Citologіya
.pdf
1.1.Властивості живих систем
2.4.Мітохондрії відрізняються від інших органел
3.5.Однією з характеристик живої системи
9.9.Гіпотези виникнення життя
10.10.Походження еукаріотів
13. 13.Теорії виникнення мітохондрій та хлоропластів
16.16.Теорії виникнення ядра.
17.17.Формування різноманіття внутрішніх мембран еукаріотичних клітин
18.18.Відміна рослинної клітини від тваринної
20. 20.Клітини бувають двох форм
22. 22.Особливості розвитку цитології в кінці ХІХ ст
24.24.Етапи в історії вивчення клітин
25.25.М.Шлейден і Т.Шванн
27.27.Р.Вірхов.
28.28.Р.Броун.
29.Р.Гук
30.А.Левенгук
31.Описання основних органел клітин
36.«Клітини різних організмів гомологічні»
37.Клітина
38.Відмінності прокаріот від еукаріот.
39.Подібність еута прокаріот.
44.Елементи оптичної системи мікроскопа.
45.Неосвітлене поле зору
46.Хід променів у світловому мікроскопі
47.Різниця між роздільною здатністю та кратністю збільшення мікроскопа
48.при 10 000х
49.Тимчасовий препарат
50.Вітальні барвники.
51.Основні етапи приготування постійного гістологічного препарату.
52.Розрізняють два типи фіксації речовин.
53.Фіксація
54.Мета використання бензолу
56. Типи мікротомів.
59. Заморожування - сколювання
62.Препарати для світлової та електронної трансмісійної мікроскопії
63.Зневоднення
65.Базофільні та оксифільні структури
66.Гематоксилін та Еозин.
67.Методи забарвлення
68.Цитохімія та Імуногістохімія
70.Різний склад білків
71.Кількісні методи визначення речовин
72.Методи одержання ізольованих органел
73.Застосування мікрохірургії
74.Методи прижиттєвого дослідження
75.Виявлення якісного складу різних органічних речовин в клітині
76.Виявлення кількісного складу різних органічних речовин в клітині
78.Структури які менші за роздільну здатність звичайного світлового мікроскопа
79.ДНК можна виявити реакцією Фельгена
80.Сканувальна (растрова) електронна мікроскопія
82.Препарат має чи не має перв. флюоресценцію
83.Хлорофіл при освітленні ультрафіолетом
84.Шляхи транспорту речовин
86.Принцип дії поляризаційного мікроскопу
87.Принцип роботи конфокального мікроскопа
88.Принцип роботи люмінесцентного мікроскопа.
89.Люмінесценція
91.Фазово-контрастна мікроскопія
92.Ультрафіолетова мікроскопія
94.Використання темнопольного мікроскопа
96.Артефакти
1. 1.Властивості живих систем *Єдність хімічного складу. *Обмін речовин.
*Самовідтворення. *Спадковість. *Мінливість. *Ріст і розвиток. *Подразливість. *Дискретність. *Ритмічність. *Відносна енергозалежність. *Гомеостаз. Живі системи характеризуються набагато більш високим рівнем впорядкованості структурної і функціональної, в просторі і часі. Живі системи обмінюються з навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією, тобто є відкритими системами. Таким чином, життя якісно перевершує інші форми існування матерії щодо різноманіття складності хімічних компонентів і динаміки перетворень.</span>
2.4.Мітохондрії відрізняються від інших органел Мітохондрії відрізняються від інших органел ( крім хлоропластів ) тим що мають особливі геноми. Тобто здатні до розмноження поділом і відтворення собі подібних. Проте більша частина «білків конструкторів» мітохондрій синтезуються в ядрі, а отже висновок, що мітохондрія не здатна довго існувати самостійно.</span>
