1.3. Розвиток державного діловодства в Радянську епоху

Якщо уявлення учених про історію становлення і розвитку управлінських установ і діловодства до жовтня 1917 р. мають давню традицію і склалися в досить чітку і струнку систему знань, то радянський період потребує переосмислення фактів, подій, концепцій, враховуючи неоднозначність в трактуванні багатьох питань розвитку управлінської думки, науковій організації праці і діловодства в цей період. В історіографії декларувалося положення про якісну відмінність нової системи, що будувалася після суспільних потрясінь 1917 р. і ліквідації старої буржуазної монархії. Багато сучасних дослідників геть викреслюють історичну цінність подальшого часу. Головний недолік обох підходів - ігнорування спадкоємності в розвитку будь-якої системи, у тому числі і системи діловодства.

Концепція «ешелонів розвитку» цивілізації, висунута істориками і економістами ще в 1918- р., при спірності окремих її положень, багато в чому пояснює особливості соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Росії, дає ключ до розуміння її розвитку впродовж радянського періоду. Ці особливості впливали найбезпосереднішим чином на створювану систему управління, оскільки будь-яка влада об'єктивно потребує зміцнення і впорядкування свого становища. Вона не може стабільно існувати в умовах безладного управління з безграмотними виконавцями. Тому, не дивлячись на страшну ціну реформ, що проводилися в радянській Росії, вони приносили і позитивні результати, перш за все в економічній сфері, й не у меншій мірі - в соціальній.

Жовтневий переворот 1917 р., націлений на корінний злам старого державного апарату, на залучення до його діяльності широких мас трудящих, кардинальний змінив державний апарат. Всеросійський з'їзд Рад став найвищим органом державної влади. У період між його з'їздами обирався Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) - виконавча влада. Для безпосереднього управління країною був створений перший радянський уряд - Рада Народних Комісарів (Раднарком). Для керівництва окремими галузями державного управління постановою З'їзду були створені перші 13 народних комісаріатів (наркоматів).

За складом новий апарат принципово відрізнявся від старого: фактичне усунення від влади колишніх поміщиків, дворян, представників купецтва закріплене декретом ВЦВК і СНК РСФСР від 11 листопада 1917 р. «Об уничтожении сословий и гражданских чинов». Для. роботи в радянських установах були залучені робітники, солдати, які не мали спеціальної освіти. Рівень документаційного забезпечення управління знизився. В той же час на своїх місцях залишилося багато царських чиновників, що саботували нову владу. Необхідно було законодавчо оформити діяльність владних структур, упорядкувати процеси документування. 30 жовтня 1917 р. РНК видає декрет «О порядке утверждения и опубликования законов». Для оформлення адміністративних документів прийнята постанова СНК від 2 березня 1918 р. «О форме бланков государственных учреждений», в якому перераховувалися обов'язкові реквізити бланку документів. У період становлення радянського державного апарату багато уваги приділялося спрощенню і раціоналізації діловодства. Так, 8 грудня 1918 р. Рада робочої і селянської оборони видала постанову «О точном и быстром исполнении распоряжений центральной власти и устранении канцелярской волокиты».

Для раціоналізації технології управління використовувався досвід роботи попередників.

Наприклад, при створенні «Положения о письмоводстве и делопроизводстве» за основу узятий аналогічний за назвою і за змістом згадуваний вище документ військового відомства 1911 р.

Зміни в новому проекті були незначними і стосувалися виключення застарілих канцелярських шаблонів при складанні текстів документів, рекомендацій по використанню менших форматів паперу в цілях її економії і т.п. Даючи оцінку цього періоду, треба враховувати важкі умови Громадянської війни, розрухи. Класові битви не сприяли стабілізації і впорядкуванню діяльності апарату, а довга і наполеглива боротьба з бюрократизмом не приводила, та і не могла привести, до відчутних позитивних результатів.

Проте період 1920-х рр. можна вважати найбільш сприятливим з огляду на:

• організацію досліджень в галузі управління, наукової організації праці (НОП) і діловодства;

• найбільш важливих нормативно-методичних документів, що вийшли у сфері документаційного забезпечення управління (ДЗУ);

• практику роботи відомств, установ, організацій по документуванню управлінської діяльності - «загального діловодства» і спеціальних систем документації.

