До теми 10. Культура Нового часу

Европейское Просведение и Французская революция XVIII в. Под ред. Г.С.Кучеренко. М., 1988.

Европейское искусство XIX века//Памятники мирового искусства. Выпуск VI. М., 1975.

Костюк О.Г., Федорук О.К., Мосаковський С. Українське бароко та європейський контекст. К., 1991.

До тем 11-12. Кризові явища в культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття. Культура Новітньої епохи

Богословский М. Парадоксы культуры ХХ ст. Харьков. 2000.

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990.

Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М., 1998.

Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000.

Козловски П. Культура постмодерна. М., 1997.

Левяш И.А. ХХ век: глобальный конфликт цивилизации и культуры //Человек, общество, мир. Вып. I. Минск, 1995.

Моисеев Н.Н. Быть или не быть человечеству. М., 1999.

Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. М., 2000.

Постмодернизм и культура. М., 1999.

Петрухинцев Н.Н. ХХ лекций по истории мировой культуры. М.,2001.

Сухарев Ю.А. Глобализация и культура. М., 1999.

Чумаков А.Н. Философия глобальных проблем. М., 1994.

Эко У. Инновации и повторения: Между эстетикой модерна и постмодерна. М., 1996.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М., 2003.

Фромм Э. Иметь или быть? //Человек для себя. М., 1997.

Глосарій

загальнокультурологічні терміни

Агон (грець.) – змагання, боротьба, спорт, суперництво, що пронизували усі сфери життя давніх греків: військову, спортивну, культурну, політичну, судову. Ф.Кессіді відзначав агональність (змагальний, полемічний дух) заради досягнення слави найхарактернішою рисою давніх еллінів. Елемент агональності міцно увійшов у фундамент європейської культури.

Аксіологія (від гр. axios — цінний та logos — знання, вчення) — вчення про цінності; філософська теорія принципів (як прави­ло, загальнозначущих), що визначають спрямованість людської діяльності. Цінності не мають "власного" буття, тобто не мають буття самі по собі, у них є тільки значущість. Вони є потребою, зверненою до волі людини.

Аккультурація — процес взаємовпливу культур з різним станом та рівнем розвитку, коли одна з культур частково або й цілком підпадає під вплив іншої, втрачаючи при цьому власну специфіку.

Амбівалентність (від лат. ambo - обидва та valentia - сила), - двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється у тому, що один і той самий об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любов і ненависть).

Антропогенний - (від гр. antropos — людина і genos — рід) — той, що зроблений людиною, штучний відносно природи.

Антропоцентризм - (від гр. antropos — людина і kentron — центр) — розуміння людини як центру і вищої кінцевої мети світобудови.

Артефакт (від лат. artefactum - штучно зроблене) - створене людиною, суспільством, продукт культури.

Архетип (від грець. arche - початок та typos - образ) - прооб­раз, початкова форма, зразок, модель культурно значимої дії, відносин, процесу, що передається від покоління до покоління на несвідомому рівні. За К. Юнгом, архетипи є вродженими психічними структурами колективного несвідомого, спільного для всього людств і складають основу загальнолюдської символіки снів, міфів, казок та художньої творчості.

Асиміляція культурна (від лат. assimilatio – уподібнення, схожість) – механічне засвоєння нових цінностей, поглинання (повне або часткове) однієї культури іншою; як правило, більш слабка культура розчиняється в більш сильній. Процесу культурної асиміляції сприяють завоювання, поневолення, цілеспрямована культурна політика і т.д. Повна культурна асиміляція завершується втратою мови та загибеллю більш слабкої культури.

Аскетизм — 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.

Біфуркація (від лат. bifurcus — роздвоєний), точка біфуркації — своєрідна точка перетворення; максимально хаотич­ний стан синергетичної системи, в якому починають виникати, спочатку на мікрорівні, нові центри організації системи. Без­посередньо в точці біфуркації можливими є різні траєкторії по­дальшого розвитку системи

Вандалізм (від лат. vandaly — назва великого союзу східнонімецьких племен) - дике, безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей.

Варвари (грець. barbaroi) - 1) у давніх греків та римлян назва чужоземців; 2) переносно - жорс­токі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей.

Вільнодумство - критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гармонія (від грець. harmonia — зв’язок): 1) в музиці - закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядковане нормам ладової побудови музики;. 2) в широкому розумінні – зв’язок, стрункість, домірність.

