Тема 2. Політика як соціальне явище

Термін “політика” та його походження (давньогрецькі: “polis” — місто-держава, “politike” — мистецтво управляти державою, “politea” — конституція; англомовні терміни: “polity” — форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають стійкість, стабільність політиці та дозволяють регулювати політичну поведінку (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні норми), “poliсy” — зміст політики (проблеми, цілі, цінності політики, мотиви і механізми прийняття політичних рішень); “politics” — політичний процес (у ньому відбивається складний, суперечливий характер політичної діяльності та політичних відносин суб’єктів політики).

Суб’єкти політики: соціальні — індивід, мала група, великі професійні групи, нація, клас, еліта, інші; інституційні — президент, парламент, уряд, ЗМІ, групи інтересів, масові рухи, профспілки, партії та інші.

Різноманітність підходів до розуміння сутності політики як соціального явища. Онтологічний (політика — це спосіб існування людей в суспільстві, всезагальна форма людських зв’язків (Аристотель). Конфліктологічний (класовий, директивний чи силовий). Політика — це сфера боротьби чи суперництва між класами за владу (К. Маркс, Ж. Френд, К. Шмітт). Діяльнісно-управлінський (М. Вебер, Р. Арон). Комунікативно-інтеграційний (політика — розподіл обов’язків і повноважень, їх узгодження для забезпечення ефективності і цілісності співжиття людей). Інституційний (діяльність інститутів влади для підтримки порядку). Структурно-функціональний (політика — підсистема суспільства, яка визначає цілі і напрями суспільного розвитку (Т. Парсонс). Синтетичний (організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована на досягнення, утримання і використання влади задля егоїстичних чи загальносуспільних цілей).

Рівні функціонування політики. Мегарівень (в межах людської цивілізації). Макрорівень (в межах держави). Мікрорівень (на рівні партій, організацій ).

Структурні елементи політики (суб’єкти, політична діяльність, політичні відносини, політична організація, політичні інститути та їх роль як центрів управління й регулювання, політична свідомість).

Типи політики (внутрішня — регулювання державних відносин у суспільстві; зовнішня — забезпечення безпеки держави і створення сприятливих умов для здійснення внутрішньої політики).

Види політики: 1) за сферами суспільного життя (духовна, політична, соціальна, економічна); 2) за об’єктами (національна, військова, демографічна, економічна, молодіжна, сімейна та інші); 3) за масштабом (міжнародна, локальна, регіональна); 4) за зовнішньополітичною діяльністю (експортна, імпортна); активністю (активна, пасивна, агресивна, нейтральна); 5) за носіями і суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи); 6) за методами здійснення (демократична, авторитарна, тоталітарна); 7) за терміном дії (довгострокова, середньострокова та короткострокова).

Функції політики: 1) управлінська (розробка основних напрямів духовного, соціального, економічного, політичного розвитку); 2) інтеграційна (об’єднання груп навколо спільних ідей); 3) соціалізації; 4) виховна (вироблення цінностей, норм, зразків поведінки громадян та їх об’єднань); 5) мобілізаційно-організаційна (мобілізація всіх ресурсів суспільства для вирішення нагальних завдань); 6) ідеологічна; 7) прогностична (визначення перспектив та альтернатив розвитку) та інші.

Політика і економіка. Підходи до розуміння взаємодії політики та економіки (домінування економіки, пріоритети політики, взаємозалежність). Приватна власність, економічний інтерес і політика. Приватні та загальнолюдські інтереси. Групи економічного інтересу і політична боротьба та політичне співробітництво. Економічна політика. Ринкові і командно-адміністративні політичні ресурси. Фінансова і бюджетна політика. Проблема фінансування партійної діяльності. Інноваційна політика. Політична стабільність і залучення капіталу. Політичні та економічні ризики. Економічні і політичні пріоритети: спільне та відмінне. Економічні і політичні союзи. Економічна і політична незалежність. Економічна інтеграція і політичний суверенітет. Економічні бар’єри для успішності політики. Політичні бар’єри для економічного розвитку. Залежність політики та економіки від моралі й духовності.

Політика і мораль: спільне і відмінне. Моральні цінності в політиці (справедливість, свобода, соціальна рівність, братерство, ненасильство і любов, толерантність). Моральні дилеми в політиці. Моральні чесноти (мудрість, мужність, скромність, чесність, тактовність, співчуття) і політика. Взаємодія політики і моралі. Правда і брехня в політиці. Моральна і політична свідомість. Моральна і політична зрілість. “Діалогова етика” в політиці як засіб порозуміння. Моральна зрілість як бар’єр на шляху політичної та економічної корупції. “Етика переконання” і “етика відповідальності” (М.Вебер). Етика депутата, державного службовця і громадянина. Вплив на взаємини моралі і політики.

Політика і релігія: взаємодія, впливи, обмеження. Суб’єкти політики в царині релігії. Релігійні та політичні відносини. Релігійна і політична діяльність. Релігізація політики і політизація релігії. Релігійна політика в Україні. Релігія і міжнародна політика. Екуменічний рух. Неорелігійні течії та організації. Релігія і політика миру.

Література

Азаров Н.И. О политике как общественном явлении. — М., 1986.

Беляев А.А. Политика и ее роль в развитии общества // Социально-политические науки. — 1991. — № 9.

Бирюков В.Ф. Искусство и политика // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1998. — № 3.

Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. — М., 1990.

Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. — К., 1991.

Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.

Даль Р. Природа политического процесса // Социально-политические науки. — 1990. — № 10.

Денкен Ж.-М. Политическая наука. — М., 1993.

Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. — М., 1986.

Ильин В.В. О природе политики // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1995. — № 2.

Ковалев А.М. Предмет, законы и категории политики как науки // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. — 1998. — № 5.

Лафонтен О. Общество будущего. Политика реформ в изменившемся мире. — М., 1990.

Липсет С. Политическая социология // Американская социология. — М., 1972.

Лузан А.О. Політика і суспільство // Політологічні читання. — 1993. — № 1.

Матвиенко В. Социологический анализ в политике. — К., 1995.

Михальченко М.І., Банг Х.Х. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. — К., 1999.

Панарин А.С. Философия политики. — М., 1994.

Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності. — К., 1994.

Потічний П.Й. Що таке політика? // Сучасність. — 1993. — № 8.

Пригожин А.И. Что есть политика? (Политологические тезисы) // Общественные науки и современность. — 1996. — № 5.

Рікер П. Навколо політики. — К., 1995.

Рябов С. Політика як суспільне явище // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 189—222.

Рябов С. Структура і функції знань про політику // Політологічні читання. — 1994. — № 1. — С. 167—190.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. Нав. посіб. для студентів. — К., 1996.

Халипов В.Ф. Политика как наука и как искусство // Социально-политические науки. — 1992. — № 7.

Щербина Н.С. Политика и мир // Вестник МГУ. Серия. Политические науки. — 1998. — № 2.

Элементы теории политики / Перевод с польского. — Ростов-на-Дону, 1990.