Модульна контрольна робота з курсу
«Соціологія масової комунікації»
Варіант 2
Федорова Ніна
СРЗ-12
Провідні школи дослідження масової комунікації в Західній Європі.
Віденський гурток: логічний позитивізм. Коло вчених і філософів,
організоване M. Шліком, розпочало свою діяльність 1922 p.
1 Дж. Брайант і Д. Мірон у 2004 p. здійснили контент-аналіз вибірки статей утрьох провідних журналах: Journalism & Mass Communication Quarterly, Journalof Communication та Journal of Broadcasting & Electronic Media від 1956 до 2000 p.Загальна кількість проаналізованих статей - 1806, з них 576 (31,89 %) стосувалисямасових комунікацій з 1393посиланнями на 604 різноманітні теорії, парадигми
та наукові школи. Автори визначили перелік 26 найпопулярніших теорій.До нього входили Ґ. Берґман, Ф. Франк, P. Карнап, K. Ґодель, Ф. Вайсман, O. Нерат, Г. Фейґл та B. Крафт. Віденський гурток приваблював також K. Поппера та Л. Вітгенштайна. Головним чином гурток зосереджувався на логічному аналізі наукового знання. Протиставляючи науку філософії, логічні позитивісти вважали, що єдино можливим є лише наукове знання. Предметом філософії повинна стати мова, насамперед мова науки. Представники цього напряму стверджували, що знання має лише два джерела: логіку та емпіричний досвід. Віденський гурток розпався після окупації Австрії нацистами у 1938 p. Багато його членів, у т. ч. завдяки тісній співпраці з Ч. Морісом, емігрували до США. До 1950-х pp. логічний позитивізм був найбільш впливовим напрямом у філософії науки
Франкфуртська школа: неомарксизм. Була заснована Ф. Вейлом в Інституті соціальних досліджень Франкфуртського університету у 1923 p. До неї входили: M. Горкгаймер, Ф. Полок, K. Ґрюнберґ, T. Адорно, Г. Маркузе, E. Фромм, K. Ландавер, O. Кірхгаймер, Ю. Га- бермас. Представники Франкфуртської школи запровадили поняття соціальної філософії й методологічно розширили рамки марксистської ідеології, виправляючи її догматизм. Інститут соціальних досліджень виїхав із Німеччини з приходом до влади Гітлера і працював тривалий час у Женеві, Лондоні, Парижі, а з 1936 p. - у США. Франкфуртська школа знаменита розвитком методу аналізу, названого критичною теорією, котра прагне розкрити приховані владні відношення (зв'язки) всередині культурного феномену. Інші здобутки - теорії культурної геґемонії та авторитарної особистості. У 1950 p. Інститут повернувся до Німеччини.
Бірмінгемська школа (Британські культурні студії). Працювала на базі Центру сучасних культурних студій при Бірмінгемському університеті, заснованому P. Гоґґартом та C. Голлом у 1963-1964 pp. Основні представники, P. Вільямс, Д. Гебдідж, A. Мак-Робін, створили метатеоретичний ґрунт, застосовуючи марксизм і політекономію, постструктуралізм, критичну теорію і фемінізм. Вони запозичували свій методологічний інструментарій із соціології, історії, етнографії, медіастудій (включно з дослідженнями текстів і авдиторії). Теоретичний внесок Бірмінгемської школи охоплює соціологічні та філософські перспективи в культурі, лінґвістиці та семіотиці. її представники особливо цікавилися мас-медійною проблематикою, що відбилося, зокрема, в опрацюванні концепту медіаімперіалізму. Бірмінгемська школа розглядає інтерпретацію авдиторії та молодіжні рухи як форми опозиції домінуючій ідеології.
Також на увагу заслуговують такі школи дослідження масової комунікації:
Великобританії - Лестереская школа (... Дж. Халлоран, Г Мердок, П Голдінг, О Лінне), Шотландська школа (С. Халл, Б Макнер, П Шлезінгер ), Лондонська школа (Д. Кін, Дж Курран, К Спаркс, Н Гернхем) .
Франції - Паризька школа (А. Моль, М Палмер, Ж Жуе, С Бранка), Гренобльському школа (Б. Мьеж , Л Бузату, І Піллар), Марсельська школа (Ж. Делофе, М.-К. Таранже), школа "Медіалогії" (Р. Дебре і Д Бунью) Німеччини - Школа Ю. Хабермаса, Школа Е. Ноель-Нойман, Дортмундська школа.