3.5.Однією з характеристик живої системи
Однією з характеристик живої системи – це її відносна енергетична незалежність. Оскільки ми знаємо, що клітина залежить енергетично від своїх компартментів ( які є частиною клітини ) то , в даному випадку , відділення хлоропласту спричинить енергетичну неспроможність рослинної клітини існувати далі. І сам хлоропласт не зможе існувати, адже хлоропласт як і будь яка органела не може утворюватись
</span>de</span>novo</span>. Отже вона не може бути елементарною одиницею живого.</span>
9. 9.Гіпотези виникнення життя *Гіпотеза Опаріна полягала в тому, що органічні
речовини, можливо вуглеводні, могли утворюватись з більш простих сполук. Енергією для цих процесів постачала інтенсивна сонячна радіація, головним чином ультрафіолетове випромінювання, що потрапляло на землю до того, як утворився озоновий шар, який затримує велику її частину. На думку Опаріна, різноманітність простих сполук, що знаходилися в океанах, площа поверхні Землі, доступність енергії і масштаби часу дозволяють припустити, що в океанах поступово накопичилися органічні речовини і утворився «первісний бульон». В такому «первісному бульйоні», на його думку могло виникнути життя.* Гіпотеза РНК полягає в тому, що основоположниками живих клітин були РНК, а не білки, завдяки явищу самореплікації.</span>
10. 10.Походження еукаріотів Прогресування організмів від прокаріотів до еукаріотів пов’язанне з ускладенням і
вдосконаленням метаболічних шляхів ( синтез власної органіки організму ). Еволюція метаболічних шляхів відбувалася через послідовне додавання нових ферментативних реакцій, до тих що вже існували. Далі у ході еволюції виник механізм фотосинтезу. Значно пізніше виник більш складний, однак ефективніший процес вилучення електронів з води, у результаті чого починає накопичуватись кисень. За одним з припущенням ціанобактерії ( здатні фіксувати СО2 та
</span>N</span>2</span>) створили умови в яких змогли утворитись більш складні організми. Кисень завдяки своїй високій реакційній здатності став постачальником хімічної енергії, найповніше здійснюючи процес окиснення хімічних сполук. Таким чином організми були оточені цим киснем, який не могли ані використовувати, ані знешкоджувати. Деякі клітини вступили в симбіоз з аеробними клітинами утворивши міцну асоціацію. Так з’явилися мітохондрії і хлоропласти. Тобто еукаріоти є нащадками анаеробних організмів які вижили шляхом поглинання аеробних бактерій</span>
13. 13.Теорії виникнення мітохондрій та хлоропластів Мітохондрії та хлоропласти відрізняються від інших оточених мембраною органел тим, що мають свої особливі геноми. Природа останніх і подібність білків мітохондрій і хлоропластів до білків деяких сучасних бактерій свідчить на користь думки, що ці органели є похідними бактерій, які були захопленні іншими клітинами й спочатку існували в симбіозі з ними. Згідно з цим припущенням внутрішня мембрана мітохондрій і хлоропластів відповідає вихідній плазматичній мембрані бактерій, а матрикс цих органел є похідним бактеріальної цитоплазми. Існує припущення що хлоропласти й ціанобактерії мають спільного предка, а мітохондрії походять від прокаріотів, «захоплених» колись еукаріотичною клітиною.</span>
16. 16.Теорії виникнення ядра.
