Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

Препарат справляє виражену аналгезивну дію, яка пов'язана, насамперед, зі зниженням збудливості больових центрів і з послабленням чутливості непериферичних нервів. Центральна аналгезивна дія морфіну, мабуть, пов'язана з пригніченням лобних часток головного мозку.

Уконей морфін у малих дозах знижує больову чутливість. Разом з тим, уповільнюється перистальтика, посилюється дихання, тварини стають більш лякливими. При середніх дозах больова чутливість знижується ще більше, тварина слабо реагує на уколи, неспокійним коням без утруднення можна виконувати ін'єкції, лікувати рани тощо. Зниження больової чутливості настає через 10-15 хв, досягаючи максимуму через 25-30 хв і відновлюється лише через 2-10 год; перистальтика різко послаблюється, дихання уповільнюється.

Увеликої рогатої худоби доза близько 0,2 г спричинює помірне, а 1,0 г - сильне збудження. Свині також досить чутливі до морфіну. Явища збудження в овець супроводжуються алотріофагією.

Кішкам морфін вводити не можна, тому що в них він викликає різке збудження, агресивність!

На собак морфін діє своєрідно. Малі дози (0,003-0,008 г) сповільнюють перистальтику й знижують больову чутливість; часто буває блювання. Препарат у дозах 0,02-0,05 г спричинює повне припинення перистальтики, різке зниження больової чутливості; тварини стають сонливими, часто буває блювання. Великі терапевтичні дози (0,1 г), крім усіх перерахованих симптомів, викликають сон, послаблення дихання. Смертельна доза морфіну 0,13-0,6 г.

Цуценята набагато чутливіші до препарату, ніж дорослі собаки!

Морфійний сон повною мірою спостерігається в собак і кролів, у віслюків і коней буває лише незначний сонливий стан, а в рогатої худоби й такий стан реєструють дуже рідко. Морфійний сон перебігає із загостренням відчуттів й підвищеною рефлекторною збудливістю. При збільшенні дози морфіну сон стає глибоким і навіть переходить у наркоз.

На дихання морфін впливає через органи відчуття й безпосередньо через дихальний центр. Загострення функції органів відчуття, найбільш виражене від малих доз морфіну, веде до посилення дихання. Однак, уже від середніх і великих доз морфіну дихання уповільнюється. Різко знижується як безпосередня

збудливість дихального центру від гуморальних збудників (С02), так і рефлекторна - від імпульсів з гортані, бронхів і ротової порожнини.

На кровообіг препарат істотно не впливає.

Морфін використовують для премедикації за 20-30 хв до операції. Впродовж анестезії його можна використовувати як аналгетик при комбінованому наркозі. Слід пам'ятати, що препарат може спричинювати пригнічення дихального центру, тому слід бути готовим до проведення штучної вентиляції легень.

Морфін протипоказаний старим тваринам, при виснаженні й пригніченні дихального центру (тяжкі інтоксикації, отруєння)!

Дози під шкіру: коням - 0,1-0,4 г; свиням - 0,04-0,1; собакам - 0,02-0,15 г.

Промедол діє аналогічно морфіну, але має цілий ряд особливостей. Він послаблює сприйняття центральною нервовою системою больових імпульсів, посилює дію місцевоанестезувальних речовин, впливає снодійно. Промедол менш токсичний, ніж морфін, незначно пригнічує дихальний центр, посилює скорочення матки. Відмічено, що промедол послаблює моторну функцію кишечнику, але менше, ніж

177

морфін. Аналгезивна дія виражена вже через 10-20 хв і триває 2-6 год. Промедол скорочує сфінктери травного тракту, але слабше, ніж морфін.

Широко застосовують для премедикації, для посилення аналгезивного ефекту при загальній анестезії. Його можна поєднувати з іншими аналгетиками, анестетиками, нейролептиками.

Дози під шкіру: коням - 0,015-0,05 г; великій рогатій худобі - 0,004-0,008; собакам - 0,002 г.

Фентаніл чинить сильну, швидку, але короткотривалу дію. За аналгезивною дією в 50-100 разів сильніший від морфіну. Після внутрішньовенного введення дія настає через 1-3 хв, триває 15-30 хв, а після внутрішньом'язового - через 3-10 хв. Він викликає пригнічення дихання, аж до апное; підвищує тонус блукаючого нерва, що призводить до зниження ритму скорочення серця й зниження просвіту бронхів. Викликає брадикардію, яку можна купірувати атропіном.

