Руководство ЛОР
.pdf
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Мітін Ю.В., Юр'єв Л.ГІ., Гладуні ЮЛ. Передракові захво рювання ЛОР-органів. — К., 1992. — 48 с.
2.Мітін Ю.В. Оториноларингологія (лекції). — К.: Фарм Арт, 2000. — С. 229—232.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 10 |
. |
СТОРОННІ ТІЛА БРОНХІВ |
|
ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — З ЮД.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомитись з етіологією сторонніх ті і бронхів, клінічними іі|юявами, діагностикою, диференціальною діагностикою, ускладненнями, які можуть виникнути в разі несвоєчасного видалення сторонніх тіл бронхів та сучасними методами лікування.
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Сторонні тіла бронхів частіше споле рігаються в дитячому віці. Вони можуть бути різноманітними їх характер зумовлений віком хворих, шкідливими побутовими звичками або видом професійної діяльності.
Причиною аспірації стороннього тіла бронхів здебільшого є несподіваний глибокий вдих, під час якого потік повітря заносить у дихальні шляхи сторонні предмети, що перебували в порожнині рога: голки, насіння, цвяхи та ін.
Частіше сторонні тіла визначають з правого боку, що пояснюється анатомічними особливостями бронхіального дерева: правий бронх ширший, ніж лівий, відходить під меншим кутом, є немов продовженням трахеї.
Сторонні тіла можуть бути рентгенконтрастними та нсрентгеи контрастними, серед останніх переважають тіла рослинного походження.
Клінічні прояви залежать від виду стенозу бронха: частковий, вентильний або повний бронхостеноз.
Клінічний перебіг сторонніх тіл бронхів можна ПОДІЛИТИ 1111 три періоди:
1) період гострих респіраторних зрушень — це момент аспі|)ан|і та проходження стороннього тіла через гортань і трахею;
2) прихований період — настає після переміщення стороннього тіла в бронх;
144
3) період ускладнень — розпиток нагнійного процесу, іігелектатичного пневмосклерозу.
/ Діагностика базується на основі скарг хворого, старанно зіб|шюго анамнезу захворювання, даних рентгенологічного обстеження. Рентгенологічно в таких хворих виявляється позитивний симптом І шіьцкнехта—Якобсона: зміщення середостіння на вдиху в бік Гіронхостенозу за рахунок того, що екскурсія здорової легені завжди більша, ніж у легені з патологічним процесом. У сумнівних випадках чворим показана діагностична бронхоскопія.
Лікування полягає у верхній бронхоскопії за допомогою інхального бронхоскопа. Маніпуляцію проводять під загальним знеболенням.
ОС Н О В НІ ПИТАННЯ Д О ТЕМИ:
1.Етіологія сторонніх тіл бронхів.
2.Характер сторонніх тіл бронхів.
3.Клініка сторонніх тіл бронхів, види бронхоетенозу.
4.Діагностика сторонніх тіл бронхів залежно від періодів перебігу.
5.Визначення та інтерпретація рентгенологічного симптому Гольцкнехта—Якобсона.
6.Лікування сторонніх тіл бронхів.
СП И С О К ЛІТЕРАТУРИ
1.Оториноларингологія / За ред. Д.І. Заболотного, Ю.В. Мітіпа, В.Д. Драгомирецького. — К., 1999. — С. 357—359.
2.Мітін Ю.В. Оториноларингологія (лекції). — К.: Фарм Арт, 2000. — С. 280—283.
3.Лайко А.А. Невідкладна допомога в дитячій огориноларингології. — К., 1998. — (1. 57—59.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 11
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОЛОСОВОГО АПАРАТУ
ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — 2 ГОД.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: о з н а й о м и т и с ь з о с н о в н и м и в и д а м и ф у н к ц і о - н а л ь н и х п о р у ш е н ь г о л о с о у т в о р е н н я , п р и ч и н а м и , я к і п р и в о д я т ь
1 0 - 2 - 1 5 4 8 1 4 5
до їх виникнення, основними проявами дисфоній ти фонастеній, методами діагностики та основними принципами лікування.
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. До функціональних (юзладів голо® утвореніш відносять: дікч|юнію (афонію), фонастенію, мутизм.
