Тема 4. Економічна система

Формаційний підхід

Цивілізаційний підхід

Автор

К.Маркс

У. Ростоу, Л.Г. Морган, А., Дж. Гелбрейт, Арон,

Визначення

Суспільно-економічна формація - Історично визначений тип суспільства, якісна визначеність якого зумовлена існуючим способом виробництва, специфікою пануючої системи виробничих відносин.

Цивілізація - 1) У широкому розумінні – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом.

2) У вузькому значенні – історичний тип культур, локалізованих у часі й просторі.

Головні положення

та характеристики

- Панівна форма власності визначає відповідний спосіб виробництва.

- Перехід від однієї формації до наступної відбувається в результаті дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

- Для усунення попередньої формації необхідні дії суб’єктивних сил з революційного перетворення політичної організації суспільства.

• Багатомірність аналізу економічних систем;

• природна еволюційна поступовість історичного процесу;

• єдність економічних і соціокультурних елементів;

• посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

• визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Періодизація

Способи виробництва:

1. первіснообщинний;

2. рабовласницький;

3. феодальний;

4. капіталістичний;

5. комуністичний.

Сучасний підхід:

1. неолітична;

2. східнорабовласницька

3. антична;

4. ранньофеодальна;

5. передіндустріальна;

6. індустріальна ;

7. постіндустріальна.

Система

Властивості системи

Сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення

• цілісність,

• упорядкованість,

• стійкість,

• саморух,

• загальна мета.

Економічна система – сукупність взаємопов’язаних в відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Структурні елементи

• Продуктивні сили

• Соціально-економічні відносини

• Механізм господарювання.

Суб’

єкти

Домо-господарства

виступають одночасно і носієм попиту на споживчі блага, і постачальниками економічних ресурсів

Підприємства (фірми)

самостійний господарюючий суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, комерційну та науково-дослідну діяльність з метою максимізації прибутку

Держава

представлена державною власністю і державним регулюванням, що створюють державний сектор

Визначення

Сукупність форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Функції

• використання економічних законів

• розв’язання соціально-економічних суперечностей;

• реалізація відносин власності і перш за все власності на засоби виробництва;

• узгодження економічних інтересів окремих індивідів, колективів, соціальних груп;

• всебічний розвиток людини, її потреб;

Економічний устрій - розташування, співвідношення частин, конструкція, певний порядок зв’язків між виробниками та споживачами економічних благ.

види

їх характеристика

Стихійний порядок

Спосіб координації шляхом цінових сигналів, коли підвищення або зниження ціни підказує економічним суб’єктам, в якому саме напрямку слід діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Ринок найяскравіше характеризує стихійний (спонтанний) порядок.

Ієрархія

Система наказів і доручень, які надходять з верхніх поверхів устрою до нижніх, з центру до безпосереднього виконавця. Ієрархія ґрунтується на владі, персоніфікованій в особі керівника або центрального державного органу.

Спосіб координації

Форма власності

Приватна

Державна

Стихійний порядок

(ринковий механізм)

Чистий капіталізм, чи

ринок вільної конкуренції

Змішана економіка

Ієрархія

(централізоване управління)

Змішана економіка

Командна або

планова економіка

Чистий капіталізм, чи капіталізм епохи вільної конкуренції

• Поведінка кожного його учасника мотивується його особистими егоїстичними інтересами. Кожна господарська одиниця намагається максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень;

• характерними ознаками є конкуренція та свобода підприємництва;

• зовсім відсутнє регулювання економіки з боку держави. Роль держави обмежується правовим захистом приватної власності, дотриманням правопорядку та охорони кордонів.

Командна або планова економіка

• головним засобом управління на макрорівні є централізоване директивне планування. Директивний план визначає обсяги і асортимент виробництва, постачальників і споживачів продукції, ціни, засоби розподілу доходів. Ці планові завдання мають статус закону, який треба виконувати будь-якою ціною;

• основні риси планової економіки:

1. жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатів діяльності;

2. абсолютизація державної власності;

3. зрівняльність і обмеження диференціації доходів щодо більшості громадян;

4. ігнорування приватного підприємництва і ринку;

5. обмеженість демократичних засад в управлінні.

Змішана

економіка

Наділена рисами як планового так і ринкового господарства: ринковій економіці доводиться впроваджувати різні види регулювання, в той час як плановій – “пом’якшувати” планування шляхом впровадження ринкових механізмів.

Традиційна економіка

Економічна поведінка людей і рішення всіх питань суспільства здійснюється на основі первинних інстинктів виживання, звичаїв, традицій.

Зміст

Формування нових елементів та їх системоутворення, що дає можливість утвердження нових елементів як панівних в ієрархії підсистем та системи в цілому.

Риси

1. нестійкість, що пояснюється необхідністю зміни самого механізму розвитку;

2. невизначеність, пояснюється здатністю елементів системи до самоорганізації;

3. багатоваріантність самоорганізації системи;

4. суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування;

5. історичність, яка зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн з перехідною економікою

1. реформування відносин власності;

2. роздержавлення;

3. приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);

4. демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);

5. внутрішньо- та зовнішньоекономічна лібералізація;

6. макроекономічна стабілізація;

7. формування ринкової інфраструктури;

8. соціальний захист найуразливіших верств населення.