1.Схарактеризуйте сутнісні ознаки фольклорного тексту

Основними рисами фольклорного тексту є:  1) Конвенційність, тобто єдність сміслів, їх угодженість.  2) Анонімність. Фольклор – колективне явище, тому народно-поетична творчість є анонімною.  3) Варіантність. Кожний виконавець залежно від потреби чи особистого задуму може змінити твір.  4) Традиційність, тобто відносна сталість словесного тексту. Традиційність – результат колективного збереження фольклору.  5) Усність. 6) Синкретизм.  Його функціонування пов'язане з традиційними обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, певними переживаннями, настроями. В цьому процесі відбувається і саме творення фольклору. Починається воно в кожному конкретному випадку від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких у минулому майже повністю загубилися.   У новіший час таких авторів творів, що стали фольклорними, зафіксовано більше. Проте щоб індивідуальний твір набув статусу фольклорного, він, по-перше, повинен створюватись в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби, по-друге, неодмінно зазнати в процесі поширення шліфування, обробки, переробки — навіть дуже істотної. Не становлять винятку і твори відомих письменників, що переходять у вигляді пісень, приказок, прислів'їв, оповідань в усний народний обіг і часто зазнають при цьому помітних змін порівняно з первісним авторським текстом.   Отже, характерна ознака фольклору — його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що є водночас і процесом колективного творення, додавання "до чужого прекрасного свого кращого".  льклору — стосується всіх його родів, видів і форм: віршових, поетичних і прозових (оповідних).  Різноваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб — імпровізує. Імпровізаційність властива всім формам народної словесності.  Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність — усна форма творення, побутування, синхронне і діахронне передання, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасове передання від покоління до покоління. Значна роль при цьому належить пам'яті. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців зафіксовано весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми, стабільні стереотипи. З цього випливає і визначальне функціональне значення пам'яті в утвердженні традиції народної усної словесності. Недарма в науці існує думка, що фольклор — це мистецтво пам'яті.  Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняє її від інших ділянок народної культури, зокрема від такої близько спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значущість пам'яті у творенні, побутуванні та переданні фольклорних творів, колективний характер народної творчості, невизначеність індивідуального авторства — анонімність: пов'язаність побутунання і розвитку із певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами, критеріями — тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами — імпровізаційністю, чим у свою чергу зумовлюється і така специфічна риса, як різновидність текстів, мелодій більшості фольклорних творів — їх варіантність.  У новіший час, у наші дні ознаки фольклорності змінюються. Скажімо, поширення фольклорних творів може відбуватись не лише в усній, а й у письмовій формі, а також за допомогою сучасних засобів комунікації — преси, радіо, телевізії. Частіше фіксується авторство, оскільки творець може записати свій твір, і в письмовому вигляді він потрапляє у фольклорний обіг. Сюди ж нерідко входять і твори літературного походження, зокрема тих авторів, котрі творять у дусі фольклорної поетики. У цьому процесі новітнього фольклоротворення може більш чи менш виразно простежуватись співвідношення та співзалежність індивідуального і колективного, традиційного і нового. Неодмінною умовою входження твору до фольклору — його фольклоризації — є його життя, побутування за законами усної традиції, законами, що вже незалежні від первісного творця.  2. Первісні релігійні культи у купальській поезії.  Купальські пісні у тому вигляді, в якому вони дійшли до нашого часу (а фіксувати їх почали лише у ХІХ ст.), — полістадіальні за своїм походженням. Генетично найбільш давніми є хороводно-ігрові пісні з антропологічними (людиноподібними) міфологічними образами Кострубонька, Марени, Маринки, Купалочки. У славлення їх піснями, іграми, танцями це релікти поклоніння і магічного заклинання сил природи, від яких первісна людина повністю залежала, була безпорадною в боротьбі з ними і в такий спосіб намагалася вплинути на стихію і вимолити в неї сприятливу погоду, багатий врожай, збільшення достатку. Записи прадавніх купальських пісень під історичними нашаруваннями містять важливі з пізнавальної точки зору архаїчні елементи, які відображають особливості світогляду людей на різних етапах суспільного розвитку, їх художньо-поетичне мислення, погляди на природу, працю, родинні стосунки. В основі всіх дохристиянських календарно-обрядових пісень, в тому числі і купальських, лежали язичеські уявлення: анімістичні вірування, культ померлих предків, віра у магічну силу проспіваного і зображеного слова. Зміна суспільних обставин життя творців народної поезії призвела до появи нових тем і мотивів: громадських, соціальних, особистих. Саме тому серед купальських зустрічаємо багато ліричних, гумористичних і сатиричних пісень.  У колі річних свят Купало було одним із найголовніших і відзначалося урочисто і пишно, чому значною мірою сприяла благодатна пора його проведення: буяла рослинність, сонце було в апогеї своєї сили, тепла та впливу на природу. За народними повір'ями у цей день «сонце сходить, грає», трави і квіти набирають найбільшої сили, а опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров'я.