Прямолінійні розрізи виконують частіше, ніж інші, тому що їх просто технічно виконувати, вони не створюють ніяких утруднень, залишають після себе прямі рани, які легко закривати швами, і загоювання їх проходить при більш сприятливих умовах.

Веретеноподібні розрізи мають обмежені показання. їх застосовують, головним чином, при надлишку шкіри в оперований ділянці (вирізування шкіри) або коли там є патологічні процеси (виразки, некротичні вогнища, нориці) чи є спайки з підлеглими тканинами. До веретеноподібних розрізів шкіри доводиться удаватися при радикальному лікуванні пупкових гриж (коли грижовий мішок великий), екстирпації новоутворень тощо.

Клаптеві розрізи частіше застосовують при пластичних операціях (заміщення шкірного дефекту), для більш широкого оголення тканин і кращого доступу до органа або патологічного осередка, які знаходяться в глибині рани, і для створення вільного виділення ранового

257

ексудату при загоєнні ран вторинним натяганням. За формою клаптеві розрізи можуть бути різноманітними: трикутними, напівкруглими, кутовими, прямокутними, підковоподібними, напівовальними, хрестоподібними, Т-, Г-, П-, Н-подібними тощо.

Напрямок розрізу повинен відповідати анатомо-топографічним даним оперованої ділянки і найбільш вигідним умовам, які необхідні для досягнення поставленої мети. Наприклад, при екстирпації ботріомікоми передлопаткових лімфатичних вузлів напрямок розрізу повинен співпадати з ходом шкіряних нервів і з розташуванням у довжину патологічного осередку, який будуть екстирпувати. Напрямок розрізу визначається ходом шкіряних складок, ростом волосяного покриву і (найголовніше) розташуванням судинно-нервових пучків, сухожилків, зв'язок, сухожилкових піхв та інших органів, які глибоко прилягають, випадкове пошкодження яких може несприятливо позначитися на кінці операції.

Техніка розрізу шкіри. Шкіру краще всього розсікати черевастим скальпелем. Шкіра - досить рухлива, тому її розтягують і фіксують великим і вказівним пальцями по обидва боки від лінії наміченого розрізу (рис. 86; 1). Для того, щоб шкіра не зміщувалася при фіксації в бік, необхідно притискати її вказівним і великим пальцями прямо вниз, але не відтісняти її в боки. Попереднє відтягування шкіри в бік або доверху допускається тільки в тих випадках, коли її необхідно зберегти з деяким надлишком, щоб мати можливість закрити вільно, без натягування, прилеглі тканини. Найчастіше так діють при ампутації вушних раковин, кінцівок і хвоста, при пункції грудної й черевної стінок, сухожилкових піхв тощо. Шкіру відтісняють у той або інший бік також для того, щоб місця проколу шкіри і прилеглих тканин не

Рис. 86. Техніка фіксації тканин при розрізі й способи їх розтину: 1 - фіксація шкіри при розтині; 2 - розтин тканини між двома пінцетами; 3 - розтин тканин по жолобуватому зонду

258

тковині і можливе їх пошкодження, діють таким чином. Хірург та його помічник (асистент) захоплюють шкіру двома хірургічними пінцетами (або великим і вказівним пальцями) по боках передбаченого розрізу і відтягують її доверху (див. рис. 86; 2). Утворену таким чином складку шкіри розсікають скальпелем зверху вниз до її основи. Цей прийом застосовують також при розтині очеревини, герніотомії, Шоб запобігти пошкодженню органів черевної порожнини, грижового серозного мішка й грижового вмісту.

