45. Функціональна методологія у вивченні фольклору (на матеріалі вітчизняної та зарубіжної фольклористики).

Міфологічна школа у фольклористиці.Започаткували її браття Грімм. Вивченням міфології слов’янських народів активно зайнялися В. Караджич (Сербія), П. Шафарик і В. Ганка (Чехія), Я. Коллар (Словаччина), К. Бродзінський і В. Залеський (Польща) та ін. Вони активно цікавилися мовою і традиціями своїх народів, у їх віруваннях, звичаях, обрядових дійствах намагалися виявити спільний праслов’янський корінь, обстоювали самобутність кожного народу.  Українська міфологічна школа розвивалася дещо осібно від європейської традиції. Дослідження її представників спиралися на мовні, уснопоетичні, обрядові, магічно-ритуальні джерела, що сприяло фіксації унікального фольклорного матеріалу. Найплідніше працювали в цьому напрямі Я. Головацький, М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, О. Потебня, П. Чубинський, М. Сумцов. Досліджуючи міфи, залишки міфологічного світогляду в мові, звичаях, фольклорі, вони доводили національну самобутність українського народу, глибинність і неперервність його культурної традиції.  Українська гілка культурно-історичної школи, Її представляли О. Потебня, М. Драгоманов, І. Франко, М. Сумцов, М. Павлик, П. Житецький, Б. Грінченко, М. Грушевський, В. Гнатюк та ін.  Структурно-типологічний напрям у фольклористиці. Найяскравіше він виявився в українській фольклористиці завдяки працям О. Потебні, Ф. Колесси, К. Квітки.  Основний здобуток української фольклористики ХІХ — початку ХХ ст. полягає у виробленні й утвердженні наукової методології системного дослідження фольклорного матеріалу різних жанрів, співвідношення національного й інтернаціонального, колективного та індивідуального, понять «фольклор» і «нація», «фольклор» і «мова», «фольклор» і «цивілізація», «фольклор» і «література» тощо.  

46. Які міфологічні витоки потрактування образу породіллі як медіатора міфічного та соціального світів?

Потойбічний світ уявлявся давніми слов'янами як продовження земного життя. Окремого пояснення вимагає наближення "жіночого" і "потойбічного". Дане співвідношення ілюструє причетність жінки до потойбічного світу в момент народження дитини. Так, у деяких архаїчних культурах породілля і немовля певний період вважались "нечистими", доки не пройдуть ритуальне очищення, з чим пов'язані обрядові заборони бачитись і спілкуватись з ними у перші години/дні після пологів. У давнину народження дитини сформувало цілу систему обрядів, метою яких було забезпечити новонародженому та його матері добре здоров”я, відповідний психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов”яни вбачали у цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, що дитина приходить у світ живих зі світу мертвих 

Дітородна функція жінки – особливий медіальний статус – грунтується на архаїчних уявленнях про медіативну роль жінки: допоки жінка зберігає здатність народжувати дітей, вона визнається у певному контакті з потойбічним світом і залишається каналом вторгнення міфічних сил в соціально-культурний простір.  У народній свідомості живуть прадавні уявлення, що приписують жінці-матері плодючість і силу матері-землі: виношуючи та народжуючи дитину, жінка наслідує взірцевий акт появи життя в надрах Землі, оскільки людина вийшла з лона Матері-Землі і повертається в неї, створена з праху земного. Увесь родоплемінний колектив відчував особливу залежність від міфічного світу, який зміцнив його новою людською істотою, але цей міфічний світ міг загрожувати бідами у разі порушення усталених ритуальних норм.