Наддніпрянщина

Наддніпрянщина

В кінці 50-60 рр відбувається становлення українського національно-визвольного руху.

В першій половині XIX ст. в Україні мав місце інтенсивний розклад феодально-кріпосницької системи, Скасування кріпацтва і часткова демократизація суспільного життя внаслідок ліберальних реформ Олександра II-го:

Основні реформи:

• Ліквідація військових поселень — 1857

• Селянська реформа або Відміна кріпосного права — 1861

• Фінансова реформа — 1863

• Реформи освіти — 1863

• Земська реформа і Судова реформа — 1864 (залучення на свій бік лібералів під лозунгом переходу до капіталізму)

• Реформа міського самоврядування — 1870

• Військова реформа — 1874

Наслідки селянської реформи

1. Відміна кріпосного права.

2. Соціальна диференціація селян.

3. Збереження поміщицького землеволодіння.

4. Тимчасово зобов'язаний стан.

5. Викупна операція

6. Зниження купівельної спроможності селян.

7. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Завдання учасників національно-визвольног руху полягало у:

• ліквідація самодержавно-кріпосницьких порядків; • установлення демократично-республіканської форми правління; • здобуття державної незалежності України.

Основною формою Українського національно-визвольного руху 2/2 19 ст. в Наддніпрянщині стали громади

Прагнучи якомога більше прислужитися своєму народові, українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів. Окрім колишніх кирило-мефодіївців, до першої громади увійшли правник О.Ф.Кістяківський, завідувач друкарні Куліша, видавець популярних книжок Д.С.Каменецький, письменник М.Стороженко, друзі Т.Шевченка брати Лазаревські.Ця неформальна спільнота стала прикладом до наслідування і до розгортання нового етапу українського культурно-національного руху. Вже 1861 р. з’явилися громади в Києві, перегодом у Харкові, Полтаві, Чернігові та Одесі.

 У 1861 р. колишні діячі гуртка хлопоманів разом із викладачами та студентами Київського утворили нове товариство – Українську громаду. На 1862 р. вона налічувала близько 200 членів. Діяльність громади була легальною і культурницькою. Київська громада і всі наступні, що виникли, об’єднували людей з різноманітними політичними поглядами і переконаннями, але всіх їх об’єднувало прагнення зробити щось корисне для власного народу.

Відродження українського руху попервах не викликало занепокоєності російської влади. Видавнича та освітня діяльність українських діячів позитивно сприймалась як російськоюінтелігенцією, так і урядовцями. Та вже 1862 р. ситуація різко змінилася.  царські чиновники дійшли висновку про загрозу українського руху Російській імперії. В Україні було проведено арешти. Міністр внутрішніх справ П.Валуєв 20 липня 1863 р. видав таємний циркуляр, який забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкувати українською мовою науково-популярну й релігійну літературу, крім художніх творів, де вона розглядалась як екзотичне «наріччя». Це ж стосувалось і театру українською мовою. Проблема української мови розв’язувалася знаменитою фразою: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, нема та бути не може».

Після ударів, яких царизм завдав українському рухові на початку 60-х років XIX ст., російським урядовим колам здавалося, що українське питання вирішене назавжди. Проте дух української інтелігенції виявився набагато міцнішим, аніж це собі уявляло міністерство внутрішніх справ.

Володимир Антонович зі своїми давніми друзями й колегами наприкінці 60-х — на початку 70-х років таємно відновили «Стару громаду» за участю нових талановитих діячів. Таку назву організація використала для того, щоб відрізнити досвідчених учасників громадівського руху від нових громад, що складалися переважно зі студентів. «Стара громада» зосередилася на неполітичній діяльності.

Організація вже не допускала до членства всіх без винятку і не прагнула великої чисельності. Старі громадівці добирали нових членів обережно й зважено. Від кандидатів вони вимагали закінченої вищої освіти. Прийняття до громади відбувалося відкритим голосуванням і досить було одного голосу проти, щоб відмовити охочому до вступу. «Стара громада» складалася не більше як із п'ятдесяти осіб, представників інтелектуальної еліти, людей з високим моральним авторитетом.

Це були найвизначніші вчені й письменники: В. Антонович, П. Житецький, П. Чубинський, Ф. Вовк, М. Лисенко, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, О. Русов, М. Зібер, С. Подолинський та ін. «Стара громада» мала зв’язки з іншими громадами в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві, Петербурзі. Проте найбільшого значення «Стара громада» надавала розвиткові культури й науки.

Успіхи «Старої громади» на ниві науки й культури зміцнили її становище. Це надихнуло її провідників придбати газету «Київський телеграф», аби на її сторінках оприлюднювати свою громадянську позицію з приводу суспільно значущих питань.

Як тільки діяльність громад набула загальноукраїнського значення, а київська «Стара громада» відкрито оприлюднила свою позицію на сторінках «Київського телеграфу», український громадсько-політичний рух стали звинувачувати в антидержавних намірах.

У серпні 1875 р. Олександр II наказав створити снеціальну комісію з найвищих урядовців імперії «для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю».

Результатом роботи комісії стало видання 18 травня 1876 р. Емського указу, названого за найменуванням міста, де Олександр II тоді перебував на відпочинку. Указ установив абсолютну заборону на українське друковане й усне прилюдне слово. Українською мовою заборонялося друкувати книжки чи ввозити їх із-за кордону. Виняток становили лише твори художньої літератури й історичні документи. При цьому вони мали бути надруковані російською «ярижкою» і, звичайно, дозволені цензурою.