Під час виконання розрізів скальпель тримають у руці різними способами, залежно від форми розрізу, потрібної сили тиску і позиції хірурга по відношенню до оперованої ділянки! При поверхневих розрізах хірург стає так, щоб його передпліччя було розташоване перпендикулярно до намічуваного розрізу, і тримає скальпель як смичок, Що забезпечує рухам його руки великий розмах, хоч і меншу силу. Якщо при розрізі потрібна більша сила, тоді хірург стає так, щоб його передпліччя було розташоване під кутом або паралельно до лінії розріж зу, і тримає скальпель як столовий ніж або перо для писання. Абсцеси, гематоми, якщо вони лежать поверхнево, розтинають, тримаючи скальпель як троакар або столовий ніж, але з більш висунутим пальцем нц спішці, зважаючи на глибину намічуваного розрізу

(див. рис. 6, с. 46).

Розтинати шкіру потрібно за один прийом, плавно ведучи скальпель від початку до кінця наміченої лінії розрізу. Для рівномірного розрізу товстої шкіри черевастий скальпель на початку розрізу ставлять вертикально і після проколу шкіри нахиляють його й далі діють черевком скальпеля. Розріз закінчують, ставлячи скальпель знову вертикально. Цей прийом необхідний для того, щоб глибина шкірного розрізу була однаковою на всій довжині рани, а лінія розрізу була рівною, без зазубрин і клаптів. Слід пам'ятати,

що правильний розріз можна зробити тільки гострим скальпелем!

Техніка роз'єднання підлеглих шарів. У хірургії загальноприйняті пошарові розрізи, тобто послідовне роз'єднання шарщ тканин, що зустрічаються на шляху оперативного доступу! Спочатку розсікають шкіру, потім розсувають краї рани в боки, оголюють лежачі під шкірою тканини, розсікають їх, оголюють наступний шар і продовжують розріз далі. Пошарові розрізи мають безсумнівну перевагу перед одномоментними розрізами, коли розсікають всі тканини, які лежать на шляху розрізу. Пошарові розрізи дають можливість легко орієнтуватися в тканинах, запобігати пошкодженню кровоносних судин і нервів, а також органів черевної порожнини, коли операцію виконують на черевній стінці. Одномоментні багатошарові розрізи застосовують лише при деяких операціях (розрізування поверхневих абсцесів, розтин мошонки при кастрації тощо).

Підшкірну пухку клітковину розтинають скальпелем, тримаючи його в руці як перо для писання.

У фасція:с та апоневрозах у центрі рани роблять скальпелем "віконце", а потім закінчують роз'єднання тупокінцевими ножицями. Якщо під розрізом лежать кровоносні судини або нервові стовбури, тоді у "віконце" під фасції вставляють жолобуватий зонд і по ньому розтинають потрібний шар ножицями або скальпелем (зсередини назовні; див. рис. 86; 3).

М'язи найчастіше роз'єднують тупим способом. У центрі рани м'яз проколюють вздовж його волокон закритими ножицями, ручкою скальпеля, шпателем, вказівним пальцем, а потім утворене "віконце" збільшують тим же інструментом, пальцями або розтягують тупими рановими гачками. При роз'єднанні за ходом волокон масивних м'язів, особливо тих, у яких є сухожильні прошарки, користуються гострим інструментом.

259

Сполучнотканинні щілини розшаровують або закритими ножицями, або за допомогою марлевого лонгета, або тампона. Окремі міцні сполучнотканинні перемички розтинають ножицями.

Для оголення судин, нервів і вивідних протоків залоз від тканин, що оточують їх, спочатку захоплюють фасціальний чохол судини або нерва в складку анатомічним пінцетом і роблять у ньому "віконце". В останнє вводять жолобуватий зонд і по ньому розтинають фасцію скальпелем або ножицями. Потім під судину або нерв підводять артеріальний гачок, лігатурну голку або зігнутий ґудзикуватий зонд і відокремлюють орган від навколишньої клітковини.

Серозну оболонку (очеревину) спочатку захоплюють у складку двома пінцетами, а потім розтинають ножицями або скальпелем (див. рис. 86; 2). Для захисту внутрішніх органів від випадкових пошкоджень при розтині очеревини, а також для розрізу фасцій, роблять у них невеликий отвір, вводять туди спочатку жолобуватий зонд і подальший розтин виконують скальпелем або ножицями, проводячи їх по зонду. Очеревину можна розтинати ножицями між двома пальцями, введеними в черевну порожнину через невеликий отвір.