Походження клітинного ядра з подвійною мембраною більш загадкове. Припускають, що подвійна ядерна оболонка могла утворитися шляхом глибокого подвійного впинання плазматичної мембрани.</span>
17.17.Формування різноманіття внутрішніх мембран еукаріотичних клітин Найважливіша роль в еволюції клітинних мембран
належить, очевидно, класу амфіпатичних молекул, які мають гідрофобну і гідрофільну частини. Вони здатні спонтанно агрегувати, утворюючи двошарові структури у вигляді замкнутих пухирців із водним вмістом, ізольованим від зовнішнього середовища. Усі нині існуючі клітини оточені плазматичною мембраною, що складається з таких амфіпатичних молекул, переважно фосфоліпідів і білків. Здатність молекул фосфоліпідів до термотропних переходів має велике значення для регулювання функціональної активності білково-ліпідних комплексів у сучасних мембранах</span>
18.18.Відміна рослинної клітини від тваринної Рослинна клітина на відміну від тваринної характеризується наявністю хлоропластів та великої вакуолі. Тоді як в тваринній цього немає, але є центріолі та мітохондрії. </span>
20. 20.Клітини бувають двох форм : Паренхімні та прозенхімні. Перші з радіальною
симетрією, тоді ж як другі мають видовжену форму з двох полюсів і набувають наче форми «ока» ,проте часто з заокруглими кінцями, на мікроскопічному рівні. Паренхімні клітини переважають в печінці, в крові ( хоча еритроцити не можна назвати повноцінною клітиною ), прозенхімні наявні в епідермісі цибулі, в багатьох водоростях. Пов’язано насамперед з їх функціями. Наприклад, клітини м’язів повинні передавати нервовий імпульс іншим клітинам і в цей час скорочуватись, для цього їм потрібна продовгувата форма. Для клітин які мають високу секреторну діяльність необхідний великий об’єм і велика площа, тому вони набувають кулястої форми</span>
22. 22.Особливості розвитку цитології в кінці ХІХ ст Наприкінці цього століття О.О.Ковалевський встановив загальні закономірності в розвитку безхребетних і хребетних тварин. І.Мечников відкрив явище фагоцитозу. Виникла експериментальна ембріологія. Вільгельм Ру назвав її «механікою розвитку». Представники експериментальної ембріології, в основному німецькі біологи В.Ру, Г.Шпеманн, Г.Дріш та ін.. Значному прогресові цитології сприяло створення в 1886р. К.Цейсом і Е.Аббе світлового мікроскопа. Наприкінці цього століття було розроблено основи методу ліофільного сушіння</span>
24. 24.Етапи в історії вивчення клітин В історії вчення про тканини та мікроскопічну будову
органів розрізняють три періоди: домікроскопічний (тривалістю майже 2000 років), мікроскопічний (майже 300 років) і сучасний, який поєднує досягнення в галузі електронної мікроскопії, імуноцитохімії, цитофотометрії тощо
25. 25.М.Шлейден і Т.Шванн У 1839р. ботанік М.Шлейден зробив перші
узагальнення стосовно клітинної будови всіх рослинних організмів. Зоолог Т.Шванн у 1839р. поширює це узагальнення на всі тваринні організми, що й лягло в основу першого варіанта клітинної теорії, яка постулювала єдність клітинної будови всіх тваринних і рослинних організмів та принципову схожість клітин тваринних і рослинних організмів
27. 27.Р.Вірхов.
. Сформулював тезу «кожна клітина від клітини», довівши, що єдино можливим шляхом утворення клітин є їхній поділ</span>
28. 28.Р.Броун.
Р.Броун. Спостерігаючи за клітинами орхідей, уперше описує ядро клітини. Він зробив висновок, що ядро є обов’язковою частиною рослинної клітини
29. Р.Гук Р.Гук. У серединіст. англійський фізик Р.Гук у
сконструйованому ним мікроскопі, який збільшував зображення у 40 разів, уперше побачив і замалював клітини корку. Виявлені були не стільки самі клітини, скільки їхні целюлозні оболонки з порожнинами, названі порами, або клітинами.
30. А.Левенгук А.Левенгук. У 1674р., суттєво поліпшивши оптичні
властивості мікроскопа, А.Левенгук уперше повідомив про відкриття одноклітинних організмів, а ще через дев’ять років – бактерій. У 1678 р. він відкриває сперматозоїд
31. Описання основних органел клітин
. У другій половині ХІХ ст. було розроблено низку нових гістохімічних методик, за допомогою яких стало можливим детально вивчити структурованість цитоплазми клітини. А.Колікер у 1857 році вперше описав мітохондрії у м’язових клітинах, а Р. Альтман у 1894 році і К. Бенда в 1897 році – на інших об’єктах. Під назвою «тигроїд» Ф. Ніслем було описано грЕПС. Е. Ван Бенеден у 1875 р. описав клітинний центр, а К. Бенда в 1889 р. =- пластиди. У 1898 р. К. Гольджі, використавши техніку імпрегнації сріблом, відкрив пластинчатий комплекс, названий на його честь апаратом Гольджі.
36. «Клітини різних організмів гомологічні»
. Це означає що клітини всіх організмів мають якесь спільне походження, а отже і спільну будову.