Суспільно-політичне і наукове життя Росії 1920-х рр. наповнене протиріччями. З одного боку, припинення діяльності відомих учених, з іншого - активна і успішна робота теоретиків і практиків управління (Гастєв А.К., Керженцев П.М., Богданов А.А., Вітке Н.А., Визов Л.А., Дрезен Е.К., Бурдянський І.М. та ін.), існування декількох цілком самостійних шкіл управлінської думки. Наприклад, школи крупного дослідника НОП і управління А.К. Гастєва (керівника Центрального інституту праці), що висунула оригінальну і змістовну концепцію трудових настанов; напрям, очолюваний П.М. Керженцевим (засновником в 1923 р. і керівником наймасовішої громадської організації в країні - Ліги «Час», надалі перейменованою в Лігу «НОП» - 1924 р.). П.М. Керженцев у своїх дослідженнях висунув тезу про перенесення універсальних організаційних принципів діяльності об'єктів з однієї сфери в іншу. Значне коло вчених об'єднувала школа Е.Ф. Розмірович. Її представники в основному працювали в Інституті техніки управління (ІТУ) при Народному Комісаріаті робітничо-селянської інспекції СРСР, директором якого була сама Е.Ф. Розмірович. Розвиток управлінської думки - «виробниче трактування» управлінських процесів представлено в літературі Л.А. Бизовим, Е.К. Дрезеном, Е.Ф. Розмірович та іншими теоретиками-управлінцями.

Вихідною методологічною посилкою їх теоретичних побудов і практичної раціоналізаторської діяльності з'явилося твердження про наявність загальних рис у виробничих і управлінських процесах. Не дивлячись на певну обмеженість функціонально-технічного підходу до вивчення управління, автори даної концепції змогли ефективно вирішувати з її позицій багато «локальних» управлінських питань: раціоналізацію структур; вдосконалення документування виконання, планування і обліку; раціоналізацію технології і техніки управлінських процедур і операцій. ІТУ видавав рекомендації по поліпшенню діловодства в апараті управління.

Організаційно-наукова діяльність з оптимізації у сфері управління була закріплена нормативними документами і створенням цілої мережі громадських організацій, інститутів і лабораторій, що займалися питаннями НОП і діловодства. Так, в 1922 р. при загальному управлінні Наркомату Робітничо-Селянської інспекції СРСР був створений відділ нормалізації, що складався з п'яти секцій. У секції діловодства займалися вдосконаленням структури діловодних служб у партійному і державному апараті, раціоналізацією контролю виконання, розробкою обгрунтованих норм вироблення для окремих категорій управлінських працівників. На базі відділу нормалізації в липні 1923 р. організована секція адміністративної техніки, що продовжувала і розширювала напрями досліджень свого попередника (обстеження державного апарату з використанням хронометражу, анкетування, консультації по поліпшенню діяльності «низових» органів управління, методична допомога.

Для координування роботи з НОП у масштабах всієї країни в грудні 1923 р. була утворена Рада наукової організації праці, виробництва і управління (СОВНОТ). Згідно з Положенням про Раду, затвердженим 26 грудня 1923 р., вона стала дорадчим органом, що постійно діяв при колегії Наркомату Робітничо-Селянської інспекції СРСР і був покликаний виробляти основні принципи техніки адміністрування і наукової організації управління, зокрема його документаційного забезпечення. Рада займалася також раціоналізацією техніки і технології виробництва.

У 1920-і рр. розвивалися і системи спеціальної документації. З врахуванням повного домінування концепції побудови соціалізму акцент був зроблений на документуванні таких функцій як планування, облік, контроль.

У лютому 1921 р. була створена Державна загальнопланова комісія (Держплан РРФСР), що вирішувала завдання розробки загальногосподарського плану з врахуванням перспективного і поточного розвитку галузей і окремих підприємств.

Поступово документи, що створювалися у сфері планування, ставали більш впорядкованими за структурою, змістом показників і формою.

Центральне статистичне управління (ЦСУ) і місцеві органи статистики займалися упорядкуванням статистичної документації, в першу чергу форм періодичної звітності, удосконалювалися форми бухгалтерської документації.

Стан організації діловодства у радянській Україні в період (1920-1940 рр.) мало відрізнявся від загальносоюзного.