Техніка розтину кісток. Розтин кістки з повним роз'єднанням її називають остеотомією, а утворення в ній штучного отвору - трепанацією(грец. Ьурао - висвердлювання). Остеотомію виконують кістковою пилкою або гострим кістковим долотом, а трепанацію - трепаном (трефіном) або долотом. Трепанація - особливий вид роз'єднання, випилювання в кістках отвору циліндричними пилками або шароподібними фрезами. Трепанацію роблять також кістковими долотами за допомогою спеціального дерев'яного або металевого молотка, видовбуючи необхідну ділянку кістки. Кісткові отвори розширюють кістковими ножицями - кусачками. Для виконання трепанації спочатку роблять кутовий розріз шкіри та інших тканин; після оголення кістки хрестоподібно розсікають окістя і распатором його відсувають до основи клаптя шкіри.

Трепанацію виконують таким чином. Після оголення кістки, вістрям скальпеля розтинають окістя і потім зсувають його в боки від наміченого отвору прямим распатором (якщо немає распатора, то користуються ручкою скальпеля). М'які тканини покривають салфеткою і відтягують гачками.

Працюючи трепаном, пірамідку його вколюють у центр оголеної ділянки кістки й починають обертати коловорот. Випиляний диск звичайно буває в просвіті пилки; якщо ж диск залишається в кістці, то його виймають піднімачем або анатомічним пінцетом. Кісткову тирсу видаляють марлевими тампонами. Працюючи долотом, ставлять його під гострим кутом до поверхні кістки і легенькими ударами дерев'яного молотка спочатку видовбують жолобок по межі наміченого отвору, а потім у міру заглиблення жолобка, видаляють кістку дрібними стружками. Якщо кістка в даному місці тонка, то жолобок видовбують на всю товщину кістки і потім ізольований таким способом кусок кістки витягують піднімачем.

Для утворення в кістці широкого ходу можна спочатку просвердлити кілька дрібних отворів, які потім з'єднують способом розтинання кісткових проміжків (містків) між ними долотом, кістковими щипцями або, нарешті, дротяною пилкою.

Якщо після трепанації м'які тканини з'єднують швами, то окістя укладають, наскільки це можливо, на попереднє місце. У результаті цього отвір швидше заростає грануляційною тканиною, яка надалі костеніє.

Ампутація (лат. атрШаге - відрізати) - повне роз'єднання тканин з видаленням периферичної частини органа; виконується як на органах, які складаються з м'яких тканин, так і маючих у своїй основі кістку.

260

Якщо відрізування органа виконується по суглобу, то така ампутація називається екзартикуляцією - відчленуванням (лат. ех - від, зовні + апісиїиз - суглоб).

Ампутацію виконують за п'ятьма головними показаннями: а) з лікувальною метою для збереження життя і господарської цінності тварини (ампутація язика, матки, вимені, статевого члена, фаланг пальців у парнокопитних і дрібних тварин тощо); б) за господарськозоогігієнічними міркуваннями (ампутація хвостів в ягнят); в) для полегшення догляду та експлуатації тварин (ампутація крил у паркових птахів); г) з косметичною метою (ампутація вушних раковин і хвоста у собаки); д) з метою профілактики травматизму (ампутація хвостів у телят на відгодівлі й рогів у рогатої худоби).