Вводять собакам підшкірно, внутрішньом'язово й внутрішньовенно за 30—40 хв до операції в дозі 0,02-0,04 мл/кг разом з такою самою дозою дроперидолу.

Пентазоцин (фортрел, лексир) за аналгетичною активністю істотно не відрізняється від морфіну, менше пригнічує дихання. При ЙОГО застосуванні рідше відмічаються запори Й затримка сечовиділення. Він має седативний і добрий аналгезивний ефекти в післяопераційному періоді. Однак, може бути блювання,

гіперемія шкіри, пригнічення дихання. Препарат не слід застосовувати при вираженій недостатності функції печінки й нирок! Дія триває до 3-4-х год.

Препарат вводять собакам підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно в дозі ЗО мг. Бупринорфін (Тетцевіс) - вільний аналгетик. Собакам і кішкам вводять в дозі: внутрішньом'язово 4-10

мґ/кг, внутрішньовенно - 2- 5 мг/кг. Аналгезивний ефект зберігається протягом 4-х год. Використовують для седації, післяопераційного знеболювання, премедикації.

Бутарфанол (ТогЬі^езіс) - має добру аналгезивну і седативну дії. Вводять внутрішньом'язово кішкам у дозі 0,2-0,8 мг/кг, а собакам - 0,5 м.г/к.г. Дія иретарату триває год.

4. Снодійні засоби. Серед снодійних засобів найпоширеніші препарати барбітурової кислоти. Солі барбітурової кислоти пригнічують функцію кори великих півкуль головного мозку внаслідок блокади висхідної частини ретикулярної формації, знімаючи вплив кори на підкіркові зони. Снотворна дія препаратів барбітурової кислоти зумовлена здатністю їх викликати іррадіацію гальмування в корі великих півкуль. У великих дозах вони уповільнюють процеси збудження й діють нейролептично або наркотично.

Препарати барбітурової кислоти значною мірою пригнічують спинномозкові рефлекси і слабо впливають на рефлекторні подразнення, що надходять у центральну нервову систему від внутрішніх органів. Вони пригнічують судиноруховий центр, знижують чутливість хеморецепторів синокаротидної зони, внаслідок чого розслаблюються гладкі м'язи судин, розширюються судини кишечнику й матки.

Крім снотворної дії, препарати барбітурової кислоти мають седативну, аналгезивну й холінолітичну дії. Ці ефекти посилюють саліцилати та похідні піразолону.

За тривалістю заспокійливої дії на центральну нервову систему барбітурати поділяють на препарати тривалої дії, що спричинюють сон протягом 6-8 год (барбітал, барбітал натрію, фенобарбітал), середньотривалої - 5-7 год (барбаміл, етамінал натрію, циклобарбітал), короткочасної дії (гексенал, тіопентал

178

натрію). Наркотична дія триває 15^40 хв. Вони легко проникають через плацентарний бар'єр, впливаючи на плід.

До препаратів барбітурової кислоти швидко настає звикання внаслідок прискореного знешкодження їх при повторних введеннях і зменшення реактивності центральної нервової системи проти їх дії. Тому в клінічній практиці не слід призначати їх на тривалий період, а в разі необхідності потрібно міняти препарати. Знешкодження барбітуратів у печінці прискорюється при введенні їх у поєднанні з антикоагулянтами групи кумарину.

Барбітал (веронал) повільно всмоктується із шлунка та кишечнику. З організму виділяється дуже повільно. Застосовують як снодійний засіб. Дія його розвивається повільно і триває довго. Наприклад, в дозі 0,03 г/кг він спричиняє сон у собак, який триває близько 10 год.

Великі дози барбіталу викликають типовий барбітуровий наркоз, який триває 1 -2 доби.

Дози всередину: заспокійливі - свиням 0,5-1,0 г, собакам - 0,3- 0,5, вівцям - 3-5 г; максимальні снодійні - свиням - 2,0-3,0, собакам - 0,6-1,0 г.

Барбітал натрію (мединал, веронал натрію) діє так само, як і барбітал, але він легко всмоктується і швидко виділяється. Його снотворна дія триває не довше 1-4 год, а наркотична 1-8 год.

Дози всередину: собакам - 0,3-0,5 г; свиням - 0,5-2,0; вівцям - 3- 5 г; внутрішньовенно вводять 10 %-ний розчин у дозі 0,2 мг/кг, а внутрішньом'язово - 0,25-0,30 мг/кг.