По-перше, вимоги до цієї організації визначали союзні нормативні документи. Чи не єдиним ви­нятком тут було вирішення питання мови діловодства, яка з 1925 р. стала українською. Втім, це було не лише наслідком проведення кам­панії «українізації», а й певної національної політики центру. Однак з початку 1930-х рр. через відомі причини діловою мовою знову стала російська, хоча, слід зауважити, що українська ще залишалася мовою деяких офіційних документів та встановлювалася їхня двомовність.

По-друге, організація діловодства, і це факт позитивний, стала об'єк­том комплексних наукових досліджень у межах опрацювання загаль­них проблем управління народним господарством. Важливий внесок у розвиток наукової організації управлінської праці зробив створений 1926 р. у Москві Інститут техніки управління (далі - ІТУ), діяльність якого досить широко висвітлено як у наукових публікаціях, так і в на­вчальних виданнях. Раціоналізація діловодства в 1920-х рр. роз­вивалася, передусім, за такими напрямами:

• удосконалення організаційних форм і методів роботи служб діловодства;

• регламентація діловодства;

• організація документообігу тощо.

З метою регламен­тації діловодства створювалися правила та інструкції, які відобража­ли теоретичні настанови й практичні досягнення наукової організації управлінської праці. Співробітники ІТУ розробляли теоретичні проблеми діловодства - термінологічні, організаційно-технологічні, уніфікації та стандартизації документів, класифікації документів, зв'язку діловодства з архівною справою. Крім того, ІТУ здійснював активну консультаційну та популяризаторську діяльність. Найваж­ливішим досягненням фахівців ІТУ слід вважати розроблення про­екту «Загальних правил документації та документообігу», які перед­бачали запровадження єдиної системи організації діловодства в усіх установах, однак цей задум залишився не реалізованим через лікві­дацію ІТУ 1932 р.

В Україні у цей період відбувалися аналогічні процеси щодо раціоналізації діловодства. Зокрема, подібними були зміст діяльності та доля Інституту раціоналізації управління (далі - ІРУ), ство­реного 1929 р. у Харкові на базі Всеукраїнського інституту праці, хоча ІРУ і проіснував довше - до 1934

Всеукраїнський інститут раціоналізації управління Народного комісаріату Робітничо-селянської інспекції або, як він називається в більшості його документів, Інститут раціоналізації управління (ІРУ) було утворено у 1929 р. в Харкові на базі Всеукраїнського інституту праці (ВУІП).

ВУІП був організований 1921 р. і перебував у підпорядкуванні Народного комісаріату праці. Комплекс документів, що характеризує деякі періоди діяльності ВУІП, також зберігається у ЦДАВО України (ф. 4265). Окремі відомості про роботу ВУІП можна знайти у дисертації Н.С.Костинської, а про проблематику наукових досліджень інституту, що розроблялися на початку його існування, та їх узагальнені результати можна дізнатися, ознайомившись з випуском праць ВУІП.

ІРУ фактично продовжував роботу за тими ж напрямами, що й ВУІП. Певну увагу діяльності ІРУ приділяє Н.С.Костинська, зауваживши, що цей інститут був філіалом ІТУ в Україні. Однак, в установчому документі ІРУ (положенні про інститут) про це нічого не сказано; відсутня така інформація і в доповідній записці, надісланійінститутом ЦК КП(б)У, про виконану роботу у 1932 році.

ІРУ мав філіали у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Сталіно, але чисельність працівників в них була незначною. Так, якщо на 01. 01. 1934 р. в ІРУ працювало 120 осіб (з яких 58 були керівники та наукові співробітники), то у філіалах - не більше 10 (з них до 7 науковців).

Інститут видавав (переважно на шклографі) інформаційний бюлетень «За соціалістичну раціоналізацію», в рубриках якого вміщувалися різні матеріали, що характеризували діяльність інституту (про плани, інформація про заходи, наприклад, участь у конференціях, звіти про виконану роботу, зокрема окремих підрозділів тощо), іноді - організаційні, розпорядчі та інші документи, пов'язані із життям інституту. Такі багатотиражки випускали і деякі філіали, наприклад Дніпропетровський - «Трибуну раціоналізатора».

