Тема 10. Сучасні напрямки і школи політичної економії.

1. Неокласична теорія і неокласичний синтез.

2. Основні ідеї інституціоналізму.

3. Теорія ефективного попиту Дж. Кейнса.

4. Монетаризм. Грошове правило М. Фрідмена.

5. Економіка пропозиції. Ефект Лафера.

6. Неолібералізм: концепції і практика.

7. Розвиток економічної думки в Україні.

1. Неокласична теорія і неокласичний синтез. Головна проблема, яка знаходилася у центрі уваги представників неокласиків (А. Маршал, А. Пігу) задоволення потреб людини. Неокласики аналізували вплив різних факторів на економічний добробут.

Головна праця А. Маршала “Принципи політекономії” (1890р.) на протязі багатьох років була основним підручником економічної теорії у Великобританії, США. А. Маршал використав поняття зрівноваженої ціни, запропонував і ввів поняття еластичності попиту і пропозиції, яке характеризує кількісну залежність попиту і пропозиції на деякий товар від зміни його ціни і інших факторів, і запропонував спосіб вирахування цього показника. В своїх дослідженнях Маршал широко використовує математичний і особливо графічний метод аналізу. Його вчення поклало початок сучасному мікроекономічному напрямку політекономії, яка поставила у центр уваги вивчення закономірностей розвитку окремих ринків.

В неокласичній теорії важливе місце займає принцип граничної корисності, який був розроблений австрійською школою політекономії (К. Менгер, Е. Бем-Баверк). Принцип граничної корисності лежить в основі універсальної концепції граничних величин. Ця концепція передбачає облік не тільки затрат, але і результатів (корисності), як у сфері обігу, так і в сфері виробництва. вона націлює на мінімізацію витрат і отримання максимальної корисності в різних галузях діяльності. Наприклад: при розробці теорії ціноутворення, при аналізі поведінки людини в умовах ринкової економіки, при обґрунтуванні факторів економічного зростання.

Важливе місце в неокласичній системі займає теорія граничної продуктивності. Ця теорія ґрунтується на законі спадної віддачі. Суть закону вперше обґрунтував Т. Мальтос в книзі “Все про принципи народонаселення” (1798р.). Він вважав, що в теорії народонаселення потрібно враховувати дію закону спадної родючості ґрунту. Це положення підтримав Д. Рікардо, а пізніше неокласики доповнили і розвинули ідеї Мальтоса.

Подальше поглиблення теоретичних розробок і вивчення нових проблем проводилися представниками неокласичного синтезу: Дж. Хіксом, П. Самуельсоном та іншими економістами. Суть синтезу в тому, що в залежності від стану економіки, пропонується використовувати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання або рецепти економістів, які стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку, кращими регуляторами вони вважають грошово-кредитні методи. Школу неокласичного синтезу відрізняє розширена тематика досліджень, широко використовувані методи мікроаналізу. Якщо А. Маршал розглядав головним чином часткову рівновагу на ринку товарів, то у центрі уваги сучасних теоретиків – проблема загальної рівноваги з урахуванням всієї маси товарів, цін і факторів виробництва.