Фенобарбітал (люмінал) діє заспокійливо, снотворно і протисудомно, викликає незначне розслаблення гладкої мускулатури кишечнику, судин, матки.

Дози всередину: собакам - 0,05-0,8; свиням - 0,4-2,0 г.

Барбаміл (амітал натрію) діє снотворно й наркотично. Сон глибокий, тривалістю 2-8 год. Наркоз у собак перебігає порівняно легко, а в травоїдних тварин часто супроводжується сильним порушенням дихання й серцевої діяльності. Його застосовують для базисного наркозу в м'ясоїдних тварин і свиней. Дози всередину: собакам - 0,05- 0,2; свиням - 0,1-0,5 г.

Етамінал натрію (нембутал) діє так само, як і барбітал натрію, але менш тривало (приблизно в 2 рази); токсичність етамінал натрію нижча, ніж барбамілу. Дози всередину: собакам - 0,05-0,2; свиням - 0,1-0,4 г.

5. М'язові релаксанти. Важливою умовою багатьох оперативних втручань є розслаблення скелетних м'язів, яке можна спричинити трьома методами: глибокий наркоз, провідникова анестезія й застосування міорелаксантів.

ГІри глибокому наркозі виникають виражені порушення ряду важливих функцій організму, в зв'язку з чим застосовувати його небезпечно. Провідникову анестезію також не завжди можна застосовувати з цією метою. Нині для розслаблення скелетних м'язів при поверхневому наркозі застосовують міорелаксанти. Вибірно діючи на нейром'язові синапси й паралізуючи їх, вони ідеально розслабляють поперечносмугасті м'язи. До групи м'язових релаксантів відносять алкалоїди групи кураре та різні синтетичні препарати з аналогічною дією.

Показання. У клінічній практиці міорелаксанти застосовують для: 1) розслаблення м'язів при інтубації трахеї, ендоскопії, репозиції кісткових відламків, вправленні вивихів; 2) створення оптимальних умов проведення операції при поверхневому наркозі.

179

Протипоказання: І) слід уникати застосування міорелаксантів при переповненні шлунка, оскільки розслаблення сфінктерів кардіального відділу стравоходу й підвищення після введення деполяризувальних міорелаксантів внутрішньошлункового тиску може призвести до регургітації; 2) не слід застосовувати деполяризувальні міорелаксанти при глаукомі (через небезпеку тривалого підвищення внутрішньоочного тиску), великих опіках, гіперкалієплазмії (ці препарати посилюють останню); 3) недеполяризувальні міорелаксанти застосовують обережно при захворюваннях нирок, тому що вони виділяються з сечею.

Диплацин порушує нервово-м'язову провідність у скелетних м'язах. У результаті цього м'язи розслаблюються. Від більш високих доз розслабляються м'язи грудної клітки, і це несприятливо відбивається на диханні; відмічають і зниження кров'яного тиску. Фізостигмін, прозерин і гапантамін швидко послаблюють дію диплацину. Його поєднують з тіопенталом натрію, азоту закисом й ефіром. Дія настає через 7-10 хв і триває 30-50 хв.

Дози: внутрішньом'язово собакам, кішкам і кролям - 0,0025-0,003 г/кг маси тіла. Великій рогатій худобі диплацин застосовують внутрішньовенно в дозі 0,0025 г/кг маси тіла у вигляді 0,5 %-ного розчину. Релаксація настає миттєво й триває близько години.

Дитилін в організмі швидко руйнується, тому діє короткочасно; повторними ін'єкціями вплив можна продовжити до однієї години. На відміну від інших міорелаксантів дія його не знімається фізостигміном, прозерином і галантаміном, більше того, цими препаратами вона подовжується і посилюється. Дитилін застосовують як міорелаксант при всіх видах інгаляційного наркозу, особливо при малих операціях. Препарат можна застосовувати з одночасним введенням новокаїну (не більше 0,005 г/кг маси тіла).

Дози внутрішньом'язово на 1 кг маси тіла: коням - 0,01 г (у вигляді 10 %-ного розчину); великій рогатій худобі - 0,0001; свиням - 0,0008; вівцям - 0,0006 (у 5 %-ній концентрації); собакам - 0,00025 г (1 %-ний розчин).