37. Клітина елементарна структурна та функціональна одиниця
живого. Є Центром біохімічних реакцій, що відбуваються в організмі. Є носієм матеріальної основи спадковості.
38. Відмінності прокаріот від еукаріот.
До клітин прокаріот відносять бактерії та синьозелені водорості. Як правило менші від еукаріот, мають захисну оболонку(кліт.ст.) під якою розташована плазм. мембр. Яка оточує лише один компартменті, що містить РНК, ДНК і малі молекули. Їхня мембр. Інвагінує всередину, утворюючи мезосоми, цитоплазма не рухається, цитоскелет немає. Розщеплення р-н відб. в цитозолі за участі мезосом. Ядро прокаріотів наз. нуклеоїдом, оскільки немає ядерної мембрани, ядерця, мітотичного апарату, не містить ядерних білків гістонів, а є просто кільцевою молекулою ДНК, розташованою в центр. Част. Клітини. Синтез білка відб. на вільних рибосомах. Розмнож. шляхом бінарного простого поділу. Еукаріоти – клітинні організми які представленні клітинами з наявністю в них ядер в яких міститься генетична інформація у вигляді лінійних молекул ДНК. Тобто, прокаріоти – без’ядерні, а еукаріоти – ядерні. Еукаріоти містять вже мітохондрії ( або хлоропласти ). Усі органели еукаріот оточені в цілому одним типом мембран, білково-ліпідним бімолекулярним бішаром. Наявні в клітині ЕПС, К.Г., Ендосоми, лізосоми, пероксисоми тощо. Еукаріоти мають мітотичний апарат, цитоплазма здатна рухатись, є цитоскелет, утворений білковими структурами – фібрилами й мікротрубочками. Білковий синтез частково проходить на вільних рибосомах у цитозолі, а частково – на рибосомах гранулярної ЕПС.</span>
39. Подібність еута прокаріот.
Незважаючи на суттєві відмінності, клітина ( як еутак і прокаріотична ) є центром усіх біохімічних процесів життєдіяльності. У ній закладено генетичний апарат, без якого неможливе успадкування головних ознак, характерних для певного виду та особини.
44. Елементи оптичної системи мікроскопа. До неї належить дзеркальце або лампа ( для
направл. потока світла ) , конденсор з діафрагмою та системою світлофільтрів (для концентрування світлового променя або ж фільтрування певних спектрів), об’єктив (інакше зображення не побачимо =), окуляр, або бінокулярна насадка. (для цієї ж цілі)
45. Неосвітлене поле зору Можливе за певних умов: Неправильне
налаштування об’єктиву; Немає джерела сонячного світла; Сонячне світло є, проте не направлене дзеркальцем до лінз; Можливо ви дивитесь зовсім не в мікроскоп =) ; Несправний окуляр; Забруднення лінз мікроскопа; Закрита діафрагма; Сильно опущений освітлювач; Забруднення окуляра; Поле зору перекривається оправою фото фільтра; Скло об’єктива потрапило в воду, або в гліцерин, яка покрила не лише препарат, а й покривне скельце; Забруднений препарат.
46. Хід променів у світловому мікроскопі
. * світло потрапляє до конденсору; далі проходить до препарату ( при цьому на ньому ж і концентрується ); Далі потрапляє до об’єктиву де розбивається на два потоки і потрапляє до окуляру; Тут світло дещо концентрується і відстань між потоками стає меншою; Далі ці потоки ми бачимо, і називаємо зображенням ( або, як це називають першокурсники : Опаа !!! КРУТО !!! = ) .
47.Різниця між роздільною здатністю та кратністю збільшення мікроскопа
. Збільшення мікроскопа знаходять як результат множення збільшення об’єктива на збільшення окуляра. Наприклад, мікроскоп х об’єктивом 40х, окуляром 10х буде кратним 400 ( 40 * 10 = 400 ). Роздільна здатність – це найменша відстань між двома, які помітні роздільно.