Гедонізм (від грець. hedone - задоволення) - філософсько-етичне вчення, згідно якому рушійною силою, найвищим благом і метою життя людини є насолода, задоволення.

Генеза (від грець. genesis – походження) – походження, виникнення, процес утворення і становлення явища, що розвивається.

Герменевтика (від грець. hermeneutikos. - той, хто пояснює, розтлумачує) - напрям гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Глобальні проблеми — сучасні проблеми культури, від розв’язання яких залежить подальша доля людства і навіть його виживання. Поняття гло­бальних проблем було сформульовано і вперше проаналізоване науковцями під егідою Римського клубу.

Гуманізм (від лат. humanus - людяний) - вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як смисл й основу буття.

Дегуманізація – втрата суспільством духовних та моральних цінностей, відмова від світогляду, що знаснований на справедливості, увазі і повазі до особистості, індивідуальних якостей людини.

Деміург (від грець. demiurgos - майстер) - вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському Союзі); алегорично — творець.

Девіантний (від ла. deviatio – відхилення) – те, що відхиляється від загальноприйнятих норм; наприклад девіантна поведінка.

Дисидент (від лат. dessidens — незгідний) — людина, що перебуває в морально-політичній опозиції до влади, домінуючих у державі ідей та цінностей.

Дискурсивний (лат. discursivus від discursus — судження, до­ведення, аргумент) — розумовий, логічний, опосередкований; протилежний до чуттєвого, споглядального, безпосереднього.

Дифузія культурна — поширення властивостей і особливос­тей однієї культури на інші.

Духовна культура (духовне виробництво) — один із трьох складників у поширеному поділі культури на матеріальну, соціальну та духовну. До сфери духовної культури тією чи іншою мірою належать такі галузі, як релігія, мистецтво, філо­софія, наука, мораль, право, політика.

Евдемонізм (від грець. eudemonia – щастя) – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого – індивідуалістичний евдемонізм, суспільного – соціальний евдемонізм.

Егоцентризм (від лат. ego - я та centrum - центр кола, середина): 1) суб’єктивно-ідеалістичний філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

Еклектизм (від грець. eklektikos - той, хто вибирає; еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, стилів.

Елітарна культура — культура, зорієнтована на потреби пев­ної (елітарної, вищої в тому або іншому відношенні) частини суспільства.

Емпатія (від англ. empathy - співчуття) - вміння входити у психологічний стан іншої особи, здатність поставити себе на місце іншого.

Ескапізм (від англ. escape — відхід від дійсності, втеча, поря­тунок) — прагнення людини перебувати у світі фантазій, ілюзій, духовно-інтелектуальна зосередженість на видуманих або "пара­лельних" світах; як правило, трактується як втеча від дійсності.

Етнічна культура — культура людей, пов’язаних між собою спільністю історичного походження і території проживання, тобто єдністю "крові та землі".

Етнос (від грець. ethnos — народ, плем’я) — позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Етнографія (від гр. ethnos — народ та grapho — пишу, опи­сую) — наука, що вивчає культурні (зокрема побутові) особли­вості народів світу, проблеми їх походження, розселення та культурио-історичних взаємовідносин.

Етос (від гр. ethos — звичай, вдача, характер) — узагальнена характеристика культури певної соціальної спільноти, яка вияв­ляється в системі панівних цінностей, ідеалів та норм, що зу­мовлюють поведінку носіїв цієї культури.

Звичаї — стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, групи соціальні за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Ідеал — уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

Ідеальний тип — теоретич­на конструкція, образ-схема, отримана в результаті спрощення, посилення та логічного поєднання рис феноменів, що трапля­ються в різні епохи в різних культурах. Поняття, введене німецьким соціологом та дослідником культури М. Вебером (1864-1920). Ідеальний тип не має прямого аналога в реальній історії культури, він є умовністю, науковою абстракцією, яка дає можливість досліджувати чис­ленні феномени реальних культур.

Ідентичність (від лат. identifico - ототожнювання) - усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу і ролі.

Ідентифікація етнічна – віднесення людьми один одного і самих себе до певної етнічної групи.

Ініціації (від лат. initiatio – здійснення таїнств) - сакралізовані посвячувальні обряди в первісному суспільстві, що пов’язані з переводом юнаків і дівчат у віковий клас дорослих чоловіків і жінок.