Тубокурарин — відносять до Н-холіноблокаторів скелетних м'язів, справляє сильну міопаралітичну дію. Собакам і кішкам вводять внутрішньовенно в дозі 0,4-0,5 мг/кг. Через 2-4 хв настає релаксація м'язів, яка триває 10-20 хв. Наступні дози мають бути знижені в 1,5- 2 рази, тому що препарат має кумулятивну дію. Істотних негативних впливів на організм не справляє. Антагоністами тубокурарину є прозерин і галантамін.

6. Антигістамінні засоби знижують реакцію організму на гістамін, знімають викликані гістаміном спазми гладкої мускулатури, знижують проникність тканин, спричинену гістаміном, зменшують гіпотензивну дію гістаміну, запобігіють розвиткові й полегшують перебіг алергічних реакцій. Під впливом протигістамінних препаратів знижується токсичність гістаміну.

Поряд з антигістамінною дією препарати цієї групи мають й інші фармакологічні властивості. Деякі з них (димедрол, дипразин) справляють седативну дію, гальмують проведення нервового збудження у вегетативних гангліях, проявляють центральну холінолітичну дію, мають протизапальні властивості.

Димедрол дуже швидко знімає спазми гладких м'язів, відновлює функціональний стан капілярів, зменшує біль. Одночасно з цим він блокує нервові ганглії, справляє помірну спазматичну дію на гладкі м'язи, знижує провідність у чутливих нервах і підвищує збудливість адренореактивних і холінореактивних

180

систем. Крім того, під впливом димедролу розвивається седативний, а в ряді випадків і гіпнотичний стан у тварин (нагадує дію аміназину). Він викликає сон та аналгезію.

Завдяки такому різнобічному впливу димедрол сприятливо впливає при багатьох запальних процесах, алергічних станах, при променевій хворобі тощо.

Препарат посилює ефект снодійних і болезаспокійливих засобів. Інколи використовується як самостійний препарат для досягнення седативного ефекту в збуджених тварин при дослідженнях і малих операціях.

Слід пам'ятати, що дозування димедролу індивідуальне: в одних тварин він може спричинити сон, в інших - не справляє седативного ефекту, а в деяких, у тих самих дозах, може викликати стан, близький до делірію!

1 %-ний розчин димедролу застосовують внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно і всередину.

Дози підшкірно: коням - 0,1-0,5 г; великій рогатій худобі - 0,3- 0,6; собакам - 0,02-0,04 г; дози всередину в 1,5-2 рази вищі, ніж підшкірні.

Дипразин за дією схожий на димедрол, але справляє більш виражений антигістамінний вплив. Значно посилює й подовжує дію наркотичних і місцевоанестезувальних речовин, справляє значний седативний вплив.

Дози внутрішньом'язово і внутрішньовенно: коням - 0,02-0,05 г (вводити в кровоносне русло

повільно!).

Супрастин - має виражений антигістамінний та седативний ефект.

Ін'єктують собакам і кішкам внутрішньовенно і внутрішньом'язово по 0,02-0,04 мл/кг 2 %-ного розчину. Піпольфен - чинить антигістамінну і седативну дію. Використовують для потенціювання дії

снотворних, наркотичних та аналгетичних засобів. Угамовує гикавку й блювання.

Не можна застосовувати при виражених порушеннях функції печінки й нирок!

Вводять собакам і кішкам внутрішньом'язово, по 0,02-0,04 мл/кг 2 %-ного розчину.

Великі дози препарату можуть спричинити деліріозний синдром!

НЕЙРОЛЕПТ АНАЛГЕЗІЯ

Дози наркотичних речовин, які використовують, часто межують з токсичними. Тому для полегшення перебігу наркозу, його поглиблення і зменшення дози наркотичної речовини, застосовують премедикацію. На основі ідеї, яку сформулювали Лаборі та Югерар, про так званий захист організму, було створено новий напрям в анестезіології - "наркоз без наркотиків", або нейролептаналгезія. Принцип методу полягає в поєднаному проведенні нейролепсії та аналгезії. Для цього використовують нейролептичні речовини (пЄИГОрІЄ£ІСа) - ті, що блокують нервову систему. Термін "нейролептичні речовини" був запропонований для позначення фармакологічних засобів, які спричинюють гальмування нейровегетативної системи і застосовуються при штучному сні з охолодженням організму (гібернація).