48.при 10 000х
Зі збільшенням кратності збільшення мікроскопа виникає необхідність збільшення світлової концентрації. Тобто, чим більше збільшення, тим більше світла потрібна, щоб розгледіти об’єкт. А при 10 000х необхідно дуже багато світла, яке не дістати від звичайної лампи чи просто сонячного світла через дзеркальце.
49. Тимчасовий препарат Тимчасовий препарат можна зробити шляхом
звичайного зрізання певного слою «чогось» ( чого вам потрібно дослідити ), покласти якомога тонший шар на скельце, капнути водою та накрити покривним скельцем. І вуаля ! Тимчасовий препарат готовий)
50. Вітальні барвники.
Для виділення окремих структур спеціально для прижиттєвих досліджень використовують барвники з якомога меншою токсичністю (вітальні барвники), які беруть у мінімальних концентраціях. Це янус зелений, нейтральний червоний, метиленовий синій тощо
51. Основні етапи приготування постійного гістологічного препарату.
Спочатку матеріал фіксують (фізичним або хімічним шляхом). Далі необхідно дістати тонкий шар матеріалу дослідження, цей шар отримуємо за доп. Мікротому.( тобто приготування препарату). Подальшим кроком є забарвлення препарату.
52. Розрізняють два типи фіксації речовин. Фізичні й хімічні. До фіз.. відносять заморожування та фіксацію нагріванням або сушінням. Так для пригот. Преп.. для сканувального електронного мікроскопу застос. Метод заморожування –
сколювання. Хімічні методи фіксації – це введення у клітину тієї чи іншої речовини або суміші, яка припиняє в ній процеси життєдіяльності, водночас зупиняючи всі процеси, зокрема процеси аутолітичного руйнування клітин. Для досягнення якісної фіксації необхідно, щоб фіксатор якомога швидше досяг глибинних шарів фіксованого матеріалу, перш ніж прижиттєвий стан структур буде порушений унаслідок аутолітичних процесів, що прох. Усередині загиблої клітини.
53. Фіксація Фіксація – це зупинка життєдіяльності клітини, за якої
всі складові клітини залишаються у місцях прижиттєвої локалізації в незміненому стані. Є хімічна і фізична фіксація ( див.пит. 52) . Різні фіксатори мають різні механізми дії. Деякі(спирти) осаджують білки, для інших (альдегіди) властиве утворення молекулярних містків, що ковалентно зв’язують органічні молекули, обмежуючи їхню рухливість. Як фіксатори можуть застосовуватись речовини: 96% етиловий спирт або метанол, формалін, р-н глутарового альдегіду, суміші Буену ( формалін – пікринова кислота – оцтова кислота), Карнуа (етанол-хлороформ-оцтова кислота) Нікіфорова(етанол-діетиловий ефір), спирто-оцтова кислота</span>
54. Мета використання бензолу Мета використання бензолу, ксилолу, толуолу в
виготовленні парафінових зрізів. Вони завершують етап зневоднення препарату та використовується для суміші з парафіном (гістологічна каша)</span>
56. Типи мікротомів.
*Вібротом – прилад, за допомогою якого можна отримувати зрізи з матеріалу, який не зазнав додаткової обробки, тобто нефіксованого; *Кріотоми
–заморожувальні мікротоми, здатні зменшити товщину зрізу до 10-15 мкм. В цих кріотомах температура об’єкта знижується майже до -20 </span>С</span>. Санний та роторний мікротом. Викор. Для зрізання шару препарату ( який знах. в парафіновому або парапластному блоці ). Ці типи мікротомів різняться за розташуванням та рухливістю мікротомного ножа і препарату. У роторному ніж закріплений нерухомо, а рухається об’єкт. У санному об’єкт подається на 3-7 мкм за один прохід угору, а рухомий тут ніж. Ультрамікротом
–мікротом для отримання зрізу розміром в частки мікрометра, ці зрізи використовуються для електронної мікроскопії. Ніж для мікротому роблять зі скла або алмазу.</span>
59. Заморожування - сколювання Спочатку матеріал заморожують у рідкому азоті, що
виключає утворення кристалів льоду, які можуть пошкодити матеріал. Потім замороженні клітини розколюють холодним ножем. Сколи при цьому ідуть по середині біліпідного шару мембран. Потім матеріал нагрівають у вакуумі, у рез. частина льоду сублімується (перехід з тверд. стану одразу в газоподібний). Унаслідок цього поверхня сколу стає рельєфнішою. Потім на неї наносять тонку плівку важкого металу (золота, платини тощо), яка точно повторює рельєф поверхні об’єкта. Відтак клітину руйнують кислотою (цей процес наз. травленням) і об’єктом мікроскопічного дослідження стає саме плівка з важкого металу – репліка.</span>
62.Препарати для світлової та електронної трансмісійної мікроскопії Для отримання найтонших зрізів (1-7 мкм і менше)
застосовують заливку в пластичні середовища, а саме: целоїдин, парафін, парапласт (для світлової мікроскопії) і епоксидні смоли (для електронної трансмісійної мікроскопії).