Інкультурація — входження в культуру, тобто процес, у ході якого індивід засвоює традиційні й характерні для культури, до якої він належить, способи мислення і дій.

Іманентний (від лат. immanens — такий, що перебуває у чо­мусь; властивий чому-небудь) — поняття, яким означається де­що внутрішньо властиве предмету, явищу або процесу. Понят­тя, протилежне трансцендентному.

Інновація (від лат. innovatio – оновлення) – поява та розповсюдження рис, яких раніше не було в рамках даної культури, модернізація, реформа; інновація може бути результатом міжкультурного винаходу або міжкультурного запозичення.

Інкультурація – процес, в ході якого індивід освоює традиційні засоби мислення та дій, що характерні для культури, до якої він належить.

Інтерпретація (від лат. interpretatio — посередництво) — тлу­мачення, пояснення, викладення змісту більш доступною і зро­зумілою мовою. В художній культурі — передання смислу тво­ру, його конкретне прочитання, засноване на принциповій ба­гатозначності художнього образу.

Ієрархія (грець. — священний та влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соціальні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану; порядок підлеглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

Ірраціональний (від лат. irrationalis — нерозумний) - той, що перебуває за межею розуму, алогічний.

Калокагатія (від грець. kalos - прекрасний та agathos - добрий) - естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного в людині.

Канон (від грець. kanon - норма, правило) - норма­тивний зразок; сукупність правил, прийомів, форм діяльності та творчості.

Картина світу — одна з форм світоглядного відображення об’єктивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду.

Катарсис (від грець. katharsis - очищення) - поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину; включає полегшення після великого напруження почуттів і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.

Кіч, кітч (від нім. "халтура", "несмак") — специфічне яви­ще, що належить до найнижчих пластів масової культури: стерео­типне, примітивне, розраховане на зовнішній ефект псевдомис­тецтво, позбавлене справжньої художньо-естетичної цінності.

Код культурний – сукупність знаків, символів, смислів та їх комбінації, що містяться в будь-якому предметі культурної діяльності людини.

Колаж (від фр. collage — наклеювання, наклейка) — техніка або жанр візуального мистецтва, суть якої полягає в наклею­ванні на основу (або прикріпленні якимось іншим чином) різноманітних матеріалів (тканина, шкіра, намисто, кора, фоль­га, метал, нитки тощо).

Контекст (від лат. contextus — поєднання, узгодження, зв’язок) — загальний сенс, загальне тло соціально-історичних і культурних умов, що діє можливість уточнити смислове значен­ня результатів діяльності людини.

Контркультура (від лат. contra – проти) – субкультура, що містить в собі соціокультурні цінності і настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури; вони ламають традиційні механізми соціалізації і намагаються створити специфічний спосіб життя і культивувати свою відокремленість (наприклад, субкультура хіппі 60-х років ХХ століття).

Конформізм (від лат. conformis — подібний) — пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень.

Космос (від грець. kosmos - світ) - модель буття, яка виступає образом впорядкованості світу.

Культурна антропологія – порівняльне вивчення різних культур, субкультур з метою пояснення схожості та відмінностей, сталих та мінливих моментів соціокультурного життя.

Культурні універсалії — норми, цінності, правила, традиції та інші аспекти культури, які мають загальний характер і присутні на всіх етапах людського розвитку незалежно від географічного регіону або устрою суспільства.

Культурний шок – результат занурення в незнайому культуру непідготовленої людини; поняття в науковий оборот ввів американський антрополог Ф.Боас.

Куртуазія (від франц. courtois - шанобливий, лицарський) - складний ритуал відносин та моральних правил, передбачених придворним етикетом.

Лібідо (від лат. libido — потяг, бажання, пристрасть, прагнен­ня) — психічна енергія життєвих інстинктів. Одне з основних понять психоаналізу 3. Фройда, який трактував лібідо як психіч­ну енергію сексуальних інстинктів. Унаслідок сублімації (транс­формації на несвідомому рівні) лібідо може перетворюватися з сексуальної потреби на різноманітні інші види психічної актив­ності.

Маргінальний (від лат. margin — край, межа) — такий, що перебуває на межі (соціальної групи, інтелектуального або психічного стану, стилю та ін.). Поняття культурної маргінальності використовується для означення становища людини на межі різних типів культур, яке виникає в результаті змін у її нормативно-ціннісній системі під впливом міжкультурних кон­тактів, зміни соціального статусу, способу життя тощо.

