний процес України", який вивчається студентами вищих юридичних навчальних закладів. У посібнику враховано сучасний стан регулювання цивільного судочинства станом на 1 січня 2005 p., досягнення науки цивільного процесуального права.

Посібник розроблено на основі положень Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (далі - ЦПК), Цивільного процесуального кодексу України 2004 p., Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Закону України „Про судо-устрій" та іншого чинного законодавства.

Аналіз норм цивільного судочинства провадиться з викорис­танням рішень Конституційного Суду України, керівних постанов Пленуму Верховного Суду України, узагальнень судової практики і через призму авторського бачення супрово­джується висвітленням конкретних прикладів судової практики.

При написанні посібника враховувались новітні до­сягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної науки, розробки відомих українських процесуалістів -В.В.Комарова, В.І.Тертишникова, С.Я.Фурси, Ю.С.Червоного, П.І.Шевчука, М.Й.Штефана та інших.

У навчальному посібнику отримали розвиток авторські положення щодо визначення і розгляду принципів цивільного процесуального права, особливостей цивільно-процесуальних норм, розгляду особливостей цивільного судочинства України, в тому числі і з участю іноземного елемента тощо.

У посібнику аналізується практика розгляду судами окремих категорій справ, висвітлюються дискусійні проблеми, даються посилання на джерела опублікування нормативно-правових актів, наведений розгорнутий список рекомен­дованих джерел та літератури. В опануванні курсу допоможуть і контрольні запитання після кожного розділу. Тому посібник буде корисним не лише студентам, курсантам, слухачам, а й практичним працівникам правоохоронних органів, усім практикуючим юристам.

Цивільний процес

Розділ 1.

ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.1. Поняття цивільного процесу

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дійового механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У разі порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб і при відсутності добровільного поновлення порушеного права виникає об'єктивна необхідність застосування відповідних способів захисту права стосовно зобов'язаної сторони.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом. Спосіб захисту права - категорія матеріального права. У новому Цивільному кодексі України встановлені такі способи захисту цивільних прав, як визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; при­мусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб ( ч. 2 ст. 16 ЦК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 нового ЦПК).

Від поняття „спосіб захисту права" відрізняється поняття „форма захисту права". Форма захисту права - категорія процесуального характеру. Під формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність компетентних органів по захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, ви­значенні способу захисту права і винесенні рішення. Засто­сування перерахованих у законі способів захисту права, тобто визначених примусових заходів до порушника права, може здійснюватися не однією, а кількома формами захисту права.

Різноманіття форм захисту права спричиняється впливом ряду факторів - специфікою прав, які підлягають захисту чи охороні; складністю чи, навпаки, простотою пізнання право­відносин і прав, які належить захищати, рівнем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими традиціями.

Чинне законодавство України передбачає судову, гро­мадську, адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв'язання спору між суб'єктами уповноваженими громадськими орга­нізаціями (профспілками, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення кон­кретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випадках, передбачених законом, Президент України, органи виконавчої влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (ст. 17 ЦК).

Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та інших уповноважених державою осіб відповід-

7

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

но до визначеної законом процедури по захисту і охороні прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійсню­ється за вимогою правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі - ст. 18 ЦК).

Згідно з новим цивільним законодавством однією із форм захисту цивільних прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Формами самозахисту є необхідна оборона; завдання шкоди у стані крайньої необхідності за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала; притримання майна кредитором до виконання зобов'язання.

Судова форма захисту права є найбільш ефективною. Це пов'язано з тим, що судовий захист здійснюють спеціальні органи - суди. Вони вирішують заявлені вимоги, і їх діяльність детально регламентована нормами матеріального і проце­суального права. Вона забезпечує надійні гарантії законності, встановлення реально існуючих прав і обов'язків осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнтованою насамперед на захист прав і законних інтересів громадян, а також у визначених межах - і організацій. Право на судовий захист - конституційне право. Кожному гаран­тується право на захист його прав і свобод судом (ст.55 Конституції України).

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського та кримінального судочинства. Розгляд цивільних прав здійснюється судами в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

Цивільний процес - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, яка здійснюється в установ­леному законом порядку в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах у відповідності з нормами цивільно-процесуального права.

Згідно зі СТ.15 нового ЦП К України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист пору­шених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Таким чином, згідно з новим цивільно-процесуальним законодавством із сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. З прийнят­тям Адміністративно-процесуального кодексу дана категорія спорів буде розглядатися спеціалізованими судами в адміні­стративному процесі.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ за нововиявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установ­леному законом порядку і у визначеній формі.

