Музичне мистецтво Індії
План
Введення
Музичне мистецтво Індії сягає своїм корінням у давні часи. Відмінною рисою індійської музики є мелодійність музичної системи. А ось європейська музика була заснована на мелодії, і лише потім збагатилася гармонією, індійська музика ж не змінювала свого характеру протягом століть. Любов до музики прищеплена всім індусам з раннього дитинства, музика у них у крові, вони дуже тонко розуміють і сприяють її розвитку на всіх рівнях і в різноманітних сферах життя. Музика завжди займала особливу нішу в індійській культурі. Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніших музичних культур. Її витоки до цивілізацій Хараппи і Мохенджо-Даро (3-є тис. до н. е.). Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, представлений речитацією священних текстів Ригведи і більш розвинутими мелодичними взірцями гімнотворчості, зафіксованими в Самаведі (веда мелодій). Поряд з культово-ритуальною ведичною традицією існували розвинені форми народного і світського мистецтва.
Індійська класична музика - одна з найдавніших комплексних музичних традицій світу. Її витоки традиційно пов'язують з Ведами, в першу чергу з " Сама-Ведою"(2 тис. до н. е..), що зупиняється на музиці детальніше інших Вед (пояснюючи, як виконувати гімни" Ріг-веди ") і міцно зв'язує витоки музики з релігійно-магічною практикоюіндуїзму. Трактат по театру, музики і танцю " Натья-шастра "(перші століття н. е..) демонструє, що вже до його створення індійці володіли високорозвиненою музичною системою. Вона також фіксує важливий зв'язок музики з танцем і драмою. Під впливом мусульманської культури в Середні століття важливим стає распевное виконання авторської поезії, яке адаптувалося індійською культурою і стало важливою частиною класичної музики.
Індійська музика — включає розмаїтість живих й історичних жанрів народної, популярної, естрадної й класичної музики. Індійська класична музика, представлена традиціями карнатак і хіндустані, сходить до Самаведи й описана як складна й різноманітна система, що впливає на зовнішній і внутрішній світ, у ряді трактатів перших століть нашої ери і середньовіччя. У сучасності вона пов'язана з високою традицією й особливо з релігійною практикою. Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. В XX столітті індійська музика задопомогою ряду видатних європейських та американських музикантів, а також кінематографу й рухів хіпі, нью-ейдж, прозелітичного вайшнавізму й інших стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.
Індійська музика дуже різножанрова, в неї включені: класичні твори (інструментальні і вокальні), національні пісні і музика індійських народів, спів мантр і гімнів, сучасні ремейки традиційної музики, індійський рок, поп, музика з кінофільмів та інші напрями сучасної музики.
Індійське музичне мистецтво представлено двома основними школами - хіндустані і карнатак, які є результатом якогось компромісу. Ці школи мають спільну основу, вони сформовані на загальних законах раг і тал і є мелодійними за своїм характером.
Карнатак відображає музику Південної Індії, а на решті частині Індії поширена музична мова хіндустані. В хіндустані акцент розставлений на інструментальній музиці, а в карнатак - на вокалі.
В хіндустані дуже багато мотивів перської музики. Такі популярні індійські музичні інструменти, як сітар і табла теж прийшли до Індії з Персії. А стиль карнатак вважається більш незалежним від зовнішніх впливів.
Досить відомими виконавцями стилю хіндустані вважаються: Раві Шанкар, Закір Хусейн, Устад Бісмілла Хан, Алі Акбар Хан і багато інших.
Пандіт Дасрадж, Рамнад Крішнан відносяться до знаменитих представників стилю карнатак.
Однак ці школи всього лише уособлюють форму примітивного мистецтва жителів сільських районів Індії.
А витоки індійської музичної культури слід шукати у фольклорі і музиці племен і народностей прикордонних районів країни. Храмова музика і спів віруючих у храмі теж наповнюють один із напрямків індійської музики.
Музика завжди була незамінним елементом медитації і молитви в храмах і монастирях. До якого б кола або стану не належав індус, його всюди супроводжує музика - і в побуті, і в свята.
Класична музика
Класичне музичне мистецтво, ранні форми якого сформувались у VII століття, поширюється при дворах знаті, у традиційному театрі і поряд з культово-релігійними жанрами — у храмовому мистецтві. Індійська класична музика існувала як монодійна традиція, її основою стала рага. Філософсько-естетичні і теоретичні принципи індійського класичного мистецтва, зокрема музики, одержали обґрунтування в трактатах «Натьяшастра» Бхараті (близько 2-4 ст. н. е.), «Брихаддеші» Матангі (5 — 7 століття), «Сангіта-ратнакара» Шарнгадеві (13 ст.), «Сварамелакаланідхі» Рамаматьї (16 століття) та інші. Звук (нада) розглядався у вигляді енергії космосу, життя, що дало початок, а ритм розвитку Всесвіту, як вважалося, втілювався задопомогою певного сполучення музичних звуків (ритічна система тала). На основі космологічних уявлень в музиці виникають аналогії 7 основних звуків індійського ладу з 7 планетами Сонячної системи, а також звукова градація октави на 25 інтервалів менших за півтон — шруті. Кожному музичному звукові відповідав певний поетично-кольоровий символ, а лад, складений з урахуванням переваги тих або інших тонів й опорних ступенів (ваді і самваді), розглядався як носій конкретного образно-емоційного змісту. Північноіндійська музична система спирається на 10 ладів (тхат), південноіндійська — на 72 лади (мела).