Видалення (екстирпація) пухлин

Техніка видалення (екстирпація) новоутворень дуже різноманітна. Навколо пухлини проводять веретеноподібний розріз, зробивши спочатку циркулярну інфільтраційну анестезію. Нориці або виразки, якщо вони є на пухлині, припікають або прикривають марлею. Край шкірного розрізу насувають на поверхню, вкриту виразками, і з'єднують над марлею швом. Цим прийомом намагаються запобігти інфікуванню рани під час відокремлення пухлини. Навколо пухлини роблять два напівкруглих або серпоподібних розрізи покривних тканин і, захопивши пінцетом, припідіймають пухлину з рани і видаляють. Препарування доброякісного новоутворення виконують складеними або розкритими ножицями чи скальпелем. Всі судини, що зустрічаються на шляху, захоплюють кровоспинними пінцетами й лігують (або скручують). Пухлини на вузькій ніжці з успіхом видаляють за допомогою лігатури. Остання може бути прошивною, тобто лігатуру проводять голкою через ніжку і кінці її міцно зав'язують навколо неї. Потім пухлину відсікають або вона самостійно відпадає.

Новоутворення в порожнинах (які сполучаються із зовнішнім середовищем) вирізають, застосовуючи надалі пластику слизової оболонки; пухлини на ніжках прошивають лігатурою або віддавлюють гемостатичним пінцетом або ланцюговим екразером. Петлю останнього накладають на ніжку пухлини і, повільно звужуючи просвіт петлі, відіцемлюють її.

Злоякісні новоутворення відокремлюють тільки в межах неуражених тканин, намагаючись не ушкодити саму пухлину. Деякі автори рекомендують, щоб запобігти метастазуванню пухлини, вводити в

регіонарні для даної ділянки лімфатичні вузли алкоголь (для блокади цих вузлів). При саркомі, якщо це можливо за анатомічними особливостями, перев'язують регіонарні венозні судини. На рану накладають частковий шов з валиками. Щоб попередити розсіювання клітин пухлини, а також зменшити кровотечу, екстирпацію виконують електроножем або лазерним скальпелем.

Великі пухлини слід екстирпувати відшиванням, щоб зменшити кровотечу. Для цього скальпелем розсікають тканини на невеликому протязі, а потім на рану накладають кілька стібків глухого шва. Після цього знову розсікають тканини й накладають шов. Таким чином, чергуючи розтин тканин і накладання стібків шва, повністю видаляють пухлину.

Розтин абсцесів

Якщо абсцес лежить поверхнево, його розтинають одномоментним розрізом, встромлюючи вістря скальпеля на таку глибину, щоб розрізати порожнину гнійного вогнища і не ушкодити протилежну стінку.

261

Для цього утримуване пальцями вістря скальпеля (спосіб троакара) залишають вільним на таку довжину, на яку глибину воно повинно проникнути в тканини, і проколюють ним стінку абсцесу в центрі зони найбільшої флуктуації. При правильному проколі відразу ж починає виділятися гнійний ексудат. Його збирають у посудину, не допускаючи розбризкування на підлогу.

У великих абсцесах з великим тиском ексудату в порожнині краще спочатку проколоти стінку кровопускальною голкою, з'єднаною з гумовою трубкою, і зібрати його в посудину з антисептичною рідиною (можна використати і спеціальний апарат для аспірації ексудату). Після виходу частини гнійного ексудату отвір проколу розширюють вниз скальпелем з таким розрахунком, щоб у порожнині абсцесу не залишалося кишені, в якій міг би затримуватися ексудат. Якщо неможливо широко розкрити кишеню, роблять протиотвір (контрапертуру).

Абсцес розрізують досить широко, щоб порожнина його виповнилася грануляціями до того, як закриється розріз. Коли широкий розріз неможливий з анатомічних міркувань, порожнину абсцесу дренують (рихло вводять марлеву смужку або гумову трубку, яку фіксують до шкіри швами). Дренажі міняють у міру потреби.

При глибоких абсцесах необхідні пошарові розрізи з урахуванням анатомо-топографічних особливостей ділянки їх розміщення. Такі абсцеси, після їх оголення вздовж оперативного доступу, проколюють троакаром або скальпелем під контролем пальця, який просувають у напрямі до стінки гнійного осередку, Утворений отвір розширюють потім ґудзикуватим скальпелем.