У 1930 р. ІРУ створив Всеукраїнське науково-технічне товариство раціоналізаторів управління і випускав від його імені «Бюлетень раціоналізаторів управління», у першому номері якого (від 24 червня 1930 р.) було опубліковано статут цього товариства. В ІРУ працювали так звані школи раціоналізаторів на кшталт курсів підвищення кваліфікації. Крім того, відповідно до постанови Секретаріату ЦК та Президії ЦВК НК РСІ від 07. 09. 1931 р. при ІРУ було організовано вищий навчальний заклад - Вищу школу раціоналізації управління. Строк навчання у цьому вузі був 2 роки, форма навчання - стаціонарна, тобто з відривом від виробництва. Підготовка відбувалася на п'яти факультетах, чотири з яких за назвами відповідали певним галузям народного господарства - машинобудівельний, гірничий, сільськогосподарський, торговельно-кооперативний. На п'ятому факультеті -»радянського апарату», готували фахівців з організації апарату управління в органах державної влади.

Таке припущення можна зробити на підставі того, що саме 1930-м роком датована єдина праця з діловодства, підготовлена працівниками ІРУ, що збереглася в архівному фонді інституту. Це машинописний текст українською мовою, обсягом 169 сторінок, оформлений у справу, яка має назву «Материалы о ведении делопроизводства». З його вступної частини «Від укладачів» зрозуміло, що ця праця була підготовлена як посібник, однак не з'ясовано, чи була тиражована або навіть копійована ця праця, а також чи була поширена. Слід зауважити, що у цілому структура і зміст посібника більшою чи меншою мірою подібні до тогочасних друкованих видань з діловодства. Разом з тим, у ньому вміщено й оригінальні матеріали, зокрема, з раціоналізації роботи служб діловодства, що мали практичне значення для її працівників. Коротко охарактеризуємо ці частини посібника. Перші розділи праці присвячені раціональному розміщенню структурних підрозділів, організації робочих місць, умовам праці (освітленню, вентиляції, температурному режиму тощо).

Розглянуто питання організації роботи довідкової служби, надсилання поштових відправлень й кур'єрської служби, внутрішнього та зовнішнього зв'язку. В деяких частинах посібника автори час від часу повертаються до різних аспектів організації праці, спрямованої на підвищення ефективності роботи персоналу і, зокрема, реалізації діловодних процесів. Серед цих питань - організація роботи міськрад та райвиконкомів за безперервним тижнем, а також технічного (друкарського) бюро установи, господарського обслуговування, застосування «типового приладдя» тощо.

Безпосередньо діловодні процеси розглядаються у зв'язку з плануванням діловодства.Цій ділянці роботи приділено значну увагу, зокрема веденню протоколів, оформлення постанов, контролю за їх виконанням «переховуванню матеріалів» , систематизація питань у картотеці.Значну увагу приділено правилам створення «паперів», зокрема листів, їхньому виготовленню друкаркою та надсиланню. Знаходимо тут і розгляд процесів оформлення справ «відроблених» документів і вказівку щодо їхнього обсягу (не більше 150 арк.). Досить детально розкрито сукупність методів контролю та перевірки стану діловодства. В окремому розділі розглядається загальне діловодство сільських рад. Мабуть, зважаючи на значно менший освітній рівень діловодів цих установ, у цій частині посібника більше уваги акцентується на питаннях оформлення документів, фіксування окремих реквізитів, необхідності розмітки площі документа для цього.

