1.8. Дунай-Дністровська зрошувальна система

Дунай-Дністровська зрошувальна система розташована на півдні Одеської області; із заходу вона обмежена долиною річки Сарата, зі сходу – річки Алкалія. Південною межею системи є низка причорноморських озер-лиманів – Сасик (Кундук), Джантшейський, Малий Сасик, Шагани, Будури, Алібей, Курудіол, Хаджидер, Бурнас.

Протяжність Дунай-Дністровської зрошувальної системи з півдня на північ від села Лиман до північної межі масиву становить 59 км, із заходу на схід по лінії Білолісся – Тузли – 28 км. Загальна площа зрошуваних земель – 48 тис. га.

Геологічний розріз земної кори на території Одеської області і, зокрема, в зоні Дунай-Дністровської зрошувальної системи має двоярусну будову. Нижній структурний ярус створює фундамент з докембрійських і палеозойських порід. Верхній ярус утворює платформенний чохол, представлений товщею до 3-5 тис. м осадів палеозою, мезозою та кайнозою. У формуванні морфології поверхні, ландшафтно- і грунтово-геохімічних умов визначальну роль відіграють неогенові та четвертинні відкладення.

Найбільш типові ґрунтоутворюючі породи для Дунай-Дністровської зрошувальної системи – леси, що представляють собою пухкі, однорідні за гранулометричним складом, високошпаруваті (до 50 %), карбонатні (10-20 % СаСО₃), відносно добре відсортовані, водопроникні, зі сприятливими капілярними властивостями породи палевого, світло-палевого, жовто-палевого, каштаново-бурого кольору.

З точки зору геоморфологічного районування, територія, де розташована Данай-Дністровська зрошувальна система, належить до Причорноморської понтичної берегової низовини, Азово-Чорноморської низовини України. Згідно з гідрогеологічним районуванням, розглянутий район знаходиться в межах Причорноморського басейну.

Ґрунтові води на території Дунай-Дністровської зрошувальної системи залягають на глибинах понад 5 м. Мінералізація їх становить, як правило, понад 3 г/л, сольовий склад хлоридно-натрієвий, що зумовлене впливом Чорного моря.

Дунай-Дністровська зрошувальна система проектувалась в складі комплексу перекидання частини стоку Дунаю в Дніпро. Будівництво першої черги системи було розпочато в 1975 році. У 1978 році, за проектом інституту «Укрпівдендіпроводгосп», було збудовано дамбу довжиною 14 км, що відокремила раніше солоний лиман Сасик від Чорного моря. Цей лиман у 1980 році почав наповнюватись водою з Соломонова рукава р. Дунай, яка з головного водозабору, розташованого поблизу села Лиски, самопливним каналом довжиною 13,5 км, що проходить через Жебріянівські плавні, почала надходити до названого лиману. Експлуатація Дунай-Дністровської зрошувальної системи розпочалась у тому ж 1980 році.

У 1986 році було розпочато будівництво ІІ черги Дунай-Дністровської зрошувальної системи, і на 1994 рік загальна площа зрошення складала вже 48325 га у господарствах Татарбунарського, Саратського і Бєлгород-Дністровського адміністративних районів, залишившись із того часу незмінною.

Видаток каналу Дунай-Сасик може бути 210 м³/с і залежить від рівнів води в р. Дунай і регулювання головним шлюзом. Водообмін організований шляхом відкачування солоної води в море через Джантшейський лиман двома насосними станціями відкачки (НСВ) об’єм­ною подачею 50 м³/с, при можливості, коли є необхідний рівень води в р. Дунай і у водосховищі, – самопливом через шлюз біля НСВ і періодичним наповненням водосховища дунайською водою.

З водосховища Сасик вода на масив зрошення подається трьома головними насосними станціями (ГНС-2, ГНС-3, ГНС-4) із магістральних каналів МК-1 і МК-2 іншими насосними станціями, що обслуговують групи господарств. Кожна група господарств представляє собою локальну систему. Від ГНС вода подається до міжгосподарських каналів, їх розгалужень, а потім розподіляється між господарствами за допомогою насосних станцій підкачки (НСП).

Магістральні і міжгосподарські канали відкриті, в бетонно-плівковому облицюванні. Внутрішньогосподарська мережа закрита, складається із сталевих, залізобетонних та азбестоцементних труб.

Проектом передбачена комплексна автоматизація водорозподілу: магістральна мережа представляє собою каскад б’єфів, зв’язок між якими здійснюється насосними станціями перекачки (НСП), зв’язаними з пунктом диспетчерського управління, а розподільна мережа облаштована з горизонтальними бровками для регулювання по нижньому б’єфу за допомогою гідроавтоматів. Чітке централізоване керування водоподачею і водорозподілом здійснюється за допомогою системи телемеханіки диспетчерською службою з центрального диспетчерського пункту (ЦДП) при управлінні експлуатації та зв’язаних з ними ліній зв’язку диспетчерських пунктів на експлуатаційних ділянках. Полив здійснюється дощуванням, переважно дощувальними машинами «Дніпро», «Фрегат», «Кубань».

На І і ІІ чергах системи збудовано колекторно-дренажну і водозбірно-скидну мережу з дренажними насосними станціями для попередження можливого підтоплення сільськогосподарських угідь і населених пунктів.

Для забезпечення транспортного зв’язку збудовано мережу експлуатаційних і польових доріг, а також господарських доріг з твердим покриттям.

Останнім часом із зменшенням площ зрошення на системі значно зменшився і водозабір, що призвело до погіршення водообміну в озері Сасик. Застій води в озері поступово призводить до загибелі гідро фауни, гнилісних явищ, виділенню шкідливих речовин і озеро перетворюється в мертве. що загрожує екологічною катастрофою. Тому є думка про знищення перемички між озером і Чорним морем для природного самоочищення. Для цього необхідно змінити схему подачі прісної води на систему.