Цей своєрідний метод знеболювання передбачає комбінацію лікарських речовин двох груп: нейролептиків, що справляють заспокійливу дію, яка супроводжується зниженням реакції на зовнішні

181

подразники, послабленням психомоторної дії, пригніченням страху, агресивності; та аналгетиків - речовин, що гальмують сприйняття болю.

Ці препарати поділили на дві групи: нейролептичні речовини - застосовують при тяжких порушеннях функції центральної нервової системи, і транквілізатори - вживають при менш виражених порушеннях. Це більш широкий термін, ніж "седативні засоби", під ним розуміють речовини, які діють багатогранно на функції центральної й вегетативної нервової системи і призводять до блокади автономної системи, до "економного" стану організму зі зниженим обміном, міорелаксацією і станом, що нагадує наркоз. Термін "транквілізатори" відповідає поняттю "заспокійливі засоби".

Нейролептики блокують нервову систему, тобто утруднюють передачу нервових імпульсів у центральні ланки рефлекторної дуги. Препарати цієї групи не пригнічують діяльність спинного мозку, на відміну від наркотиків. Вони викликають седативний ефект (атарактичний), знижують рухову активність та вегетативні реакції, знижують температуру тіла, потенціюють наркотики, діють антигістамінно, протишоково. Одна з основних фармакологічних особливостей - своєрідна заспокійлива дія, яка супроводжується зменшенням реакцій на зовнішні подразники, послабленням психомоторного збудження, пригніченням відчуття страху, послабленням агресивності.

Вираженої снотворної дії нейролептики в звичайних дозах не проявляють, але вони можуть викликати дрімотний стан і сприяти настанню сну; вони посилюють дію снодійних та інших заспокійливих (седативних) засобів, потенціюють дію наркотиків, аналгетиків, місцевих анестетиків і послаблюють ефекти психостимулювальних препаратів.

Ряд нейролептиків (особливо групи фенотіазину і бутирофенону) мають протиблювотну активність; цей ефект пов'язаний з вибірковим пригніченням хеморецепторних пускових ("тригерних") ділянок довгастого мозку. Багатьом нейролептикам властива центральна й периферична антиадренергічна активність, а деяким

-і холінолітична, антигістамінна та антисеротоншова.

Уфізіологічних механізмах центральної дії нейролептиків істотне значення має їхній вплив на ретикулярну формацію мозку: викликаючи пригнічувальну дію цього відділу мозку, нейролептики усувають його активуючий вплив на кору великих півкуль. Дія нейролептиків не обмежується лише впливом на ретикулярну формацію; їх різнобічні ефекти пов'язані також з дією на виникнення та проведення збудження в різних ланцюгах центральної і периферичної нервової системи.

Транквілізувальна дія окремих препаратів супроводжується активуючим або седативним ефектом. Більшість транквілізаторів проявляють поряд з транквілізувальним ефектом виражену різною мірою міорелаксуючу і протисудомну дію. М'язоворелаксуюча дія пов'язана із впливом препаратів на центральну нервову систему, а не з периферичною курареподібною дією, тому такі речовини називають "центральними релаксантами".

Препарати транквілізувальної дії уповільнюють передачу нервових імпульсів по центральних ланцюгах рефлекторної дуги і знижують реактивність ретикулярної формації кори головного мозку. Вони впливають як на підкіркові зони, так і на кору головного мозку, викликаючи заспокійливу, спазмолітичну та протисудомну дію. При цьому гальмується реакція центральної нервової системи на подразники

182

ендогенного й екзогенного походження, знижується вегетативна реакція адренергічних і холінергічних нервів, активність серотоніну та гістаміну.

Вплив транквілізаторів на центральну нервову систему супроводжується зниженням рухової активності та агресивності, послаблюється напруження скелетних м'язів, підвищується пристосовуваність організму до нервових навантажень, забезпечується збереження енергії. У середніх дозах вони викликають сон, у

великих - наркоз!

Поєднуючи транквілізувальну, седативну, снодійну, міорелаксантну та протисудомну дію, кожен препарат має свої більш чи менш виражені властивості, що визначають особливості його психофармакологічних ефектів і застосування. Так, у діазепаму транквілізувальна дія поєднується з чітко вираженим активізуючим і помірно вираженим снодійним ефектами. Феназепам має досить виражену транквілізувальну і значну гіпноседативну дію. Xлордіазепоксид - препарат із легкою транквілізувальною дією, а в нітразепаму переважають снодійний і гіпноседативний ефекти.