Поверхневі абсцеси після їх розрізування досліджують оглядом, розкриваючи рану крючками, глибокі - пальцем, маніпулюючи дуже обережно, щоб не пошкодити демаркаційний бар'єр і судини, які проходять через порожнину гнійника. Залишки ексудату видаляють тампонами. Порожнину рихло тампонують або дренують; її зрошують (під слабким тиском) лише в разі необхідності.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЗУПИНКА КРОВОТЕЧІ

З кровотечею доводиться постійно зустрічатися в хірургії, оскільки жодна операція, яка супроводжується порушенням цілісності тканин, не проходить без пошкодження судин і втрати крові. Від розміру пошкоджених судин залежить загроза кровотечі та її наслідків для організму. Об'єм циркулюючої крові в організмі тварини становить 1/13 - 1/12 від маси тіла.

Велика увага проблемі кровотечі приділяється в хірургії, тому що вона інколи обмежує можливості оперативного втручання з лікувальною метою, а при цілому ряді обставин є причиною виникнення гострого недокрів'я й навіть смерті тварини. Кровотечі супроводжують не тільки хірургічні захворювання, вони часто виникають при хворобах, які не відносяться до хірургічної патології. Тому термін "кровотеча" не можна обмежувати тільки уявленнями про кровоточиву рану. Це поняття більш широке. У той же час не можна говорити про безкровність того чи іншого хірургічного метода, якщо він не супроводжується зовнішньою кровотечею. Однак такі кровотечі базуються на руйнуванні кровоносних судин, при яких виникають виливи крові з утворенням невеликих гематом.

Для оцінки ступеня тяжкості кровотечі лікарю ветеринарної медицини слід уявляти особливості видової і вікової чутливості тварин до крововтрат. При цьому слід враховувати розміри і масу тварини.

При ряді захворювань і патологічних станів необхідно враховувати фон, на якому виникла кровотеча або на якому вона може виникнути. Так, при родах, гнійно-некротичних процесах і септичних станах

262

кровотечі, які виникають мимовільно або при оперативних втручаннях, мають цілий ряд особливостей як за механізмом виникнення і розвитку, так і при їх зупинці. Зупинка кровотечі багато в чому залежить від швидкості зсідання крові.

У процесі філогенезу в організмі виробились певні захисні пристосування для самостійної зупинки кровотечі. Йдеться, зокрема, про зсідання крові при руйнуванні внутрішнього шару (інтими) кровоносної судини. У цьому випадку утворюється тромб.

Зсідання крові

Зсідання крові є захисною реакцією організму, яка запобігає крововтратам при порушенні цілісності кровоносних судин. Адже втрата 5,4-5,8 % крові від маси тіла в коня, 5,3-5,6 % у великої рогатої худоби і 5 % у собаки призводить до загибелі тварин. Втрата 1/3 кількості крові супроводжується важкими розладами, а половини крові - смертю. При сильних швидко наростаючих крововтратах важкі розлади і смерть тварини можуть наступити при значно менших втратах крові, ніж 1/3.

У випадках, коли кров не зсідається, пошкодження навіть малих судин може призвести до втрати всієї крові. Нездатність крові зсідатися називається гемофілією. Найчастіше вона зустрічається в кнурів, псів, жеребців. Швидкість зсідання крові в різних видів тварин неоднакова. Найшвидше кров зсідається в птиці - за 0,5-2 хв, у дрібних жуйних, собак і кішок - за 2,5, свиней - за 3,5, кролів - 4,0, великої рогатої худоби - за 6,5, а найповільніше в коней - за 11,5 хв.

Швидкий та надійний гемостаз є однією з вирішальних умов вдалого завершення оперативних втручань, а також лікування при випадкових травмах, які супроводжуються кровотечею. Швидка і вміла її зупинка значною мірою сприяє біологічній стійкості організму й запобігає ряду можливих ускладнень.

