3.3 Регульовані і ексцентричні снаряди

Вплив різноманітності обертання снарядів на розсіювання і причини, що викликають це обертання, були вказані Робінсом ще в 1746 р. Але повне пояснення значення одноманітності напряму обертання для збільшення правильності польоту снарядів було встановлено

через 100 років Магнусом. Проте спроби скористатися неспівпаданням центрів тяжкості снарядів з центрами їх фігури для отримання певного обертання снарядів почалися в кінці ХVIII с. Неспівпадання цих центрів могло виходити унаслідок неоднорідності матеріалу снарядів і неправильного розташування (не концентричного) внутрішньої пустки щодо зовнішньої поверхні снаряда.

Для встановлення, з якої сторони доводиться центр тяжкості щодо центру фігури, визначали 'легкий полюс' снаряда, опускаючи снаряд в ртуть. Снаряд, плаваючи в ртуті, мався свій в розпорядженні центр тяжкості вниз, а догори звертався 'легким полюсом'.

Верхню точку снаряда в плаваючому його положенні відзначали фарбою.

Розташовуючи снаряд при заряджанні легким полюсом вгору або вниз, можна було отримати певне обертання снаряда під час польоту навкруги осі, близької до горизонтальної залежно від точності заряджання. Відносно велика точність положення снаряда могла бути отриманий в знаряддях невеликої довжини. Тому стрільба регульованими снарядами застосовувалася тільки для гаубиць.

Проте ексцентриситет, так би мовити, природний, що виходить сам собою при виготовленні снарядів, був дуже рисий, чому і ефект був недостатній. Це спонукало готувати снаряди з ексцентричним розташуванням внутрішньої пустки, виготовляти снаряди з великим ексцентриситетом. Такі снаряди отририси назву 'эксцентрических', а снаряди з відзначеним 'легким полюсом' називалися 'регулированными'.

В тридцятих роках минулого сторіччя в Пруссії для 7-фн по кам'яній вазі гаубиці почали виготовляти гранати з еліпсоїдною внутрішньою пусткою, причому центр її видаляли від центру фігури снаряда, наскільки це дозволяла міцність стінок снаряда.

Лінія центрів, що проходить через центр тяжкості і центр фігури, була перпендикулярна осі очка для трубки. При заряджанні лінії центрів розташовувалася по можливості вертикально, Досвід показав, що при стрільбі, при куті піднесення і розташуванні 'легкого полюса' внизу, граната з названої гаубиці летіла на 1300 кроків, а при розташуванні 'легкого полюса' вгорі - на 500 кроків. Так позначався на польоті гранат ефект Магнуса. При стрільбі при тому і іншому розташуванні 'легкого полюса' при заряджанні купчаста бою була значно краще, ніж при стрільбі звичайною концентричною гранатою. Рисо того, при стрільбі на відстані, не перевершуючі 1,5 км ексцентричні гранати риси переваги перед першими нарізними знаряддями в перевазі траєкторії. Їх траєкторії на цих відстанях були отложе, коли заряджали 'легким полюсом' вниз.

3.4 Довгасті снаряди

Були пропозиції стріляти з гладкостінних знарядь циліндровими снарядами із закругленою передньою поверхнею. Очікувалося, що снаряди при стрільбі не отримають ніякого обертання, а, отже причина різноманітності їх обертання і їх польотів буде усунена і купчаста бою збільшиться. Але оскільки при цьому було упущено з уваги що довгасті снаряди одержують на польоті в повітрі обертання унаслідок дії опору повітря і летять вельми неправильно, то цей захід і не був прийнятий. В п'ятдесятих роках минулого сторіччя Неслер запропонував для гладкоствольних рушниць кулю цилиндро-напівшарну, з виїмкою

в донній частині. Досліди з кулею Неслера дали задовільні результати і така куля була прийнята для 7-лн рушниць російської армії. Задовільність результатів дослідів з кулею Неслера пояснюється наступними двома обставинами: а) гази бойового заряду, потрапляючи

у виїмку кулі, розширювали тонкі стіни її і тим усували прорив газів між кулею і стінками каналу і куля йшла по каналу без коливань, б) центр тяжкості кулі розташовувався поблизу головної її частини і її донна частина служила як. би стабілізатором.