У дорослих тварин дія транквілізаторів на центральну нервову систему більш виражена, ніж у молодих! Установлено неоднакову реакцію на дію транквілізаторів у тварин різних видів. Досить чутливі до них коні. Малі дози транквілізаторів у жуйних тварин викликають пригнічення, великі - втрату больової і тактильної чутливості. На птицю транквілізатори діють короткочасніше, ніж на тварин, У свиней вони знижують рухову активність, больову й тактильну чутливість і не впливають на функцію травного тракту. У котів спричиняють пригнічення, розслаблення скелетних м'язів, виникнення атаксії, зниження реакції на больові подразники, уповільнення перистальтики кишечнику, зниження температури тіла. Відмічається і видова чутливість тварин до окремих препаратів: аміназин у коней викликає сильну реакцію на звукові подразники, а резерпін - коліки. Індики більш чутливі до транквілізаторів, ніж кури.

Тривалість дії транквілізаторів залежить від шляхів введення. Після внутрішньовенного - пригнічувальна дія триває 5-8 год, після внутрішньом'язового - 8-12 год. Для швидкої дії транквілізатори вводять внутрішньовенно. Транквілізатори - малотоксичні. Дози, що викликають інтоксикацію, в 15-20 разів більші від'лікувальних. Серед них найбільш токсичними є аміназин, особливо при застосуванні старим й ослабленим тваринам. Незважаючи на малу токсичність, транквілізатори мають виражену побічну дію, яка характеризується зниженням артеріального тиску, часто виникає тахікардія, слинотеча, потіння. При тривалому застосуванні транквілізаторів з'являються набряки слизових оболонок, знижується тонус скелетних м'язів. Ці явища зникають після припинення введення препаратів.

При інтоксикації тварин транквілізаторами вводять коразол, фенамін; при різкому зниженні артеріального тиску - кордіамін (не слід застосовувати адреналіну гідрохлорид!).

При стресах тварини активно мобілізують вуглеводи, жири, мінеральні речовини та втрачають вітамінні ресурси. Тому транквілізатори застосовують разом з глюкозою, вітамінами групи А, О, Е, С. Для пригнічення активності патогенної мікрофлори вводять антибіотики групи тетрацикліну.

Слід також враховувати, що алкоголь потенціює дію транквілізаторів!

Застосування транквілізаторів протипоказане при захворюваннях серцевої системи з дегенеративними або склеротичними явищами, нефрозо-нефритах, анемії, набряках. З обережністю їх застосовують старим та ослабленим тваринам.

183

Протипоказаннями до застосування нейролептичних речовин є хвороби печінки, нирок, порушення функції кровоносних органів, декомпенсовані пороки серця, міокардіодистрофія, гострі та хронічні інфекції, отруєння снодійними.

Ефективними антагоністами щодо окремих видів дії нейролептичних речовин є фенамін, ефедрину гідрохлорид і пітуїтрин.

Нейролептики рекомендується застосовувати для ' профілактики транспортного, теплового, поствакцинального та інших стресів, зниження травматизму при перегрупуванні стада й зважуванні тварин, при відгодівлі, діагностичних маніпуляціях і проведенні вакцинацій. Як заспокійливі засоби їх застосовують при відлученні молодняку від маток, самопогризанні хутрових звірів, для профілактики канібалізму в курей, лікуванні нервових розладів центральної нервової системи, посиленні дії наркотичних, болезаспокійливих і місцевоанестезувальних препаратів.

Нейролептичні препарати (особливо тривалої дії) застосовують як заспокійливі засоби при отруєнні збуджувальними препаратами, для посилення дії болезаспокійливих та протиалергічних препаратів. При введенні разом з холіноблокаторами їхня дія посилюється.

Заспокійливу дію на нервову систему використовують при лікуванні нервових хвороб, спазмів шлунково-кишкового тракту, для зменшення болючості при родах.

Ці препарати дозволяють спокійно зафіксувати тварину, запобігти стресовим реакціям та можливому травматизму не лише в тварин, а й обслуговуючого персоналу, а також проводити нескладні хірургічні операції тощо.

Нейролептики знижують, а іноді повністю знімають стадію збудження і, що особливо важливо, при

меншій дозі наркотиків можна отримати більш глибоке й довготривале загальне знеболювання (наркоз).

Застосування окремих нейролептиків

Аміназин. Білий або злегка жовтуватий порошок, руйнується на світлі, гігроскопічний, легко розчиняється у воді.