У посібнику проаналізовано також процеси роботи кадрової служби установи, зокрема оформлення особистої картки, номенклатурного списку, документів з обліку кадрів. Тут автори знову повертаються до питання раціонального розподілу кадрів в установі.Значний інтерес представляють інструктивні та інші матеріали посібника, які можна вважати додатками до нього. Це, зокрема, розгляд загальних методичних засад побудови класифікаторів справ (де основні напрями діяльності райвиконкому, міськради та сільради класифіковано за дев'ятьма рубриками), приклади класифікаторів справ міськради, райвиконкому та сільради, «Інструкція про роботу по виконанню завдань вищих органів в апарату міськрад та райвиконкомів», «Витяг з протоколу № 54 засідання Колегії Народного Комісаріату Робітничо-Селянської Інспекції Союзу РСР «Про терміни переховування грошово-матеріальної звітності другорядного значення», а також параграф названий «Про стандартизацію». В останньому охарактеризовано роль стандартизації та подано окремі відомості з історії стандартизації документів (зокрема про застосування німецьких стандартів на формати паперу - так званих «Дін-форматів»), згадується про роботу кабінету у справах стандартизації при ІТУ. Характеризуються стандарти на формати паперу та їх застосування під час виготовлення певної номенклатури виробів, система статформатів, що зафіксована в ОСТ-364. Взагалі, здається, робота з уніфікації та стандартизації документації мала стати одним з провідних напрямів діяльності інституту, що було зафіксовано у Положенні про цю установу (зокрема, планувалося вивчення стандартизації, типізації документів; розроблення єдиних правил діловодства, облікових форм; встановлення стандартної системи собівартості; вироблення шифрів тощо), плані роботи сектора організаційних постановок, а також декларації намірів стандартизації окремих видів документів (рахунок-фактура, накладна, внутрішнього обліку матеріалів) в інформаційному бюлетені інституту. У плановій документації інституту за 1933-1934 рр., проблематика діловодства посідає незначне місце порівняно з генеральними напрямами досліджень (зокрема, це розроблення теорії і практики раціоналізації, основ марксистсько-ленінської методології організації й раціоналізації управління виробництвом, узагальнення досвіду та удосконалення організації апарату управління в облвиконкомах, райрадах, сільрадах, на заводах, шахтах, машино-тракторних станціях тощо). Водночас окремі завдання, що стосувалися обстеження організації діловодства, іноді фіксувалися у межах комплексних тем за цими напрямами. Наприклад, у змісті план-карти з теми «Внутрішня організація апарату рудоуправління «Комсомолець України» плану на 1933 р. сектора організації управлінських апаратів зазначено, що ділянками, які мали обстежуватись бригадою працівників інституту, були «загальне діловодство» (зокрема, процеси приймання вхідної кореспонденції, її оброблення, розподіл, надсилання кореспонденції), «протокольне діловодство», «множильна справа», організація контролю виконання (документів), облік особового складу, а результатами такого дослідження мали бути положення, інструкція, «документація» . У цьому ж плані зафіксовано тему з нормування праці конторського персоналу, «відрядності роботи друкарки».У деяких дослідженнях відзначається, що після ліквідації ІТУ у квітні 1932 р., діяльність ІРУ також було припинено. Однак, архівні документи свідчать, що ІРУ проіснував до квітня 1934 р., коли в Україні було ліквідовано ряд наукових установ економічного профілю (зокрема, майже в один і той же день разом з ним - Український науково-дослідний інститут економіки та організації промисловості, що також був утворений 1929 р.).

Зосередження уваги науковців переважно на економічних аспектах проблем організації діловодства фактично виключило розгляд цих проблем у зв'язку з організацією архівної справи. Втім, архівісти розуміли важливість саме такого розгляду. Зокрема, на зв'язок діловодства і архівної справи постійно звертали увагу відомі українські архівознавці, у тому числі й В. Веретенніков. У 1920-1930-ті рр. було видано кілька директивних постанов українських керівних органів влади, спрямованих на покращання організації архівної справи та діловодства у республіці. На І Всеукраїнській нараді архівних пра­цівників (1924 р.) було порушено питання «зацікавленості архівних органів у правильній постановці діловодства в установах». Упродовж 1920-1930-х рр. провідними українськими архівістами готува­лися та викладалися лекції для студентів і слухачів курсів підвищення кваліфікації, зокрема, присвячені «техніці діловодства».

Також слід відзначити, що у 1920-ті рр. в Україні здійснювалося досить інтенсивне видання посібників з діловодства. В українській архівній періодиці публікувалися нормативні документи, що стосу­валися організації діловодства, передусім - «архівної частини діло­водства».

Наприкінці 1930-х та у 1940 р. у радянських архівних часописах було опубліковано критичні статті, в яких, зокрема, зауважувалося про наявність невирішених і спірних питань в організації діловодства, відсутність його уніфікації, єдиної та раціональної системи діловод­ства в органах державної влади, необхідність створення науково-до­слідного центру, який мав би розробляти ці питання на науковій ос­нові та здійснював би керування цією ділянкою в установах. При цьому наголошувалося на ефективності роботи такого центру у разі його функціонування під егідою Головного архівного управління НКВС СРСР. Ці та інші питання порушувалися на Першій міжгалузевій нараді з оргтехніки у 1941 р., де було накреслено досить широку програму заходів, спрямованих на удосконалення організації діловодства. Однак у зв'язку із початком війни реалізацію зазначених заходів було призупинено.