Масова культура — сукупність явищ культури ХХ-ХХІ століття, характерних для економіки, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури; ці явища включають у себе особливості виробництва, культурних цінностей в індустріальному та постіндустріальному суспільстві, що розраховані на масове споживання, на знижений рівень сприйняття, розважальність.

Ментальність (від лат. mentalis - розумовий) - світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Метаморфоза (від грець. metamorthosis - перетворення) - повна зміна.

Меценат - 1) римський політичний діяч І ст. до н. е., який уславився покровительством поетам і художникам; 2) переносно — багатий покровитель наук і мистецтв.

Модернізація (від фр. moderne — найновіший, сучасний) — загалом зміна, вдосконалення чогось із метою приведення у відповідність до сучасних вимог. У культурології — означення процесу "осучаснення" традиційних та відсталих культур.

Національна культура – культура певного народу, основними ознаками якої є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління.

Негритюд (фр. negritude, від negre — негр) — африканська ідеологія періоду боротьби за звільнення від колоніалізму. Вихо­дить із протиставлення характеру європейської культури (раціоналізм, техніцизм, індивідуалізм тощо) рисам африкансь­кої культури (магічна інтуїція, цілісність світовідчуття, общинні ідеали справедливості й взаємодопомоги).

Нонконформізм (від англ. nonconformists - незгідні) - демонстративне неприйняття загальнопоширених нормативів, правил, догм.

Нігілізм (від лат. nihil - ніщо) - у широкому розумінні слова заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкоренилися в суспільному житті.

Обскурантизм (від лат. obscurans - затемнюючий) - вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

Опредмечування - істотна сторона культури і культуротворчості, що полягає в матеріалізації ідей, об’єктивізації форм.

Охлократія (від грець. ochlos — натовп і kratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, «маси».

Панегірик (гр. — урочиста промова) — жанр ораторського і поетичного мистецт­ва, що виник у Стародавній Греції; пізніше набув іронічного значення за над­мірне вихваляння.

Пафос (від грець. pathos - пристрасть, збудження): 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.

Плюралізм (від лат. pluralis — множинний) — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох незалежних начал політичних знань і розуміння буття.

Поліс (від грець. polis - місто, держава) - місто-держава, що складалася із самого міста і прилеглої до нього терито­рії, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільст­ва, типова для Давньої Греції.

Рарітет (від лат. raritas - рідкість) - рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

Релятивізм (від лат. relativus — відносний) культурний — світогляд (у тому числі науковий), який грунтується на визнанні відносності, тобто не абсолютній, а обмеженій правдивості, пра­вильності всіх культурних цінностей (вірувань, моральних ко­дексів, наукових теорій, філософських концепцій, художніх форм тощо). З позиції культурного релятивізму існує велика кількість типів культур з різноманітними шляхами розвитку і, відповідно, різними ціннісними системами. Культурний релятивізм змушує кри­тично ставитися до європоцентричного трактування культурно-історичного розвитку і наголошує на самоцінності всіх типів культур.

Регіональні культури – культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку.

Сакральне (від лат. sacrum - священний) - світоглядна категорія, яка виділяє сфери буття, що сприймаються як відмінні від буденної реальності (профанного), особливо ціннісні, священні.

Свято — інститут культури, що являє собою суспільну подію урочистого характеру; відрізок часу, що становить вихід за межі повсякденності, має особливий зв'язок зі сферою сакрального. Розрізняють релігійні, народні, державні, професійні та ін. свята.

Секуляризація (від лат. secularis — світський) — процес звіль­нення культури від монополії релігійної ідеології; ослаблення ролі релігії в суспільстві, зменшення її впливу па різні соціальні сфери — економіку, політику, освіту, мистецтво та ін.

Семантика (від гр. sema — знак) — учення про значення, про відношення між знаками і тим, що вони означають.

Символ (від грець. symbolon - знак) - речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає певне явище, поняття, ідею.

Симулякр (від лат. simulatio — удавання) - ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретизм (від грець. synkretismos — поєднання): 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії - різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Сміхова культура — культурно-психологічний феномен, що визначає здатність людини до комічного оцінювання дійсності. Елементами сміхової культури є гротеск, іронія, гумор, пародія, сатира.

Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — процес засвоєння індивідом упродовж його життя знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Стереотип (від гр. stereos — твердий і typos — відбиток) — звичне, схематичне, стандартизоване, стійке і, як правило, емоційно забарвлене уявлення про будь-яке культурне (соціаль­не) явище або об'єкт, що складається у свідомості людини як на основі особистого життєвого досвіду, так і за допомогою різно­манітних джерел інформації. Часто вживається як синонім упе­реджених уявлень, хибних образів, "ходячих" думок.

Субкультура (від лат. sub – під) – цілісна культура відповідної соціальної групи всередині національної культури, що складається із стійких норм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості, які значно відрізняються від домінуючих у суспільстві. Розрізняють такі субкультури: професійні, етнолінгвістичні, релігійні, вікові.

Сублімація (від лат. sublimare — підносити) — процес пере­творення та переключення психічної енергії афективних потягів людини на цілі соціальної діяльності й культурної творчості. Поняття введене 3. Фройдом, який трактував сублімацію як один з видів трансформації потягів (насамперед статевих).

Схід і Захід - парна категорія, яка виражає дихотомію цілого всесвітньої культури в ряді смислових антиномій: демократія - деспотизм, аскеза — містика, раціональність - ірраціоналізм, інтуїтивізм - динамізм, стабільність, модернізація — традиційність, індивідуалізм - колективізм тощо; ці антиномії взаємопов’язані і впливають одна на одну.

Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука) — концепція, згідно з якою в усіх сферах досліджень необхідно використову­вати методологію природничих наук.

Табу — сукупність заборон у сакралізованій системі цінностей.

Теократія (від грець. theos — бог та kratos — влада) — правління, за якою вища державна влада здійснюється духовною особою або особами.

Традиційна культура — нединамічна культура, характерною особливістю якої є дуже повільний (і тому практично не помітний для колективної свідомості її носіїв) характер змін. Традиційна культура передається від покоління до покоління шляхом неписьмової і невербальної комунікації.

Традиція (від лат. traditio — передача, розповідь) — історич­но сформовані звичаї, обряди, норми поведінки, погляди, сма­ки і т.д., які передаються від покоління до покоління і забезпе­чують зв'язок різних історичних часів.

Універсалії культури (від лат. universalis — загальний) історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Урбанізація (від лат. urbanis - міський) - процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.

Феномен (від гр. phainomenon — те, шо з'являється) — яви­ще, що дане нам у досвіді чуттєвого пізнання на відміну від но­умена, який осягається: розумом і становить основу, сутність фе­номена. Тобто явище, яке виявляє, представляє, означає собою певну сутність; будь-який вияв чого-небудь.

Форум — у містах Стародавнього Риму площа, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд.

Харизма (від гр. "милість", "божественний дар") — надзви­чайна духовна обдарованість людини, що сприймається оточен­ням як виняткова здатність, недоступна загалові. Харизматична особистість (харизматичний лідер) — носій харизми, людина, наділена в очах оточення авторитетом, заснова­ним на надзвичайних якостях її особистості. Харизматичішми лідерами є видатні герої, творці нових світоглядних парадигм (наприклад, засновники релігій), великі реформатори.

Ціннісна орієнтація - вибіркове ставлення до сукупності матеріальних, соціальних і духовних благ та ідеалів, що розглядаються як об’єкти мети й засоби для задоволення потреб особи чи соціальної групи.

Чоловіче та жіноче начала культури — двоєдині якості куль­тури, що нерозривно пов’язані між собою і доповнюють одна одну в постійній взаємній опозиції. Вважається, що домінуван­ня чоловічого начала в культурі зумовлює пріоритет владних устремлінь, матеріальних цінностей, незалежності, амбіційності, ієрархічності, інноваційності. Натомість жіноче начало вносить у культуру турботливість, взаємозалежність, людяність, рівність, стабільність.

Ядро культури — основа, серцевина культурної системи, що характеризується єдністю головних рис її складових елементів. Ядро культури є стабільною цілісністю провідних ціннісних орієнтацій. Воно виражається у феноменах культу­ри (науці, мистецтві, філософії, економіці, політиці, праві, релі­гії моралі та ін.), у типі організації (політичної та соціальної), у способі життя та ментальності носіїв культури. Саме ядро куль­тури забезпечує стійкість і стабільність конкретних типів культури.