63.Зневоднення
Зневоднення – процес, коли препарат підлягає ряду хімічних взаємодій зі спиртами різних концентрацій для усунення води з препарату, для подальшої взаємодії з парафіном.</span>
65.Базофільні та оксифільні структури Базофільні структури – структури які мають кислий pH( 7> ).Оксифільні (еозинофільні) структури – структури pHяких більше 7.
66.Гематоксилін та Еозин.
Гематоксилін забарлює основні структури (нуклеїнові кислоти в ядрі), Еозин кислотний барвник
– забарвлює основні білки цитоплазми.
67. Методи забарвлення Розрізняють спеціальні та оглядові методи
забарвлення. Розрізняють також забарвлення прогресивне й регресивне. При першому препарат поступово зв’язує барвник, доки колір не сягне оптимуму. Під час другого препарат спочатку перефарбовують, після чого надлишок барвника відмивають, доки не буде досягнуто оптимуму.
68. Цитохімія та Імуногістохімія В основі цитохімії лежать методи аналітичної хімії.
Тобто на препараті ставлять певну хімічну реакцію, за результатами якої роблять висновок про наявність або відсутність певного класу речовин у складі клітини. Методи імуногістохімії дозволяють визначати локалізацію певних молекул, навіть за умови їхньої подібності до інших. Ці методи засновані на використанні саме антитіл – складних білкових молекул, які виробляються спеціалізованими клітинами й здатні зв’язувати молекули, котрі індукували їхнє утворення – антигени. Специфічність зв’язування антитіл з антигенами є надзвичайно високою, що й використовується в імуногістохімії.
70. Різний склад білків Різний склад білків (антигенів) у клітини можна
визначити методом імуногістохімії.
71. Кількісні методи визначення речовин Метод інтерференційної мікроскопії дозволяє
визначити суху масу речовини; Цитофотометрія. Цей метод заснований на здатності забарвлених продуктів реакції поглинати світло заданої довжини хвилі. Цитофотометрично можна визначати й кількість незабарвлених продуктів, наприклад нуклеїнових кислот, а також здатних до флюоресценції речовин.
72. Методи одержання ізольованих органел Один з цих методів – метод диференційного
центрифугування. Інший доволі примітивний ( хоча й високотехнологічний ) – метод мікрохірургії.
73. Застосування мікрохірургії За доп. Спеціальних приладів (мікроманіпуляторів)
та інструментарію (скляних голок, піпеток, петель, електродів тощо) можна видаляти й пересаджувати з клітини в клітину ядра, окремі органели, визначати прижиттєву кислотність внутрішньоклітинних структур, вимірювати різницю потенціалів та ін.
74. Методи прижиттєвого дослідження Методи прижиттєвого дослідження. Один з методів – метод культури тканин і клітин. Другий – метод авторадіографії. Третій – метод мікрохірургії. Четвертий – метод забарвлення вітальними барвниками.</span>
75.Виявлення якісного складу різних органічних речовин в клітині Один з методів – цитохімічний метод дослідження.
Другий – імуногістохімія.</span>
76.Виявлення кількісного складу різних органічних речовин в клітині Можна використати методи забарвлення,
цитофотометрію, авторадіографію, імуногістохімію.
