28. Порівняйте особливості етнополітики Російської та Австрійської імперій щодо «українського питання».

Доповідь академіків категорично вимагала дозволити українському народові говорити публічно й друкувати книги рідною мовою. Водночас прогресивна російська преса розгорнула широку кампанію за скасування драконівських урядових розпоряджень 1863 і 1876 рр. щодо української мови. У газетах публікувалися довгі списки осіб, у тому числі робітників і селян, які вимагали свободи українському слову. Остаточно ж питання було розв'язане в результаті масових революційних дій трудящих страйків, демонстрацій, мітингів. 3 огляду на ці події з'явився царський маніфест 17 жовтня 1905 р. У ньому обіцялося запровадити політичні свободи, у тому числі свободу слова.

Невдовзі потому стала виходити періодична преса українською мовою 1906 р у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах України, а також у Петербурзі та Москві з'явилося 18 українських газет і журналів Перейшов на українську мову найстаріший на той час в Україні журнал «Киевская старина». Він почав видаватися під назвою «Україна», проте проіснував недовго — лише до кінця 1907 р. У міру спаду і відступу революції царизм, знову набираючи сили, під різними приводами закривав одне за одним україномовні періодичні видання.

Австрійська буржуазна революція 1848 р. призвела до повного скасування панщини і пожвавлення політичного життя на західноукраїнських землях. У квітні 1848 р . поляки у Львові створили свій політичний орган - Центральну раду народову і почали формувати загони Національної гвардії. 2 травня 1848 р. також у Львові була створена і перша українська політична організація - Головна руська рада, основною вимогою якої був поділ Галичини на польську і українську частини з окремими адміністраціями. Емблемою цієї організації став відроджений герб галицько-волинських князів - золотий лев на блакитному щиті, був затверджений жовто-блакитний прапор, як національний стяг українського народу

У 1894 р. з Києва до Львова переїхав молодий історик М. Гру-шевський. Він отримав кафедру історії в місцевому університеті. Незабаром разом з І. Франком М. Грушевський став ідейним лідером українського національного руху. У 1899 р. у Львові була створена Українська національно-демократична партія (УНДП), що стала найбільш масовою політичною організацією в Україні. У Галичині виникають також перші українські військово-спортивні товариства - "Сокіл" (1898 р.) і "Січі" (1900 р.), що стали зародком майбутнього національного війська.

29. Здійсніть порівняльний аналіз соціальної модернізації України в Російській та Австрійській імперіях наприкінці XVIII – на початку хх ст.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів.

Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. На відміну від знаті,— як української старшини, так і польської шляхти,— що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принципом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях

Лівобережжя набуло рис більшої сформованості та стабільності, розвинувши суспільні відносини, подібні до тих, що існували в сусідніх країнах, де знать займала панівне становище. Після 1648р. козацтво користувалися широкими привілеями. Військова служба надавала козакам право землеволодіння й звільняла від податків. Але з кінця XVIIст. Спостерігається постійне погіршення становища рядового козацтва. Унаслідок зростання впливу старшини прості козаки втратили такі важливі політичні прерогативи, як право обирати старшину та брати участь у радах. Ще згубнішими були для них економічні проблеми. Тобто фактично козаки зрівнювались з селянами. Становище селянства починаючи з 1648р теж постійно погіршувалось. Різкий занепад селянства стався у XVIIст, коли вільні та автономні “військові поселення” було відписано з земельного фонду Гетьманщини індивідуальними землевласниками із старшини. Але все ж таки селянин ще мав право переходити до іншого пана. Закон 1727р передбачав що, лишаючи своїх феодалів селяни втрачають своє майно, а з 1760р. селяни повинні були отримувати у пана письмовий дозвіл на переїзд. Отже фактично селяни знов стають кріпаками.

На правобережжі відновила свій режим польська шляхта, яка повернула старі порядки. Соціально-економічні гноблення поглиблювались релігійною дискримінацією.

У другій половині XVIIIст. володіння козацької старшини розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських даруваль. Найбільшим землевласником був гетьман. Різко посилюється феодальне пригноблення селянсько-козацьких мас. Селяни й козаки, окрім панщини, змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. Збільшувалась чисельність міського населення.

Змінився адміністративний поділ: замість полків з’явились намісництва, а згодом – губернії.

У 1785 імператорський уряд включає українську знать до російського дворянства . Старшинська верхівка остаточно остаточно зрівнюється в правах з дворянством.

1775р. Катерина II надала наказ зруйнувати запорозьку Січ.

Правобережна Україна до кінця XVIIIст залишалась у складі Польші. Основними землевласниками були польські пани. Протягом 70-90-х років на Правобережжі сталися значні політичні зрушення, пов’язані з винекненням мануфактур.

Виникає небувалий розмах антифеодальних антифеодальних виступів у зв’язку зі збільшенням панщини. Гайдамацький рух, що розпочався XVIIIст. переріс у величезне народно-визвольне повстання.

1768р – польський сейм ухвалив постанову про формальне зрівняння в правах католиків і православних.

Перша половина XIXст. – це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного положення. Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи викликало протидію у пригнічених народних мас. Залежно від обставин ця протидія набувала різних пасивних і активних форм. Селяни писали скарги на поміщиків в урядові установи; відмовлялися відбувати панщину, платити оброк; виявляли непокору місцевим та центральним офіційним властям; самовільно створювати самоврядування тощо. Всі ці вияви народної непокори та протесту складали зміст селянського руху.