Дисфонія (афонія) — це нездатність розмовляти гучним голосом, але шепітна мова при цьому збережена. Причини виникнення дисфоній різноманітні, але в усіх випадках і\ розвиток пов'язаний із наявністю в руховій зоні кори півкуль мозку домінантного осередку застійного гальмування, що виникає в період гострого запалення верхніх дихальних шляхів, а у пацієнтів зі слабким тином нервової діяльності мож< залишитися і після стихання запального процесу.
Виділяють дві форми дисфоній — паретичну і спастичну. Ларингоскопія при паретнчній формі характеризується наявністю незначної гіперемії голосових складок, голосовії щілина має трикутну або овальну форму, під час фонації
виявляється знижений тонус голосових складок. Ларингоскопія при спастичній формі утруднена. Огляї
гортані при спокійному диханні виявляє сильне напруження (гіперкінез) дещо гіперемованнх голосових складок при фонації.
При ларингостробоскопії у хворих на паретичну форм\ виявляють в'ялі нерівномірні коливання голосових складок, при спастичній ([юрмі — напружені судомні м'язові коливаним Метою лікування є вплив на центральну нервову систему. Показана психотерапія, гіпноз, фізичні методи лікування -•- гальванізація, фарадизація, вібраційний масаж гортані, язиковії
і вокальна фонопедія.
Фонастенія — розлад мови функціонального характеру, який проявляється в хриплуватості голосу або його відсутності Виникнення фонастенії пояснюють утворенням домінантного вогнища в руховій зоні півкуль мозку або порушенням рухової іннервації гортані, спричиненим функціональними захворю ванними нервової системи, нервовими потрясіннями, перенап ругою голосу. Розрізняють гостру і хронічну фонастенію.
Ларингоскопічно особливих змін не виявляють. Може бупі гіпотонія м'язів, що призводить до недостатнього звучання голосу із швидкою його втомлюваністю.
146
Лікування повинно в першу чергу зводитись до повноцінного відпочинку, психотерапевтичних і загальнозміцнювальних заходів. Використовують місцеві фізичні методи лікування — електрофорез, фарадизацію, вібраційний масаж гортані.
Мутизм — це затримка мови, німота за відсутності органічного ураження головного мозку, зокрема, центрів мови, та голосового апарату. Цей вид функціонального порушення мови характерний для хворих на шизофренію, також буває при істерії та психічних травмах. Лікування полягає в лікуванні основного захворювання.
ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ:
1.Класифікація функціональних захворювань гортані.
2.Причини, клініка та лікування диефонії та афонії.
3.Етіологія, клініка та принципи терапії фонастеній.
4.Мутизм: причини виникнення та лікування.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Зарицький Л.А., Тринос В.А., Тринос Л.А. Практическая фониатрия. — К.: Вьісш. шк., 1984. — С. 72—87.
2.Василенко Ю.С. Функциопальньїе афонии и их лечение // Вести, оторинолариигологии. — 1978. — № 3. — ('.. 83—87.
3.Ермолаев В.Г., Лебедева 11.Ф., Морозов В.П. Руководство по фониатрии. — Л.: Медицина, 1970. — (1. 271.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 12 МІКОЗИ ЛОР-ОРГАНІВ
ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — З ГОД.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основні збудники мікозів ЛОРорганів, їх клінічну картину, принципи діагностики та лікування.
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Актуальність теми зумовлена збільшенням кількості мікозів ЛОР-органів, складністю їх діагностики, стійким перебігом із високою частотою рецидивів і складністю лікування.
Збудниками мікозів ЛОР-органів є умовно-патогенні гриби. До факторів, які сприяють росту мікозів, можна віднести
нераціональну антибіотикотерапію, застосування |
препаратів, |
ю* |
147 |
що пригнічують імунітет, наявність злоякісних новоутворені., хронічних процесів та імунодефіцитних станів, складніш, лабораторної діагностики мікозів тощо. Певну роль у патогенезі мікозів відіграє мікогенна алергія.
Серед збудників отомікозу переважають гриби род\ Аврег^іііиз, на другому місці - Сапсіісіа. Переважною скаргою хворого на мікоз зовнішнього слухового ходу є свербінші Зовнішній слуховий хід звужений за рахунок інфільтрації шкіри, яка вкрита відшарованими лусочками епідермісу Можуть бути виділення з вуха, колір яких залежить ві і збудника: чорні, жовтувато-зелені, сіро-чорні, у вигляді казеозних мас (А.чрег£ІІІіі8); сірі (Мисог) та ін.