Післявоєнний період розвитку(1950-1980 рр. ) в історії вітчизняного діловодства вмотивовується змінами, пов'язаними з проведенням низки реформ у народному господарстві СРСР і, зокрема, УРСР, які відповідно вплинули на організацію діловодства як важливу складову управлінських процесів. Найхарактернішою ознакою початку цього періоду є посилення у 1950-х рр. відповідальності архівних установ у межах свого профілю за організацію діловодства в установах, а також за нормативне та науково-методичне забезпечення діяль­ності цієї галузі.

Підвищенню рівня організації діловодства в УРСР в означений період, передусім, сприяло впровадження таких нормативних і науково-методичних видань, як єдина державна система діловодства (ЄДСД), Уніфікована система ОРД, загальносоюзні стандарти, що встановлювали вимоги до оформлення організаційно-розпорядчих документів, а також формування власної республіканської нормативної та науково-методичної бази, зокрема, прийняття нормативно-правових актів, розроблення типових і примірних номенклатур справ, започаткування науково-методичних і консультаційних публікацій з питань організації та удосконалення діловодства в УРСР на сторінках фахового бюлетеня «Архіви України», видання вітчизняних посібників і довідників з діловодства. Також слід відзначити, що проблеми нормативного та науково-методичного забезпечення організації діловодства в цей період обговорювалися на конференціях, зокрема, республіканських наукових конференціях з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін.

Проблеми організації діловодства в установах України, особливо питання його вдосконалення, від початку 1960-х років дуже широко почали висвітлюватися на сторінках «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління УРСР», що 1965 року дістав назву - «Архіви України».

Зважаючи на те, що документи установ мають значну наукову й практичну цінність, Рада Міністрів УРСР видала постанову від 18 квітня 1956 р. № 408 «Про заходи по впорядкуванню режиму зберігання і кращому використанню архівних матеріалів міністерств і відомств», якою зобов'язала міністерства і відомства республіки протягом 1956-1957 рр. упорядкувати архівні документи, які знаходяться у підвідомчих їм установах, організаціях і підприємствах, створити задовільні умови для зберігання цих документів і організувати користування ними. Більшість відомчих архівів доклала значних зусиль для виконання урядової постанови.

Підсумки виконання міністерствами і відомствами зазначеної постанови було підбито в передовій статті «Документи установ, організацій і підприємств - важливе джерело з історії радянського суспільства», яка була опублікована в першому номері «Науково-інформаційного бюлетеня» за 1960 р. Ця стаття фактично започаткувала обговорення проблем діловодства на сторінках бюлетеня. У ній було проаналізовано ряд причин незадовільного стану зберігання документів в установах, відзначався низький рівень організації загального діловодства, зокрема неякісне упорядкування документів, відсутність номенклатур справ Особливий акцент було зроблено на необхідності налагодження діловодства у міських, районних та сільських установах, організаціях і підприємствах. Серед найважливіших завдань, що стояли на той час перед архівними установами республіки, було вказано й на необхідність посилення методичної допомоги установам у налагодженні поточного діловодства.

Прагнучи допомогти архівістам у розв'язанні цього завдання, бюлетень організував публікацію статей і повідомлень, що викладали методику діловодних процесів, узагальнювали нагромаджений досвід здійснення контролю за станом діловодства з боку архівних установ республіки. З огляду на недостатність і недосконалість нормативної і методичної літератури з питань відбору документів на державне зберігання та організації загального діловодства, у бюлетені були опубліковані, як взірцеві, типові та примірні номенклатури справ для облвиконкомів і райвиконкомів, однорідних установ сільського і комунального господарства, споживчої кооперації, науково-дослідних і проектних інститутів тощо, розроблені архівними установами республіки. Нагальні проблеми складання і оформлення службових документів детально були висвітлені у статті В. Галакова та А. Фельзера «Усунути хиби в оформленні документів у поточному діловодстві». Основну увагу автори зосередили на якості документів, що створювалися в установах республіки і передавалися на постійне зберігання до державних архівів. На їх думку, питання форми службових документів посідає важливе місце в процесі діловодства. Свої міркування з приводу розроблення стандартних бланків та оформлення обов'язкових реквізитів бланку автори запропонували використати при підготовці єдиної державної системи діловодства.