78.Структури які менші за роздільну здатність звичайного світлового мікроскопа Структури які менші за роздільну здатність
звичайного світлового мікроскопа можна виявити за допомогою ультрафіолетової мікроскопії.
79.ДНК можна виявити реакцією Фельгена
ДНК можна виявити реакцією Фельгена
80. Сканувальна (растрова) електронна мікроскопія Для вивчення поверхонь біологічних об’єктів, зокрема тривимірної будови сколів клітин, застосовують сканувальну, або растрову, електронну мікроскопію. За допомогою цього методу створюється тривимірна реконструкція поверхні досліджуваного об’єкта.
82.Препарат має чи не має перв. флюоресценцію Для речовин які здатні флуоресціювати потрібно викор. Люмінесцентний мікроскоп. Так стає можливим кількісне дослідження (органел до прикладу). Якщо препарат не має перв. Люмінесценції, тоді його забарвлюють флуорохромами які здатні «світитися».
83.Хлорофіл при освітленні ультрафіолетом Хлорофіл при освітленні ультрафіолетом світиться червоним кольором, адже хлорофіл має зелений колір, а отже поглинає всі спектри до червоного, відтак залишається червоний спектр яким і світиться хлорофіл.
84.Шляхи транспорту речовин
Шляхи транспорту речовин у клітині можна визначити методом авторадіографії. Для цього у поживне середовище вводять р-ну – попередник молекули, топографію біосинтезу якої потрібно вивчити. Ця речовина у собі повинна мати радіоактивний ізотоп, що поступово розпадається. Місця його розпаду виявляються завдяки фотоемульсії, яка наноситься на препарат чи поверхню досліджуваних клітин по закінченні терміну експерименту. Варіюючи час, який мічений радіоактивним ізотопом попередник перебуває в організмі або клітині, можна встановити шляхи його руху по клітині чи органам тіла тощо.
86. Принцип дії поляризаційного мікроскопу Він полягає в пропусканні через себе хвиль з певною площиною поляризації. Такий мікроскоп
містить в собі поляризатор і аналізатор. Поляризатор стає «на шляху» світла до об’єкта і поляризує світло. Аналізатор розташований за об’єктом і дозволяє проходити крізь себе лише такому світлу, площина поляризації якого перпендикулярна площині поляризації світла, яке пройшло крізь поляризатор.
87. Принцип роботи конфокального мікроскопа За об’єктивом встановлюють діафрагму, що звичайно зменшує поле зору практично до точки, проте дозв. Підвищити роздільну здатність та
контрастність. Додатково світло також фокусують на тій самій точці препарату. Зображення створюється шляхом сканування препарату, тобто об’єкт досліджується точка за точкою. Потім на екрані комп’ютера можна відтворити об’ємне зображення досліджувального об’єкта.
88. Принцип роботи люмінесцентного мікроскопа. Об’єкт освітлюється ультрафіолетовим світлом. Проте прилад даного типу застос. Для аналізу структур, здатних до люмінесценції – випромінювання під дією ультрафіолету променів з більшою довжиною світла.
89. Люмінесценція Люмінесценція – здатність речовини поглинати
світло певних спектрів і випромінювати світло того спектру ( більшої довжини чи меншої ) яке не поглинулося.
91. Фазово-контрастна мікроскопія Фазово-контрастна мікроскопія базується на зміні фаз коливань світлового променя, що не впливає на роздільну здатність мікроскопа
92. Ультрафіолетова мікроскопія Ультрафіолетова мікроскопія базує на дослідженні
об’єкта через пропускання крізь нього ультрафіолету, а як ми знаємо роздільна здатність залежить від довжини хвилі (чим менша хвиля, тим більша розд.
зд.).
94. Використання темнопольного мікроскопа Його широко застосовують при дослідженні мікроорганізмів і клітинних структур. Це дозв. Відокремити живі клітини (в яких світ. лише
оболонка) від мертвих (котрі світяться яскраво). Крім того він відкр. перспективи для дослідження внутрішньоклітинних структур, мітохондрій, міофібрил.
96. Артефакти Артефакти – це побічні ефекти (у вигляді залишків)
втручання людини в процес життєдіяльності біологічної системи