Клінічна картина мікотичного середнього отиту відрізняється наявністю періодичних значних виділень з вуха, інтенсивним шумом у вухах. Характерним є раптове виникнення цих явищ на фоні відносно спокійного перебігу отиту. Має місце наявніеті. декількох перфорацій барабанної перетинки та приєднаним зовнішнього отиту.
Серед фарингомікозів найбільш поширеним є кандидої слизової оболонки ротоглотки ("молочниця"). Процес локалізується переважно на піднебінних мигдаликах у вигляді білуватих нальотів. Лептотрихоз глотки не є мікотичннм ураженням. Збудник лептотрихозу — нитчаста мікобактерія Ьеріоігіх Ьисса1І8.
Мікози приносових пазух поділяють за характером ураження на дві форми: неінвазшшу та інвазивну. Неінвазивна форма являє собою міцетому (грибкове тіло), за якої процес локалізується переважно в слизовій оболонці. У цьому разі звичайно відмічають симптоми хронічного запалення приносових пазух, але більш виражені. Міцетому найчастіше спричинюють гриби роду А8рег£і11и8, але можуть і Рипіі§а1и8, СашШа, АИегнагіа, Віроіагів. Найчастішою локалізацією міцетоми і верхньощелепна пазуха. І Іровідну роль в етіології її виникнення має наявність гіломбуватьного матеріалу в пазусі, який потрапив туди через канали зубів верхньої щелепи. Вміст солей цинку в пломбувальному матеріалі відіграє каталітичну роль у розвитку грибкової флори. Клініка міцетоми верхньощелепної пазухи нагадує хронічний гнійний гайморит, але може мати і безсимптомний перебіг. Рентгенологічно міцетома приносових
пазух має щільність металу, тому що в процесі життєдіяльності гриба відкладаються солі кальцію. В разі інвазивної форми, або глибокого мікозу, процес розповсюджується на окістя і кістку. Глибоку ({юрму частіше спричинюють дріжджеподібні та плісняві гриби. Для захворювання характерне відчуття тиску або стороннього тіла в пазусі. Рентгенологічно виявляється хмаронодібне затемнення ураженої пазухи.
При поліпозних риносинуїтах під час дослідження зрізів тканини поліпів у 85 % виявляють різних представників грибкової мікофлори, таких як Аврег^іПив, Сіаіоврогіит, І )епіаІіа880П8, НІ8Іор1а8іпа. Не тільки самі гриби, але н продукти їх життєдіяльності можуть зумовити сенсибілізацію організму, що значно погіршує перебіг захворювання і потребує застосування додаткових заходів, спрямованих на десенсибілізацію організму.
Мікотичні ларингіти поділяють на три основні форми: катарально-плівчасту, атрофічну й інфільтративну. Симптомами захворювання можуть бути захриплість голосу, біль під час ковтання, кашель, свербіння в горлі.
Лікування мікозів ЛОР-органів включає загальну і місцеву антимікотичну терапію. Загальну антимікотичну терапію використовують тільки в разі тяжкого перебігу захворювання, вона включає застосування таких препаратів, як флуконазол, амфотерицин В, інтраконазол, тербінафін, кетоконазол. І Іеревагу надають використанню антимікотичних препаратів місцевої дії, таких як нітрофунгін, канестен (клотримазол), амфотерицин В, нізорал, діфлюкан, екзодеріл та інші. При грибковому синуїті иунктують верхньощелепні пазухи з уведенням у них розчину протигрибкового препарату. Лікування міцетоми верхньощелепної пазухи хірургічне. Під час подальшого патогістологічного (мікроскопічного) дослідження у видаленому матеріалі виявляють нитки міцелію гриба.
ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ:
1.Класифікація мікозів ЛОР-органів.
2.Основні збудники мікозів ЛОР-органів.
3.Клініка мікозів зовнішнього слухового ходу і середнього
вуха.
4.Клініка мікозів глотки.
5.Клініка мікозів приносових пазух.
148 |
149 |
6.Клініка мікозів гортані.
7.Принципи діагностики мікозів ЛОР-органів.
8.Принципи антимікотичного лікування. Основні проти грибкові препарати.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Дайняк Л.Б., Кунельская В.Я., Касьімов К. Микозьі глотки. — Ташкент: Медицина, 1985. — 95 с.