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

1.2. Цивільна процесуальна форма

Цивільна процесуальна форма - це встановлений ци­вільним процесуальним правом порядок розгляду і вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Визначальною рисою цивільної процесуальної форми як моделі будь-якої цивільної справи є система вимог, закріплених нормами цивільного процесуального права. Це послідовний порядок розгляду і вирішення цивільної справи, діяльності всіх без виключення осіб, які беруть участь у процесі, який включає визначену систему гарантій і спрямований на досягнення кінцевої мети - відновлення права чи захисту охоронюваного законом інтересу. Цивільно-процесуальна форма викладена в ЦПК, у зв'язку з цим вона повинна сприйматися як система правових вимог, які пред'являються до кожного здійснюваного в цивільному судочинстві процесуального акта.

Як вказує В.І. Тертишніков, цивільна процесуальна форма характеризується наявністю трьох ознак: провадження, стадій і процесуального режиму. Ці три ознаки свідчать, у свою чергу, про наявність цивільної процесуальної форми в тій чи іншій діяльності.

Провадження - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою (розгляд і вирі­шення цивільної справи).

Стадія - це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних найближчою процесуальною метою. Наприклад, відповідно до СТ.143 ЦПК метою підготовки цивільних справ до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правиль­ного розгляду і вирішення справи.

Процесуальний режим - це ступінь урегульованості, напруженості судової процедури. Залежно від процесуаль­ного режиму і розрізняють цивільну процесуальну, гос­подарсько-процесуальну, громадсько-процесуальну та інші процесуальні форми. Не може бути загальної процесуальної форми для всіх юрисдикційних органів.

10

Цивільна процесуальна форма має два різновиди: усний та письмовий. Усна процесуальна форма визначає порядок усного викладення в суді відповідних вимог, які згодом відображаються у протоколі судового засідання. Письмова процесуальна форма встановлює склад процесуальних документів, які подаються до суду учасниками процесу, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи залишаються без руху чи повертаються заявнику.

Цивільна процесуальна форма структурно складається з приватних процесуальних форм (сукупності форм окремих процесуальних правовідносин), що у системі складають цивільні процесуальні форми окремих стадій, а останні, у свою чергу, входять до системних утворень - цивільних проце­суальних форм окремих видів провадження.

Для того, щоб у суді виникла цивільна справа, зацікавлена особа звертається до суду із заявою (позовом, скаргою, заявою у справах окремого провадження), у якій викладає свої вимоги й обґрунтовує їх. Суддя перевіряє, чи відноситься до ведення суду розгляд і вирішення спірних правовідносин.

Якщо на зазначені в заяві вимоги поширюється судова форма захисту, суддя виносить ухвалу про прийняття позовної заяви до свого провадження, і з цього моменту виникають цивільна справа і судочинство по цій справі.

Суд, зацікавлені особи, інші учасники (свідки, експерти, перекладачі, представники) у процесі розгляду і вирішення справи здійснюють ряд дій (беруть участь у засіданні суду, дають пояснення, показання, заявляють клопотання і т.д.). Всі дії суду, осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, пов'язані з розглядом справи, ухваленням рішення, його оскарженням, виконанням, можуть відбуватися тільки в рамках норм чинного процесуального закону, і тому є процесуальними діями, сукупність яких утворює цивільний процес (цивільне судочинство).

11

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Цивільний процес охоплює процесуальні дії суду, сторін, інших учасників процесу, їх процесуальні права й обов'язки. Суду, всім іншим учасникам для досягнення цілей участі в процесі законом надаються визначені процесуальні права з покладанням на них відповідних процесуальних обов'язків. Процесуальні права й обов'язки реалізуються в ході процесу. Наприклад, право на звернення до суду реалізується шляхом подачі позовної заяви, право на захист проти позову - шляхом подачі заперечень на нього чи пред'явлення зустрічного позову. Праву позивача і відповідача брати участь у судовому засіданні відповідає обов'язок суду належним чином спо­вістити сторони про час і місце засідання. Учасники процесу вступають із судом як владним органом у суспільні відносини, які регулюються нормами цивільного процесуального права і тому є цивільними процесуальними відносинами.

Таким чином, цивільний процес є єдністю процесуальних дій, процесуальних прав і обов'язків суду, інших учасників процесу. Головний, але не єдиний суб'єкт цивільно-проце­суальної діяльності - суд (першої інстанції, апеляційний тощо). Процес включає діяльність інших осіб, зацікавлених у результаті справи: позивачів, відповідачів; третіх осіб; заявників по справах окремого провадження. Зацікавленим у результаті справи громадянам і організаціям, їх представникам процесуальний закон забезпечує можливість активної участі на всіх стадіях процесу. Суд як головний його учасник повинен не лише дотримуватися всіх процесуальних норм права, а й домагатися виконання їх всіма учасниками цивільного процесу.

Своєрідність відносин, що виникають у процесі судової діяльності, полягає в тому, що вони можуть здійснюватися тільки в порядку і формах, встановлених нормами цивільного процесуального права, а всі учасники процесу наділяються законом визначеними процесуальними правами й обов'язками.

