46. Назвіть причини, охарактеризуйте розмах політичних репресій в Україні у 1930-х рр.

Причини: На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації». «Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу».

Щоби не втратити Україну, Сталін ретельно спланував і глибоко продумав акцію терору голодом українського населення. Терор голодом, застосований щодо українського народу, дозволяв ортодоксальному марксисту Сталіну реалізувати два головних постулати політичної доктрини К. Маркса — фізично знищити ядро українського етносу — селянство, що разом із українською інтелігенцією було найбільшою перешкодою на шляху реалізації програми соціального переустрою суспільства на комуністичних засадах, а також ліквідувати приватну власність на селі, змусивши українського селянина вступити до колгоспу. Крім того, знищивши, як потенційних сепаратистів, українську інтелігенцію і селянство, майже 90% якого було українським щодо походження, Сталін водночас убезпечив свої тили на випадок майбутньої війни.

Удавана небезпека окупації України Польщею або Німеччиною, що її зумисне перебільшувала офіційна Москвою впродовж 1930-х рр., стала також ідеологічним підґрунтям для розправи з усіма колишніми та потенційними, з погляду Кремля, опозиціонерами в керівництві УСРР. Жертвами політичних репресій 1937–1938 рр. стала й переважна більшість представників української партійно-радянської номенклатури, яка ще 1932–1933 рр. була слухняним знаряддям Москви і сприяла нечуваному у світовій історії голоду-геноциду українського селянства і погрому кадрів української інтелігенції, що його свідомо вчинив Сталін.

Характеристика розмаху:

Голодомор, ссылки в Сибирь, расстрелы, уничтожение интеллигенциии.

47.Визначте особливості суспільно-політичного і національного руху на західноукраїнських землях у складі Польської держави в 1920-ті – 1930-ті роки.

Українське населення не вважало польську владу постійною, а розглядало її як тимчасову й окупаційну. Переважна його більшість бойкотувала заходи поляків (перепис населення, парламентські вибори).

Під впливом суспільно-політичних обставин український політичний рух Західної України розділився на кілька течій і напрямків:

• прибічників нормалізації відносин з поляками й використання демократичних інституцій Польської держави для відстоювання прав і свобод українців;

• прихильників Радянського Союзу, які вбачали майбутнє України в складі СРСР;

• прихильників радикальних течій боротьби проти польської окупації, що виступали за незалежну Українську державу, яку були готові виборювати всіма можливими засобами.

На початку 30-х pp. націоналісти організували сотні актів саботажу та 60 актів замахів та вбивств (1934 року члени ОУН ліквідували польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького).

З часом в організації виник конфлікт між Центральним проводом та галицьким крайовим керівництвом ОУН, на чолі якого стояв Степан Бандера. Молоді галичани засуджували старших товаришів у далекому зарубіжжі за пасивність і закликали до насильницьких дій проти Польщі.

1938 року Є. Коновалець був убитий радянським розвідником, і його місце зайняв Андрій Мельник, який уважав за необхідне орієнтуватися на фашистську Німеччину й планував за допомогою Гітлера звільнити Україну від влади Польщі, Румунії, Чехословаччини та СРСР.