Проблеми поточного діловодства в 1960-і рр. систематично розглядалися на нарадах і семінарах завідуючих районних та відомчих архівів, що проводилися архівними відділами облвиконкомів. Тези виступів та рішення семінарів публікувалися в бюлетені у рубриці «Обмін досвідом». На одному з таких семінарів на тему «Радянське діловодство - основне джерело комплектування державних архівів» архівісти Львівщини, міркуючи над тим, яким саме процесам та аспектам поточного діловодства вони повинні приділяти увагу, прийшли до висновку, що особлива увага повинна приділятися обов'язковому складанню номенклатури справ установи, затвердженої керівником установи та погодженої з представником архівного органу; правильності складання заголовків справ і послідовності їхнього внесення до номенклатури; формуванню документів у справи; правильності оформлення реквізитів документів. Виходячи з цього, вони констатували, що велике значення для архівної справи в цілому мало б створення і впровадження інструкції з ведення поточного діловодства, обов'язкової для всіх установ, організацій та підприємств, де б відбивалися зазначені вище та деякі інші питання. Отже, вже на початку 1960-х рр. у статтях бюлетеня все частіше стала порушуватися проблема стандартизації поточного діловодства в масштабах всієї країни.

Майже у кожній статті, присвяченій перевіркам діловодства в установах всіх рівнів, його організація оцінювалася як незадовільна, насамперед, у зв'язку з відсутністю або недосконалістю номенклатур справ та інструкцій з ведення діловодства.

М. Місерман та М. Савченко найважливішу проблему цієї галузі вбачали у відсутності розроблених наукових засад діловодства і, зокрема, наукових підходів до роботи з документами, що створюються в процесі діяльності установ. «Чим раніше ми подумаємо про цілеспрямовану організацію документів, тим краще вони будуть систематизовані, тим легше буде ними користуватися, тим краще вони збережуться і менше доведеться витрачати коштів і часу при передачі їх до державних архівів». У своїй статті вони порушили питання розроблення класифікаторів управлінської документації, впровадження карткової системи реєстрації документів, створення курсів підготовки кваліфікованих секретарів-діловодів, а також запропонували створити Міжвідомчу комісію для вироблення єдиних принципів організації і ведення поточного діловодства в установах УРСР та типових інструкцій з діловодства на підставі вивчення і узагальнення досвіду роботи міністерств і відомств республіки.

Зважаючи на тісний взаємозв'язок діловодства і архівної справи, а також на необхідність удосконалення діловодства як важливої передумови подальшого розвитку архівної справи в республіці, Рада Міністрів УРСР видала постанову від 9 червня 1970 р. № 301 «Про заходи по поліпшенню архівної справи у міністерствах, відомствах і державних архівах республіки», згідно з якою перед архівними установами постало важливе завдання щодо здійснення контролю за станом діловодства в міністерствах і відомствах, установах, організаціях і підприємствах, а також піднесення рівня організаційно-методичного керівництва цією роботою. Шляхи виконання цього завдання та програму роботи архівних установ у галузі діловодства було визначено в передовій статті «Нові завдання архівістів України», з якою виступив у п'ятому номері «Архівів України» за 1970 р. начальник Архівного управління О. Г. Мітюков. В статті, зокрема, наголошувалося, на необхідності «перейти від констатації фактів про незадовільний стан діловодства до усунення цих фактів, планомірного вжиття заходів, спрямованих на їх подолання» .

Кращому сприйняттю і засвоєнню інформації з організації діловодства, поданої на сторінках «Архівів України» починаючи з 1971 р., сприяла концентрація публікацій у рубриці «Діловодство». У 1970-і роки в межах цієї рубрики було опубліковано ряд важливих на той час статей. Насамперед, необхідно відзначити публікації М. Васильєва «Нові стандарти на організаційно-розпорядчу документацію» та А. М. Сокової «Про впровадження стандартів на організаційно-розпорядчу документацію», що були покликані викласти й оперативно довести інформацію про впровадження загальносоюзних державних стандартів: ГОСТ 6.38-72 «Система організаційно-розпорядчої документації. Основні положення» та ГОСТ 6.39-72 «Система організаційно-розпорядчої документації. Формуляр-зразок», які були розроблені Всесоюзним науково-дослідним інститутом стандартизації (ВНДІС) за участю Всесоюзного науково-дослідного інституту документознавства та архівної справи (ВНДІДАС). Статті, підготовлені співробітниками цих установ, суттєво прискорили впровадження зазначених стандартів в установах УРСР.

