77. Основні напрями соціальної роботи з дітьми та молоддю

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

· розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

· створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності;

· консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

· здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

· здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

· розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

· сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об’єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

· забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді;

· здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

· сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

· встановлення та зміцнення зв’язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

· здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Соціально-правовий захист дитинства.До дітей як об’єкта соціально-педагогічного захисту належать усі особи віком до 18 років. Особливої уваги з них потребують неповнолітні соціально уразливих категорій, а саме:

- безпритульні;

- сироти і позбавлені батьківського піклування;

- з неблагополучних сімей;

- з категорії “соціальних сиріт”;

- інваліди;

- які вступили у конфлікт із законом;

- не залучені до навчання і праці;

- які постраждали унаслідок аварії на ЧАЕС.

Соціально-правовий захист дитинства - система державних заходів, спрямованих на попередження і подолання кризових ситуацій у житті дитини, профілактику й усунення порушень прав неповнолітніх.

До суб’єктів, які покликані забезпечувати функціонування життєдіяльності дитини, слід віднести насамперед батьків, медиків, педагогів. З ними працюють посадовці державних органів виконавчої влади і працівники органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.22 Закону України “Про освіту” від 23 травня 1991 року наголошується, що соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників. Тобто, соціально-правовий захист дитинства потрібно здійснювати у загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, професійно-технічних училищах, соціальних службах, центрах соціальних служб для молоді, консультаційно-реабілітаційних центрах, військових частинах, відділах внутрішніх справ, службах у справах неповнолітніх, інших органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Діяльність соціального педагога у системі соціально-правового захисту дитинства можна розглядати як окрему складову і до його основних функцій відноситься виявлення, усунення та реабілітація, запобігання та профілактика порушень прав дітей. Це здійснюється через соціальну роботу з неповнолітніми, їх мікросоціальним оточенням, організаціями та закладами, які повинні забезпечувати соціально-правовий захист дитинства.

Охорона прав і законних інтересів дітей у соціально-педагогічній діяльності охоплює соціальний захист, що передбачає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції України).

Соціально-педагогічна діяльність з питань соціального захисту прав дітей визначається соціальною політикою держави. Згідно Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 року соціальна робота з дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. З метою захисту прав неповнолітніх здійснюється:

- соціальне обслуговування – робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей, молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг;

- соціальний супровід – робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги, патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу;

- соціальна профілактика – робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді й запобігання такому впливу;

- соціальна реабілітація – робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

- соціальне інспектування – спрямоване на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психологічним та фізичним станом дітей і молоді, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів.

Забезпечуючи захист дитини, соціальний педагог надає відповідні соціальні послуги. Законом України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року визначено, що соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Для отримання соціальної послуги, що надається державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутись із письмовою заявою до місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі, якщо особа, яка потребує соціальної послуги, за віком або за станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення, його може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.

Правовий захист дитинства у соціально-педагогічній діяльності – система державно-правових гарантій забезпечення дитині охорони її прав, що включає в себе комплекс юридичних норм і організаційних заходів регуляційного та захисного характеру.

Права дитини, громадянина певної держави, захищені на міжнародному рівні. Конвенція про права дитини ООН безумовно виключає застосування до дітей методів впливу, що принижують їх честь і гідність. Неповнолітні (їх батьки, опікуни, піклувальники, законні представники) вважаються правомочними звертатися до Європейської Комісії з прав людини та Європейського Суду з прав людини. Однак, до них можна звертатися тільки у тому випадку, коли використані всі можливі національні засоби захисту прав.

У 1997р. ЮНІСЕФ відкрив постійне представництво в Україні для допомоги урядові у реалізації різноманітних програм, спрямованих на захист дітей та молоді. Загалом, програма співпраці ЮНІСЕФ з урядом України складається з чотирьох проектів:

- Охорона здоров’я та розвиток дітей у ранньому віці.

- Діти, які потребують особливого захисту.

- Молодь: здоров’я та розвиток.

- Суспільство на захисті прав дітей.

Основні засади охорони дитинства та державну політику в цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм. Проведення політики щодо охорони дитинства, розробки і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно він звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін під час впровадження соціально-економічних перетворень.

Захист конституційних прав та свобод громадян, у тому числі й неповнолітніх, здійснює судова влада. Право на судовий захист реалізовується у відповідності до ст.124 Конституції України: “Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі”.

У відповідності до ст.6 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року суди розглядають справи:

- щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;

- щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років;

- про поміщення неповнолітніх правопорушників до приймальників-розподільників для неповнолітніх;

- про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов’язків щодо виховання і навчання дітей;

- про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе;

- про поновлення батьківських прав і розв’язання спорів між батьками щодо місця проживання неповнолітніх;

- щодо інших питань, пов’язаних з особистими житловими і майновими правами неповнолітніх.

Державними органами, основною функцією яких є забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства та держави загалом є прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки України, попереднього слідства та ін. У Законі України “Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року зазначено, що нагляд за додержанням і правильним застосуванням його положень здійснюється прокуратурою.

Окрім судових, існують і позасудові шляхи захисту прав неповнолітніх через звернення до посадових осіб, оскільки кожна дитина може особисто звертатися до органу опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, інших органів державної влади за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Право кожної дитини особисто звертатися до органу опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів закріплене ст.10 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року. Обов’язок із захисту прав та інтересів дітей покладено на їхніх батьків, опікунів та піклувальників, а у разі їх відсутності – відповідні державні органи і установи.

Прокуратура діє на підставі Конституції України і Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року. У ст. 19 цього закону зазначається, що предметом нагляду є додержання законів про недоторканість особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та гідності. У відповідності до наказу Генеральної прокуратури України “Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх” від 15 квітня 2004 року завданнями прокуратури у зазначеному напрямі є: захист прав і свобод неповнолітніх, гарантованих Конституцією України, Конвенцією ООН про прав дитини, законами України; нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, на які покладено обов’язки щодо захисту прав дітей, профілактики правопорушень і бездоглядності; нагляд за додержанням законності в діяльності спеціальних установ для неповнолітніх.

Організація охорони дітей за місцем їх проживання передбачена ст.5 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

- проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань, що їх стосуються;

- розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

- вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

- організацію пільгового проїзду міським пасажирським та автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах;

- вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

- вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Підставами розгляду скарги про порушення основних прав дитини є:

- звернення до органів виконавчої влади чи суспільних інститутів самого неповнолітнього, його батьків, педагогів, вихователів, знайомих чи друзів;

- підняття клопотання службою у справах неповнолітніх, органами опіки й піклування, соціальними службами про порушення законних прав й інтересів дітей перед органами прокуратури, суду, іншими структурами державної виконавчої влади та суспільними інститутами;

- винесення ухвали відповідного змісту судом унаслідок проведення судового розслідування і виявлення при цьому факту порушення прав чи основних інтересів неповнолітнього;

- звернення органів прокуратури до відповідних соціальних, державних служб про усунення умов, причин і обставин, які спричинили порушення законних прав неповнолітніх;

- підняття педагогічним чи трудовим колективом, громадськістю чи фізичною особою клопотання про усунення факту порушення прав дитини.

Отже, охорона дитинства у діяльності соціального педагога окрім елементів педагогічного, містить заходи соціального та правового характеру. Це обумовлює здійснення захисту прав та інтересів дітей як складного комплексу взаємообумовлених і взаємопов’язаних заходів, форм, методів і прийомів роботи, що у єдності визначають специфіку і технологію цієї роботи, здійснюваної соціальним педагогом.