2.Кунельская В.Я. Микозьі в оториноларингологии. М.: Медицина, 1989. — 320 с.
3.Митин Ю.В. и еоавт. Тропические микозьі // Ю.В. Митин. Заболсвания ЛОР-органов в странах с жарким климатом. — К., 1990. — С. 55—63.
4.Пискунов Г.С., Коженкова Т.Н., Лопатин А.С. Зндоскоии чсская хирургия грибкових синуитов. // Рос. ринология. — 1995. — № 2. — С. 41—42.
5.Климов З.Т., Карпенко С.В. Мицетома верхнечелюстньїх пазух. // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. — 2000. — № 6. — С. 61—62.
6.Яремчук З.С., Волосевич Л.И.. Голобородько О.II. Роль аллергии в развитии полипозного риносинуита. //Жури, вушних, носових і горлових хвороб. — 2001. — Додаток до № 3. — С. 234—235.
7.Сагтон Д., Фотергим А., Ринальди М. Определитель патогенних и условно-патогенних грибов. — М • Мир
2001. — 468 с.
8.8іапітЬег£ег Н. Еипсііоиаі еікіозсоріс зіпив 8иг§егу. ТІїе Ме88егк1іп^ег Іесіїпнріе. — РЬіІайеІрЬіа: В.С. Оескег. — 1991. — 529 р.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 13
ДОПОМОГА ХВОРИМ З УРАЖЕННЯМ ЛОР-ОРГАНІВ НА ЕТАПАХ ЕВАКУАЦІЇ
ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — З ГОД.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: ознайомити студентів з характером та об'ємом надання невідкладної медичної допомоги хворим з травматичними ушкодженнями ЛОР-органів на етапах евакуації.
150
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Прн масових ушкодженнях під час бойових дій, стихійного лиха або інших екстремальних ситуацій виникає необхідність планування невідкладної допомоги при травмах ЛОР-органів. Обсяг невідкладної ЛОРдопомоги залежить від кількості хворих, характеру уражень, місця та обставин роботи.
Перша долікарська допомога (на полі бою чи в зоні ураження) полягає в зупинці кровотечі, накладанні асептичної пов'язки, очищенні порожнини носа, рота, глотки від землі, піску, що потрапили туди.
Перша лікарська допомога пораненому хворому полягає в проведенні передньої чи задньої тампонади носової порожнини, тамионади зовнішнього слухового ходу, необхідних пов'язок, зупинці кровотечі.
За наявності асфіксії проводять крікоконікотомію, трахеостомію або інтубацію. Уводять антибіотики та знеболювальні препарати.
Кваліфіковану медичну допомогу надають в МСБ (ОМЗ). Вона полягає в повній зупинці кровотечі, перев'язці відповідних судин у рані, первинній хірургічній обробці ран. накладанні швів при пораненнях носа та вуха; за необхідності виконують трахеостомію.
Спеціалізовану медичну допомогу надають у госпітальних умовах. Вона включає повний об'єм допомоги при різних ураженнях ЛОР-органів. Виконують відповідні хірургічні втручання на приносових пазухах, порожнинах середнього вуха, глотки та гортані.
Проводять сапуючі операції для запобігання виникненню внутрішньочерепних ускладнень, розвитку флегмони м'яких тканин шиї чи середостіння.
У ЛОР-відділеннях глибокого тилу проводять подальше лікування уражень ЛОР-органів та реабілітацію хворих.
Хворим із тяжкими ураженнями ЛОР-органів, що супроводжуються виникненням остеомієліту кісток вуха, носа, приносових пазух, тяжкими порушеннями вестибулярної функції, грубими деформаціями носа, обличчя, розвитком хронічних стенозів глотки чи гортані, виконують різноманітні хірургічні втручання, пластичні операції в
профільних клініках.
151
ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ:
1. Організація невідкладної та спеціалізованої допомоги ЛОР-хворим на етапах евакуації.
2.Характер та обсяг невідкладної ЛОР-допомогн на етапах евакуації.
3.Характер та обсяг спеціалізованої ЛОР-допомогн на етапах евакуації.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Тарасов Д.И., Миньковский А.Х., Назарова Г.Ф. Скорая н неотложная помощь в оториноларингологни. — М.: Медицина, 1977. — 41 с.
2.Оториноларингологія / За ред. Д.І. Заболотного. Ю.В. Мітіна, В.Д. Драгомирецького. — К.: Здоров'я, 1999. — 367 с.