Емський указ призвів до антиукраїнської політики й у царині освіти. Міністерство народної освіти розпочало стеження за благонадійністю вчителів. Воно зобов'язало директорів навчальних закладів подати списки учителів із характеристиками на них.

Українських викладачів стали поступово переводити в російські губернії, а українські навчальні заклади поповнювати викладачами з Росії.

Братство тарасівців

Братство Тарасівців — таємна студентська організація, створена в Полтаві в 1891. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря».

Мета:

• самостійна суверенна Україна:

• на чолі держави гетьман (як президент) і сейм;

• свобода віри,

• боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками;

• культура нації і своя наука,

Хоча тогочасне українське суспільство переважно не поділяло ідеї самостійної України, Тарасівці підготували сприятливий грунт для поширення державницьких самостійницьких настроїв. Діяльність братства продовжили студентські громади особливо Харківська з котрої 1900 р вийшла перша Українська політична партія Наддніпрянщини – Революційна Українська Партія (РУП), першим програмним документом якої стала брошура Міхновського – «Самостійна Україна», де обґрунтовувалась ідея української державної самостійності.

Потрібно звернути увагу на те, що в Україіні (як складовій Російської імперії) поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався загальноросійський революційний рух. Тому варто зауважити, що в 50 – 60-і рр. 19 ст. діяли радикальні різночинці провідником яких став Чернишевський. Вони 1861 р створили революційну організацію «Земля і Воля», в якій брали участь і Україінці. У 70—80 рр діяли «Народники».

На початку діяльності земльовольци як загальна платформа визнавали опубліковану ще вщент суспільства (в середині 1861) в «Дзвоні» статтю-відозву Огарева «Що потрібне народові?». У ній висувалися вимоги закріплення за селянами всієї землі, що була в їх користуванні, скорочення наполовину армії, звільнення народу від чиновництва і встановлення справжньої селянської самоврядності. 

 В 1863 в діяльності «З. і в.» важливе місце зайняли питання, пов'язані з повстанням в Польщі, Литві і Білорусії.  Протягом 1863 революційна ситуація в Росії фактично вичерпала себе. Загального селянського повстання, на яке орієнтувалася «З. і ст»., не сталося. Польське повстання було пригнічене. У цих умовах революційна робота «З. і ст». стала завмирати; багато земльовольци було арештовано або вимушено емігрувати. До весни 1864 «З. і ст». самоліквідіровалась. 

«Народники» - люди які виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи радикально-буржуазно-демократичну і антикріпосницьку програму з ідеалами утопічного соціалізму. В основі ідеології народництва лежала містична віра в російське селянство як носія «вищої життєвої мудрості». До лав російських народників належало багато українців  але вони майже не цікавилися визвольними прагненнями поневолених Росією народів і не вважали їх з погляду інтересів революції вартими уваги. Лише інколи російські народники вживали українську мову в пропагандистських цілях.

ЗАХІДНА Україна

Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 30-тих рр. ХГХ ст. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, переміщується до Львова, де з 1830 по 1837 рр. діяв культурно-освітній гурток "Руська трійця". Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах " Русалка Дністровая", майже весь тираж якого був конфіскований. При цьому начальник поліції Львова зазначив: "...ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ".

Ці перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів.

Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію - Головну Руську Раду на чолі з єпископом Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи всю Галичину польською. Для сприяння розвиткові української культури Рада утворила культурно-освітню організацію - "Галицько-Руська матиця".

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття.

Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявлялась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу.

Основні підсумки революції:

- ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголошення конституційного правління та громадянських прав;

- покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

Хоча революція 1848-1849 рр. зазнала поразки й імперська реакція послабила український рух на десятиліття конституція 1867 р. офіційно оголосила міжнаціональну рівноправність у школах держ установах і судах. Австрійська влада не переслідувала українських об∙єднань та видавництв українці отримали змогу обирати та бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького та буковинського сеймів. Натомість в Росії держ парламент зявився лише 1906 р а українського не існувало до 1917р.

Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість та суперечливість

У другій пол. XIX ст. у суспільно-політичному русі в Західній Україні діяло три напрями:

Москвофіли - реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею "єдиної російської народності від Карпат до Камчатки", виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою населення не користувалися.

Народовці - національний напрям, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення.

Радикальний напрям, який виник під впливом ідей М .Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрям Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

Політизація національно визвольного руху в західній україні призвела до формування тут наприкінці 19 ст. українських політичних партій. Першою такою партією стала Русько – Українська Радикальна Партія (РУРП).

У 1899 р народовці і радикали утворили Украінську Національно Демократичну Партію (УНДП), котра відмовлялась від соціалістичної ідеології на користь національної ідеї. Заснована

З ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського,Теодора Савойки.

Програма партії містила вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині.; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).

Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.

Вищий орган партії — Народний Комітет, який очолював Юліан Романчук.

Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».

Займала домінуюче становище в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.

УСДП

УСДП була заснована 17 вересня 1899 р. на партійній конференції у Львові колишніми членами Української Радикальної Партії: Ю. Бачинським, С. Вітиком, М. Ганкевичем, Я. Остапчуком, А. Шміґельським, Р. Яросевичем та ін.

Ідеологія УСДП базувалася на принципах соціал-демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й соборності України. УСДП спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті Західної України не мала.

Отже 19 ст. стало періодом справжнього національного відродження:

• Зросла національна свідомість українців

• Значних успіхів досягла українська культура

Національно-Визвольний рух як у Наддніпрянськійі так і в Західній Україіні пройшов шлях від культурно просвітницького до політичного етапу висунувши гасла політичної самостійності України