З виходом у 1974 р. основних положень Єдиної державної системи діловодства (ЄДСД), на сторінках «Архівів України» було опубліковано 16 статей, що інформували читачів про порядок впровадження ЄДСД в практику роботи установ республіки. На особливу увагу заслуговують статті О. М. Гомонова «Основні положення Єдиної державної системи діловодства» і «Складання та оформлення документів відповідно до вимог основних положень ЄДСД та державних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію», що роз'яснювали її окремі положення. Зокрема, в останній статті автор детально виклав правила складання і оформлення документів, обов'язкові для всіх установ, на яких розповсюджувалися вимоги ЄДСД, з метою упорядкування роботи з управлінською документацією в масштабі всієї країни. На його думку, це, в свою чергу, повинно було сприяти реалізації процесів механізації та автоматизації оброблення управлінської інформації.

У 1980-і роки на сторінках бюлетеня було опубліковано ряд важливих статей, присвячених питанням підвищення рівня організаційно-методичного керівництва і контролю за постановкою діловодства в установах з боку архівних установ республіки. Ці публікації розкривають методику здійснення перевірок організації документів у діловодстві установ, організацію внутрівідомчого контролю за веденням діловодства в установах, розроблення примірних і типових номенклатур справ; висвітлюють досвід роботи архівістів з організаційно-методичного керівництва і контролю за станом діловодства в установах. Також в цей період на сторінках бюлетеня активно обговорювалися проблеми впровадження Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. Цим питанням впродовж 1981-1985 рр. було присвячено 8 публікацій.

За період 1990-2000 рр. вийшло лише дві публікації, присвячених проблемам діловодства. В четвертому номері «Архівів України» за 1991 р. з роз'ясненнями щодо впровадження нового загальносоюзного стандарту на організаційно-розпорядчу документацію (ГОСТ 6.38-90) виступила Н. І. Гончарова.

З набуттям незалежності в Україні відбулися кардинальні зміни, пов'язані з державотворенням, реорганізацією економічної структури, формуванням власної законодавчої бази, що зумовило перегляд норм і методів управлінської діяльності, у тому числі й її документаційного забезпечення. Нагальним постало завдання розроблення законів, стандартів, методичних розробок, що регулювали б створення службових документів в установах та організацію роботи з ними. Отже, остання публікація з діловодства на сторінках «Архівів України», що вийшла у першому-другому номері за 2001 р., була присвячена саме проблемам стандартизації у галузі діловодства в Україні. Вона підготовлена співробітниками відділу документознавства Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УДНДІАСД), що за дорученням Державного комітету архівів України здійснює перероблення ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» та розробляє ДСТУ «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів».

Отже, для періоду 1950–1960-х рр. визначальним є започаткування післявоєнного розроблення нормативного та методичного забезпечення організації діловодства в СРСР і, зокрема, в Україні. Організаційно-методичне керування та контроль за організацією діловодства було покладено урядом на архівні установи. Прийняття відповідних урядових постанов, спрямованих на упорядкування документів, забезпечення їхнього зберігання та використання, сприяло покращанню стану діловодства в міністерствах, відомствах та інших установах. Провідну роль у нормативному та методичному забезпеченні організації діловодства відігравали Архівне управління УРСР і місцеві архівні установи, які: а) надавали методичну та практичну допомогу в розробленні нормативних документів, що регламентували організацію діловодства у відповідності до встановлених на той час вимог; б) організовували навчання з підвищення кваліфікації працівників служб діловодства; в) висвітлювали та популяризували кращий досвід з організації діловодства через спеціалізовані періодичні видання, передусім, науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР «Архіви України».

Підвищенню рівня організації діловодства в Україні у 1970–1980-х рр. сприяло впровадження ЄДСД та комплексу нормативних і методичних документів, що входили до УСОРД і мали важливе значення у покращанні організації діловодства в установах України, а також формування власної республіканської нормативної та науково-методичної бази. Систематично (до середини 1980-х рр.) на сторінках журналу «Архіви України» публікувалися матеріали з питань організації й удосконалення діловодства в Україні. Важливу роль у впровадженні результатів науково-дослідних робіт з документознавства та діловодства, узагальненні й поширенні передового досвіду роботи міністерств, відомств та інших установ виконував Республіканський організаційно-методичний кабінет з діловодства. Разом з тим, у республіці відчувалася потреба у науковій установі, яка б досліджувала проблеми документознавства, висококваліфікованих документознавцях, а також наукових, методичних та довідкових виданнях з діловодства.