3.Мітін Ю.В. Оториноларингологія (лекції). — К.: Фарм Арт, 2000. — 283 с.
ПЛ А Ї ч
ОБ С Т Е Ж Е Н Н Я
ОТОРИНОЛАРИНГОЛОІПЧНОГО ХВОРОГО
1.Збирання скарг і анамнестичну д а Н их.
2.Зовнішній огляд обличчя, шиї, вух (оцінка кольору шкіри, форми носа, вушних раковин, гортані).
3.Пальпація лицьових стінок пріи н о с .о в и х пазух, соскоподібних відростків, гортані, лімфа'іГІ(ЧНИХ вузлів (защелепних, підщелепних, шийних І білявуішних)
І. Ендоскопія ЛОР-органів:
а) передня риноскопія: коліір блиск слизової оболонки
порожнини носа, об'єм н<ОСОВІІХ раковин, форма перегородки носа, вміст носові,х ходів;
б) фарингоскопія: колір, блиск, вологість слизової оболонки порожнини рота, ро'тоглотки, стан ясен, зубів, язика, вивідних протоків Плинних залоз, твердого піднебіння, стан піднебінних мигдаликів, вміст лакун, ступінь рухомості м'якого піднебіння;
в) задня риноскопія: порожн^на носоглотки, хоани, задні КІНЦІ НОСОВИХ раковин, устя С Л у Х О І 1 м х Труб;
г) непряма ларингоскопія; колір, блиск, вологість слизової оболонки гортані та го,рт а н о п ю т к и г г а і | валекул, грушоподібних закутків, язиі,.0п0го мигдалика, форма надгортанника, вестибулярних І голосових складок, форма
голосової щілини, стан підскла^кового простору, моторика гортані;
д) отоскопія: колір шкір^, зовнішнього слухового ходу, його ширина, колір барабанної перетинки, її пізнавальні елементи (рукоцТКІІ5 світловий рефлекс, передня і задня молоточкові Укладки, боковий відросток молоточка);
с) під час огляду дітей враховувати особливості віку і, за можливості, не застосовував, інструментів, фіксувати
дитину МОЛОДШОГО віку, в и к о р и с т о в у в а т и для огляду
сприятливі моменти, огляд глотки проводити в останню чергу.
I I - 2 - 1 5 4 8 |
1 5 3 |
С Х Е М А ІСТОРІЇ ХВОРОБИ КУРОВАНОГО
ХВОРОГО
1.Паспортна частина (прізвище, ім'я, по батькові, вік, місце роботи, професія, домашня адреса).
2.Дата надходження хворого в клініку (машиною швидкої допомоги, за направленням поліклініки).
3.Скарги хворого.
4.Анамнез хвороби й життя хворого.
5.Загальний статус: шкірні покриви, периферійні лімфатичні вузли, серцево-судинна система, органи дихання, травний тракт, опорно-руховий апарат.
6.Спеціальний статус:
а) передня риноскопія: зовнішній огляд носа, передня риноскопія в 1 і Іі позиціях (слизова оболонка, носові раковини і ходи, перегородка); дослідження дихання і шоху; б) орофарингоскопія: ясна, зуби, слизова оболонка порожнини рога та глотки, мигдалики, м'яке піднебіння,
задня стінка глотки; в) задня риноскопія: склепіння носоглотки, хоани, задні
кінці носових раковин, глоткові устя носових труб; г) ларингоскопія: надгортанник, вхід у гортань, слизова
оболонка, присінкові та голосові складки, голосова щілина, дихальна і голосова функції, моторика гортані;
д) отоскопія: просвіт і шкіра зовнішнього слухового ходу, барабанна перетинка та її пізнавальні знаки.
7.Попередній діагноз.
8.Додаткові клінічні та лабораторні методи дослідження: а) дослідження слуху; б) вестибулометрія;
в) рентгенологічне дослідження;
г) пункції приносових пазух, барабанної порожнини, абсцесів;
д) аналізи крові та сечі; е) патогістологічнс дослідження.
9. Диференціальна діагностика.
154
10.Остаточний діагноз.
11.Лікування.
12.Щоденник.
13.Прогноз.
14.Епікриз.
15.Реферат за одним із питань (іізначає викладач), яке стосується захворювання куро^ного хворого: етіологія, патогенез тощо.
п