Починаючи з XIII століття культура північної Індії, що стикнулася з мистецькими традиціями Передньої і Середньої Азії, переживала вплив мусульманського мистецтва. У руслі індійської класичної музики розвинулися два напрямки: північний (хіндустані), що зазнав впливів ззовні, і південний (карнатак), що зберіг споконвічний національний стиль. Розходження їх не були глибинними й виражалися в особливостях виконавської практики й прихильності до певних жанрів. На відміну від музики Південної Індії — головним чином вокальної традиції, на півночі інструментальна музика згодом виділяється в самостійний жанр. В південноіндійській музиці на основі раги народжуються релігійні пісні кіртан і пада, що досягли досконалості в композиціях Пурандарадаси (кінець 15 — 1-а половина 16 століття) і Кшетрайна (17 століття), провідний вокальний жанр карнатскої традиції — криті, ознаменований творчістю найбільших музикантів 2-ї половини 18 — 1-й половини 19 століття Шьяма Шастрі, Муттусвамі Дикшитара, Тьягараджи. З'являються зразки т. зв. легкої класичної музики (тісно пов'язаної з фольклором) — тіллана (18 століття), джавалі (19 століття). Найважливішими жанрами північноіндійської класичної традиції стали урочисто-гімнічні дхрупад (розквіт пов'язаний з творами Свамі Харидаса — 16 — поч. 17 століття і Міана Тансена — 16 століття) і культивований у вокальній, а потім в інструментальних формах романтично-віртуозний кхайял. Його основоположником ряд дослідників вважають Аміра Хосрова, 13 століття; кульмінаційний період — у виконавській практиці музикантів 18 століття Ніямата Хана (Садаранга) і Фіроуза Хана (Адаранга). Кхайял активізує міську музичну культуру — створюються локальні виконавські школи (гхорани). Легка класична музика на півночі Індії представлена вокальним мистецтвом тхумрі, газал, дадра, таппа, тарана. І південна і північна традиції представлені в творчості Сваті Тірунала (19 століття).
Класичний інструментарій включає:
струнно-щипкові — віна, сітар, сарод, тампура;
струнно-смичкові — саранги
духові — флейти, шехнаї и нагасварам (різновиди гобоя), мініатюрні фісгармонії;
ударні — пакховадж, табла, мриданга, гхатам.
Характерною рисою індійської художньої культури є синтез мистецтв. Органічний сплав інструментального, вокального, хореографічного мистецтва викликав до життя форми індійського традиційного музичного театру — джатра, якшагана, тамаша та інших. Взірці музичного театру являють собою й класичні стилі індійського танцю — бхарат натьям, катхакали, катхак, манипурі.
Індійська класична музика прагне до Монофонії, і при ансамблевому виконанні єдина мелодійна лінія оформляється фіксованими бурдонного звуками. Мелодійні побудови називаються рага, ритмічні - тала. Раги - закріплені традицією ладорітміческіе побудови, основні для класичної музики. Європейськими мовними засобами вони можуть описуватися як "мелодії", "теми". В процесі виконання раги основна тема піддається інтенсивному інтонаційному розвитку за принципом джазової імпровізації. Однак, на відміну від останньої, рага це не просто музична тема, але і глибоко осмислений філософсько-поетичний комплекс. Так, рага-Васанта символізує весну, рага-кама - лотос, рага-мегха - хмару, що приносить дощ, рага-шанті асоціюється зі станом спокою, рага-шрінгара - з почуттям любові, рага-хасья - з веселощами і т. д. Виконання раг приурочується до часу доби або року (мелодії ранкові, вечірні, полуденні). Звукоряд індійської класичної музики істотно відрізняється від звичайного для західної музики ділення октави на 12 рівних півтонів. Його найбільш часто зводять до поділу октави на 22 нерівних мікрохроматіческіх щаблі - т. зв. шруті. Для кожної раги із загального набору виділяється до 7 основних ступенів са ре га ма па дха ні, і вони розташовані один від одного на відстані декількох шруті. Тому кожна основна ступінь здатна мати декілька версій висоти. При налаштуванні інструментів може використовуватися голос виконавця, а не звук іншого інструмента.
Інструменти
Музичні інструменти, звичайні для музики хіндустані - ситар, сароде, танпура, бансурі, Шена, саранг і табла.
Звичайні для музики Карнатака - індійська поздовжня флейта (вену), готтувадьям, вина, мріданг, канджіра, гхат і скрипка.
Видове, жанрове, ладово-ритмічне багатство індійського фольклору пояснюється тим, що Індія — країна поліетнічна, багатомовна. Поширені:
балади (які часто розігруються як народні вистави на епічні і історичні сюжети) — повала і лавані в Махараштрі, бурракатха в Андхрі, пабуджі в Раджастхані, пандавані в Мадх'я-Прадеш;
пісенно-танцювальні форми — гарба в Гуджараті, суа в Мадх'я-Прадеш, колаттам в Кералі, чакрі в Кашмірі;
ліричні пісні — бхатіалі в Бенгалії, дхола в Пенджабі, паніхарі в Раджастхані;
трудові — шари в Бенгалії, махітья в Пенджабі, каджари в Уттар-Прадеш.
Інструментарій включає:
ударні — дгол, дголак, дамару, удуккаї, даф, тамматаї, канджира, гумматі, нагара;
духові — комбу, сингх (різновиди рога), тиручиннам, карна (прямі труби), бансури, муралі, алгоза (флейти), пунги, махуди, гхонга, мохори, нагасар, сурнай, нафери;
струнно-щипкові — ектар, дотара, тунтуне, джантар;
струнно-смичкові — камайча, банам, саринда.