Через несумісність його не можна застосовувати з барбітуратами, розчином Рінгера!

Аміназин справляє складну дію як на центральну, так і на периферичну нервову систему. Він усуває або послаблює вплив ретикулярної формації на кору великих півкуль, блокуючи імпульси від сенсорних шляхів, які надходять до неї колатерально. Маючи седативні властивості, він справляє заспокійливу дію, яка супроводжується зниженням рухової активності тварини, розслабленням скелетних і гладких м'язів, зниженням кров'яного тиску. Крім того, препарат має гіротиблювотні, протишокові властивості, знижує секрецію залоз шлунково-кишкового тракту, викликає розслаблення стравоходу. Він послаблює умовно-рефлекторну діяльність, знижує температуру тіла на 2—4 °С, підвищує протигістамінну активність тканин, зменшує порозність судин, пригнічує рефлекторні реакції від подразнення інтерорецепторів кишечнику, сечового міхура, рефлексогенних зон сонних артерій тощо.

Фармакологічна дія аміназину багатогранна, але найбільш виражений седативний ефект він справляє на центральну нервову систему. Це найсильніший препарат, який характеризується вираженою токсичністю. У тварин існує видова чутливість до аміназину. Для кіз його доза в 4-5 разів менш токсична, ніж для овець. Застосування аміназину молодняку хутрових звірів протягом 2-4 міс. не викликає побічної реакції. У малих

184

і середніх дозах препарат не впливає на вагітних тварин, не пригнічує дихання плода. Препарат не кумулюється в організмі й не впливає на якість м'яса.

При пероральному введенні дія аміназину настає через 2 год і триває протягом доби. Після внутрішньом'язових ін'єкцій дія проявляється через 45 хв і триває 12-18 год, внутрішньовенних - через 5— 15 хв і триває 5-8 год.

Його застосовують як заспокійливий засіб для скорочення періоду адаптації тварин до нових умов утримання, для запобігання стресу перед транспортуванням або перегрупуванням тварин. Його застосовують як протиспазматичний - при обтурації стравоходу, а також при вправленні випалої піхви, тяжких родах і видаленні посліду.

Аміназин вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово, при підшкірних ін'єкціях він спричиняє появлення інфільтратів. При внутрішньом'язових ін'єкціях з метою зняття подразливої дії, його

вводять в однакових за об'ембм частинах з 0,5 %-ним розчином новокаїну!

Розчин аміназину для внутрішньовенного введення слід розводити у співвідношенні 1:3; 1:5 з 40

%-ним розчином глюкози! Глюкоза знімає гемолітичну дію аміназину і знижує викликану ним тахікардію!

Препарат застосовують для посилення та подовження дії наркотичних, снодійних, анестезувальних речовин та міорелаксантів. Для цієї мети аміназин краще вводити внутрішньом'язово за годину перед наркозом у вигляді 0,5-2,5 %-ного розчину в дозі 1,5 мг на 1 кг маси тварини.

У баранів дуже часто застосовують нейролептики для проведення ретельного клінічного дослідження статевого апарату та лікувальних маніпуляцій (масових), особливо при баланопоститі. Заспокоєння тварин, розслаблення ретракторних м'язів і розпрямлення сигмоподібного вигину в них досягається внутрішньом'язовим введенням 2,5 %-ного розчину аміназину в дозі 0,8-1 мг/кг маси тварини. Необхідну для введення дозу змішують в однаковій кількості з 0,5 %-ним розчином новокаїну. Після ін'єктування аміназину настає розпрямлення сигмоподібного вигину статевого члена і його можна вільно витягнути з препуціального мішка через 10-20 хв. Знеболювання триває більше години. Це полегшує фіксацію тварини й проведення лікувальних маніпуляцій при ураженнях зовнішніх статевих органів. Для проведення хірургічних втручань слід додатково застосовувати місцеву анестезію статевого члена і препуціального мішка.

Коням й оленям аміназин застосовують обережно в зв'язку з підвищеною чутливістю їх до препарату!

Аміназин коням часто застосовують внутрішньовенно у вигляді літичних сумішей: а) 2,5 %-ний розчин аміназину - 2 мл, 2,5 %-ний розчин дипразину - 2 мл, 2 %-ний розчин промедолу - 1 мл; б) 2,5 %- ний розчин аміназину - 2 мл, 2 %-ний розчин димедролу - 2 мл, 2 %- ний розчин промедолу - 2 мл; в) 2,5 %-ний розчин аміназину - 10 мл, 2 %-ний розчин промедолу - 5,0 мл, 1 %-ний розчин димедролу - 5,0 мл, 0,5 %-ний розчин новокаїну - 20 мл. Великій рогатій худобі літичні суміші ін'єктують без промедолу.