У процесі зазначеної діяльності відбуваються лише ті дії, які заздалегідь передбачені процесуальними нормами, і тому цивільні процесуальні відносини завжди виступають у формі процесуальних правовідносин, а сам цивільний процес

12

(цивільне судочинство) являє собою нерозривний зв'язок (систему) дій і правовідносин.

Таким чином, діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у процесі, протікає в особливій формі, яка називається процесуальною.

Характерні риси цивільної процесуальної форми по­лягають у наступному:

а) порядок розгляду і вирішення судових справ заздалегідь визначений нормами процесуального права;

б) зацікавлені в результаті справи особи користуються правом брати участь у судовому засіданні при розгляді справи і відстоювати свої права та інтереси;

в) судове рішення в справі повинне базуватися на фактах, встановлених у судовому засіданні за допомогою доказів, і відповідати закону.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає в тому, що вона:

1. забезпечує зацікавленим у результатах справи особам визначені правові гарантії правильності вирішення спору, рівність процесуальних прав і процесуальних обов'язків;

2. зобов'язує розглядати і вирішувати спори щодо суб'єк­ тивного права і при цьому суворо дотримуватися норм матеріального і процесуального права, виносити в судовому засіданні законні та обґрунтовані рішення з дотриманням встановлених законом чи іншими нормативними актами процесуальних гарантій для осіб, які беруть участь у справі.

1.3. Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право є галуззю права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі про­цесуальних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах судами загальної юрисдикції.

13

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного процесуального права встановлені процесуальні права й обов'язки. Так суд має право розглядати і вирішувати справи, які віднесені до його підвідомчості. Він несе обов'язок перед державою і суспільством за якість здій­снення правосуддя. Суд наділений владними повноважен­нями стосовно інших учасників процесу. У той же час він зобов'язаний суворо дотримуватися процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, та прав інших учасників процесу.

Громадяни та організації мають право брати участь у процесі, заявляти клопотання, доводити підстави своїх вимог, оскаржувати винесене судом рішення, брати участь у його виконанні. Поряд з комплексом процесуальних прав вони несуть і процесуальні обов'язки: сумлінно користуватися своїми процесуальними правами, сплачувати судові витрати, з'являтися за викликами суду, надавати докази.

Кожна процесуальна дія того чи іншого учасника процесу виступає як результат здійснення ним процесуальних прав і реалізації обов'язків, передбачених законом.

Норми цивільного процесуального права визначають весь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру належної і можливої поведінки.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Варто відрізняти предмет цивільного процесу і предмет цивільного процесуального права. Предметом цивільного процесу як діяльності суду по здійсненню правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, є конкретні цивільні справи. Предметом цивільного процесуального права як галузі права є сам цивільний процес, тобто діяльність суду та інших учасників, а також деякою мірою і діяльність органів виконання судових рішень.

14

Цивільне процесуальне право має свій метод. Метод - це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів.

Метод правового регулювання, характерний для цивільно-процесуального права, обумовлений двома обставинами. З одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід від однієї стадії до іншої залежать від волевиявлення зацікавлених осіб. З іншого боку, обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який від імені держави приймає владне рішення, що підлягає при­мусовому виконанню в необхідних випадках.

Така специфіка відображає способи впливу цивільно-процесуального права на суспільні відносини. Виходячи з цього, метод цивільно-процесуального права можна ви­значити як імперативно-диспозитивний, в якому владні відносини поєднуються зі свободою, рівноправністю та можливістю вибору зацікавлених осіб.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи - зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання -це обов'язок конкретної активної поведінки (наприклад, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, повідомляти суд про зміну своєї адреси та про причини неявки в судове засідання; обов'язок суду допустити негайне виконання рішень - ст.ст. 95, 217 ЦПК тощо); заборона - це заборона виконання певних дій або бездіяльності (наприклад, недопустимість суперечок про підсудність - ст. 135 ЦПК; ); примус - це вплив, спрямо­ваний на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (наприклад, відпові­дальність за невиконання вимоги суду подати письмові та речові докази; відповідальність свідка - ст.ст. 48,53 та 44 ЦПК).

Формами вираження імперативності є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періо-

15

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

дичність, частки) та якісних (опис передбачених дій та порядок їх виконання) умов застосування і способу реалізації правової норми.

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЩІК (ст.ст. 99, 103), або утримування за власним розсудом від неї.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд розглядає і вирішує цивільну справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'яз­ками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозво­лена поведінка суду, наприклад прийняття зустрічного позову, пред'явленого після закінчення триденного строку, залежить від судді, а якщо його заявлено під час розгляду справи по суті - від суду (ст.140 ЦПК); суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову (ст.149 ЦПК) тощо.

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено проце­суально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних проце­суальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інпіих осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволом

16

певної поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином, наприклад, свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини (ч. 2 ст. 41 ЦПК); особа, яку призначено експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок щодо поставлених їй питань (ст. 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів - процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспози­тивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.