Кровотечі, які виникають під час операції, дуже ускладнюють їхнє проведення: утруднюють анатомо-топографічне орієнтування, подовжують термін виконання операції, а інколи це призводить до необхідності відкласти оперативний прийом. Кров, що нагромаджується в рані чи анатомічній порожнині, завжди ускладнює перебіг асептичних процесів і є сприятливим середовищем для розвитку хірургічної інфекції.

Профілактика та зупинка кровотеч, які виникають у тварин під час операції, при родах, травмах та інших пошкодженнях, - один з основних моментів у роботі лікаря ветеринарної медицини. Часто внаслідок значних крововтрат доводиться вимушено забивати тварин і навіть можливі випадки летального кінця.

Здатність крові зсідатися, ретракція пошкоджених тканин і тампонада їх оточуючими тканинами - все це забезпечує самостійну зупинку кровотечі. Проте розраховувати на це можна при незначних травмах, які не супроводжуються пошкодженням великих кровоносних судин.

Зсідання крові - один з найбільш суттєвих процесів у зупинці кровотечі (гемостаз). У процесі зсідання крові поряд з факторами і компонентами зсідання крові (коагулянти) є фактори і компоненти (антикоагулянти), які перешкоджають цьому процесові. За сучасним уявленням, під процесом зсідання крові слід розуміти взаємодію органів і тканин, синтезуючих, продукуючих і утилізуючих фактори зсідання та антизсідання.

Фактори і компоненти, які приймають участь у процесі зсідання крові, а також переривають цей процес, можна об'єднати в наступні групи: 1) прокоагулянти, взаємодія яких призводить до утворення згустків

263

фібрину; 2) антикоагулянти, які перешкоджають зсіданню крові; 3) інгібітори антикоагулянтів; 4) фібринолітичні фактори, які мають велике значення в попередженні внутрішньосудинного зсідання крові.

Ворганізмі клінічно здорових тварин фактори, які відносяться до вищеперерахованих груп, знаходяться

уфункціональній рівновазі. При цьому дія антикоагулянтів і фізіологічний фібриноліз превалюють над прокоагулянтами.

Нині нараховується тринадцять плазмових факторів зсідання крові, які позначаються римськими цифрами (Ф-І, II і т. д.), і шість тромбоцитарних факторів, які позначаються арабськими цифрами (Фі-1, 2, і т. д.). Тромбоцити мають першорядне значення в процесі зсідання крові "як ініціатори зсідання" і приймають участь у всіх фазах гемостазу (зсідання крові, ретракція кров'яного згустку, звуження судин). Фактори зсідання виділяються із тромбоцитів при їх руйнуванні.

Процес зсідання крові відбувається в три фази, в кожній із яких беруть участь численні фактори, що знаходяться в м'яких тканинах, тромбоцитах і плазмі крові.

Перша фаза - це утворення іпромбопластину (Ф-ІІІ), який є складним комплексним з'єднанням, проходить при взаємодії ряду факторів V, VIII, IX, X, XI, XII, кальцію (Ф-ІУ) і тромбоцитів (Ф-3).

Він складається із двох компонентів - термостабільного і термолабільного. До складу термостабільного компоненту входять ліпопротеїди, а термолабільний у воді утворює колоїдні розчини. Утворенням плазмового тромбопластину закінчується перша фаза зсідання крові. Пошкоджені тканини також виділяють тканинний тромбопластин.

Друга фаза - зсідання крові супроводжується перетворенням протромбіну (Ф-П) в тромбін. Починається вона з появи тромбопластину. Протромбін синтезується в печінці в присутності вітаміну К і переходить у кров. Протромбін під дією тромбопластину перетворюється в активний фермент - тромбін. Це перетворення відбувається за участю солей кальцію (Ф-ІУ), факторів V, VII, X, тромбоцитарного фактора І, і, можливо, Ф-3, акцелератора (прискорювача зсідання крові) та білків р- і у-глобулінів плазми, а також тромбокінази (потрапляє у плазму крові із тромбоцитів при їх руйнуванні). У цій фазі поряд з перетворенням протромбіну в тромбін інактивуються інгібітори зсідання: гепарин, антитромбопластини, антитромбіни.