Дози підшкірно і внутрішньом'язово (усім видам тварин) - 1-2 мг на 1 кт маси тіла тварини. Протипоказання: захворювання серцево-судинної системи (знижує кров'яний тиск), гострі хвороби

легень, печінки, нирок.

185

Торбуджестик - у розчині міститься 10 мг буторфенолатартрату.

Сильний аналгетик, схожий за дією на морфін. Після внутрішньо- м'язового введення його дія проявляється через 10 хв і триває 3-4 год. Препарат вводять коням внутрішньом'язово й внутрішньовенно в дозі 0,1 мг/кг маси тіла, що відповідно становить 1 мл розчину на 100 кг маси тіла коня. Торбуджестик застосовують при сильних болях (завороти, защемлення, інвагінації, травми тощо), а в поєднанні з домоседаном, кетасетом або інтравалом - для загального знеболювання коней,

Седивет - розчин, в якому міститься 10 мг роміфідину в 1 мл. Має седативну дію, знижує больову чутливість. Застосовують для премедикації перед короткотривалою загальною анестезією, перед введенням кетасету або інтравалу. Показано поєднання седивету з торбуджестиком для отримання комбінованого глибокого седативного та аналгезивного ефекту. Седивет застосовують тільки внутрішньовенно коням у дозі від 0,4 до 1,2 мл на 100 кг маси тіла тварини. Дія препарату починає проявлятися через 1-2 хв і триває 1-3 год, залежно від дози. Введення седивету в окремих тварин може спричинити брадикардію, яку знімають ін'єкцією атропіну сульфату.

Сумісне введення седивету і сульфаніламідів протипоказане, тому що може призвести до розвитку тяжких серцевих аритмій та навіть до смерті! Препарат застосовують тільки коням!

Ветранквш справляє заспокійливу і міорелаксуючу дію шляхом зниження подразнення і збудливості центральної нервової системи. Він посилює дію снодійних та місцевоанестезувальних засобів і має гіпертермічну і протиблювотну дію.

Забивати тварин на м'ясо дозволяється через 24 год після введення препарату, а вживати молоко - через 12 год! Препарат може спричинити гіпотермію та порушення серцевої діяльності!

Протипоказання: гіпотермія й кардіопатія.

Побічна дія. Після застосування препарату може спостерігатися гіпотермія, гіпотензія, лейкопенія, лейкоцитоз, еозинофілія, шкірні реакції.

Дози. Коні, велика рогата худоба, свині: внутрішньовенно - 0,5- 1 мл на 100 кг маси тіла; внутрішньом'язово - 1-2 мл/100 кг маси тіла. Дрібні жуйні, собаки: внутрішньовенно - 0,5 мл/10 кг маси тіла; внутрішньом'язово - 0,5-1 мл/10 кг. Кішки: внутрішньом'язово - 0,1 мл/1 кг маси тіла.

АСР-розчин у малих дозах значно знижує збудження, що дозволяє рекомендувати його при підковуванні й транспортуванні коней. У великих дозах його можна також застосовувати замість фізичних методів фіксації. Якщо застосовують для премедикації, то він дозволяє значно знизити дозу наркотичної речовини. АСР має протисудомну, гіпотензивну і протиспазматичну дії. Його вводять у дозах від 0,3 до 1,0 мл/100 кг маси тіла коня. Дія препарату триває протягом 24 год.

Ослабленим і виснаженим тваринам препарат призначають у мінімальних дозах! Не застосовують жеребним кобилам і жереб- цям-плідникам!

Азаперон (стресніл, аліперон та ін.) зберігають у темному місці, має виражену стресопротективну дію, знижує реактивність і агресивність тварин. Подовжує дію наркотичних речовин і проявляє гіпотермічну дію. Через 12-20 хв після введення препарату в свиней виникає нібито сонливий стан, вони не реагують на зовнішні подразники, рухи у них невпевнені, вони лягають. Якщо їх примушують підніматися, тварини встають неохоче, рухаються попільно й обережно. Це значно полегшує їх фіксацію. Добре виражений

186