Третя фаза - перетворення розчинного фібриногену в нерозчинний фібрин. На першому її етапі в результаті ферментативного процесу утворюється проміжний продукт фібриноген - мономер, який на другому етапі полімеризується у фібрин. У цьому процесі, крім тромбіну і фібриногену, приймає участь кальцій (Ф-ІУ) і тромбоцитарний фактор. Фібрин випадає в осад, утворює сітчасту масу, в комірках якої знаходяться формені елементи крові. Утворений кров'яний згусток стискається і з нього відокремлюється сироватка. Цей процес називається ретракцією згустку. Завдяки цьому тромб стає міцнішим і краще закриває просвіт травмованої судини. Так утворюється тромб, який надійно закриває травмовану судину.

Фібрин, який утворився, адсорбує тромбін із крові, чим посилюється тромбоз у місцях пошкодження судин і попереджується тромбоз в інших частинах судин. При ретракції кров'яного згустку із сироваткою з тромбу в кров надходить речовина, яка називається фактором зворотної інформації. Під її впливом підвищується антикоагулянтна та фібринолітична активність крові. Останню обставину необхідно враховувати при виникненні вторинних кровотеч.

264

Тромб може розчинятися ферментом, який знаходиться в плазмі крові - фібринолізином. Останній - неактивний, його активує фібринокіназа. Розчинення тромбу в організмі називається фібринолізом.

265

Швидкість зсідання крові гальмується низькою температурою, дефіцитом солей кальцію, вітаміну К та інших факторів! Зсідання крові затримує щавлева і лимонна кислоти, фтор, гепарин, натрій лимоннокислий та ін.!

На швидкість зсідання крові впливає стан нервової й ендокринної систем та інші фактори!

Кровоносне русло і циркулююча в ньому кров постійно контролюються нервовою системою, процес зсідання крові також підпорядковується нервовій регуляції. Під її контролем продукуються, надходять у кров і взаємодіють фактори зсідання.

Під впливом різних подразників (травми випадкові, операційні тощо) настають певні зміни в зсіданні крові, що надзвичайно важливо враховувати в хірургічній практиці. Глибина цих функціональних змін буде залежати від сили й тривалості дії подразника, від загального стану організму і фону, на якому проявляється дія подразника (застосування нейролептиків, наркозу, місцевого знеболювання тощо).

При больовому подразненні підвищується активність прокоагулянтів і знижується антитромбінова активність крові. Біль і відчутгя страху можуть призвести до передтромботичного стану й навіть до утворення тромбів! І в той же час, у тварин, які знаходяться в стані наркозу, регулюючий вплив нервової системи на процес зсідання крові зменшується. З урахуванням цього одночасне застосування наркотичних речовин і кровоспинних засобів загальної дії, особливо пригнічуючих фібриноліз, повинно бути всебічно обміркованим.

Суттєво впливає на процес зсідання крові і на гемостаз у цілому ендокринна система!

Наднирники продукують гормони - кортикостерон та адреналін. При парентеральному введенні кортикостероїдних препаратів (кортизону, гідрокортизону тощо), змінюється кількість тромбоцитів, посилюються явища їх в'язкого метаморфозу, пришвидшується зсідання крові, ущільнюються стінки капілярів.

Під впливом гормонів гіпофізу (адренокортикостероїдний гормон, окситоцин і вазопресин) пришвидшується процес зсідання крові, а окситоцин і вазопресин поряд з цим тонізують кровоносні судини, включаючи й капіляри.

Тироксин - гормон щитовидної залози, сповільнює зсідання крові. Гормони паращитовидних залоз регулюють обмін кальцію в організмі. Часткове їх видалення приводить до сповільнення процесу зсідання крові.