34

I Розділ. Особливості дослідження толерантності та її основні характеристики.

1. Історія дослідження толерантності, семантичне формування терміну.

Поняття толерантність являється предметом вивчення багатьох наук: медицини, філософії, етики, політології, педагогіки, але найважливішу роль це поняття відіграє в психології, в аспекті суспільної реалізації принципів толерантності.

Історія формування поняття «толерантність» несе в собі релігійні, філософські та політичні основи закріплення цього поняття в соціальному сприйнятті.

В «Короткій філософській енциклопедії», виданої 1994 року, дано наступне визначення толерантності: «Толерантність - терпимість до іншого роду поглядів, звичаїв, звичок, традицій. Толерантність необхідна по відношенню до особливостей різних народів, націй і релігій, вона є ознакою впевненості в собі і своїй свідомості, надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції » (Краткая философская энциклопедия. М., 1994. с. 457.)

Передісторія проблеми толерантності корінням сягає в античність. Хоча толерантність не стала предметом роздумів античних філософів, в цей час було сформовано багато теоретичних установок, які отримали подальший розвиток. Не випадково мислителі пізніших століть посилаються у своїх працях з толерантності на ті, чи інші ідеї античних політичних діячів і філософів. В епоху Античності проблема толерантності відкрито ще не ставилася, її мотиви уловлювалися у висловлюваннях мислителів Геракліта, Аристотеля, Сенеки та інших філософів. Конфуцій висловив погляд на проблему терпимості, відкрито пропонуючи ідею толерантності : «Не роби іншим того , чого не бажаєш собі ...» (Асмолов А. Г. Историческая культура и педагогика толерантности / А. Г. Асмолов // Мемориал. — 2001. — № 24. — С. 61–63.)

Слово "толерантність" було запозичене із латинської та французької мови у XVI столітті у зв’язку з конфесійним розколом. В даному контексті своєї історії воно спочатку мало більш обмежений сенс і розумілось як терпимість до інших релігійних вірувань. На протязі XVI и XVII століть, релігійна толерантність набуває нового характеру в області правознавства.

Поняття « толерантність » з'являється в ХVI столітті у Франції , за часів Нантського едикту 1598 року, коли вийшло безліч законів про терпимості і коли французькі протестанти – гугеноти – отримали права і поступки на вільний прояв релігійного життя. Його поява була обумовлена епохою релігійних війн і стала проявом компромісу, на який змушені були погодитися католики і протестанти. Це була рятівна реакція суспільства, оскільки виникла загроза цивільних республік на тридцятирічний період кривавих релігійних війн. Жорстке протистояння і прагнення нав'язати «іншому» власну систему релігійних цінностей оберталися незліченними втратами з усіх боків і європейці прийшли до розуміння того , що конфесійна однорідність як усередині однієї країни, так і у відносинах між державами, не є настільки принциповою. (См. Скворцов Л.В. http://www.tolerance.ru/review-hist/ill_ili_sredstvo.html )

Владні структури в Європі видають декрети (Toleranzakten), що приписують чиновникам та законослухняному населенню толерантну поведінку по відношенню до релігійних меншин — лютеран, гугенотів, папістів (католиків). За правовим актом про терпимість влади до людей іншої віри з їхньою релігійною практикою, слідує забезпечення толерантного відношення до представників релігійного об’єднання, яке раніше пригноблювали або ж переслідували.

В англійській мові "tolerance" як поведінкова диспозиція, або «добродіяння», більш чітко, ніж в німецькій, відрізняється від "toleration", правового акта. Ми відносимо поняття "Toleranz" до обох значень; як до толерантності, що гарантує правопорядок, так і до політичного «добродіяння» толерантної поведінки. Монтескє підкреслює причинно-наслідковий зв’язок між "Tolerierung" і "Toleranz": «Як тільки деякі країни прийшли до законів про допущення багатьох релігій, вони повинні були зобов’язати їх проявляти взаємну толерантність... Саме тому доцільно, щоб закони про ці різноманітні вірування не тільки сприяли тому, щоб вони не приносили занепокоєння державі, але і щоб вони підтримували мир в стосунках між собою».( Ю. Хабермас. Когда мы должны быть толерантными? О конкуренции ведений мира, ценностей и теорий. В посилання 45 с.)

Над дослідженням поняття «толерантність», а також практичною реалізацією та впровадженням толерантності в суспільне життя працювали такі відомі мислителі, філософи, релігійні діячі і педагоги, як : Квінт Тертулліан, Мішель де Монтень , Мартін Лютер, Вільям Пен, Роджер Вільямс, Джон Локк, Готфрид Вільгельм Лейбніц, Вольтер, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Емануіл Кант, Юрген Хабермас, Пол Карл Фейерабенд та інші.

В сучасному розумінні, семантична і смислова основа слова «толерантність» має майже однаковий зміст, з незначними відхиленнями, в різних мовах: в англійській – готовність бути терплячим; у французькій – відношення, коли людина думає та діє інакше, ніж ти сам; в китайській – бути по відношенню до іншого неперевершеним, бездоганним; в арабській – милосердя, терплячість, співчуття; в українській – вміння прийняти іншого таким, яким він є, приймати думку іншого не заперечуючи її. А термін «терпимість» (здатність, уміння терпіти, миритися з чужою думкою, бути поблажливим до вчинків інших людей) не включав до останнього десятиріччя в себе всі значення, що властиві толерантності.

В медицині даний термін носить наступний характер: «відсутність або послаблення реакції на певний неблагонадійний фактор в результаті зниження чутливості до його дії», цей термін характеризує психофізіологічну основу, що дає нам змогу зрозуміти принцип роботи головного мозку, при утворенні рефлексів та звикань, корінь походження толерантності, проте примітивний біологічний характер даного визначення є убогим в порівняні з багатством та багатогранністю цього поняття в аспекті інших дисциплін, які керувалися ідеєю гуманізму.

В широкому сенсі слово «толерантність» визначається як терпимість до думки та вчинків інших людей, здатність відноситися до даних проявів без агресії та роздратування. Таким чином, толерантність виступає як рідкісна риса характеру. Толерантна людина поважає переконання інших, не намагаючись довести свою виключну односторонню правоту, відсторонюючись від розглядання інших точок зору та уникнення пошуку консенсусу.

З сказаного вище, можна простежити, що в основі поняття «толерантність» лежить така якість як терпимість.

Дослідник О.Ю. Клєпцова акцентує особливу увагу на механізмах, які беруть участь у формуванні толерантності та терпимості. Терпимість О.Ю. Клєпцова визначає як властивість особистості, в якій виражається відношення людини до світу в цілому, до речей, предметів, інших людей, їх поглядів, самого себе, що актуалізується в ситуаціях неспівпадіння поглядів, цінностей, думок, поведінки людей і тому подібне, і що виявляється в підвищенні сенситивності до об'єкту. Під толерантністю авторка розуміє властивість особи, що актуалізується в ситуаціях неспівпадіння поглядів, думок, оцінок, вірувань, поведінки людей, і що виявляється в зниженні сенситивності до об'єкту. На думку вченої, провідним механізмом толерантності є терпіння (витримка, самовладання, самоконтроль), що дає можливість знизити поріг чутливості до несприятливих чинників. Прийняття як інший механізм толерантності відступає на другий план і у деяких випадках може взагалі не актуалізуватись.

Провідним же механізмом терпимості, навпаки, стає прийняття чого-небудь як даності (розуміння, емпатія, асертивність), але терпіння, відступаючи на другий план, не втрачає при цьому свого потенціалу і активно використовується особою. (Клепцова Е.Ю. Психология и педагогика толерантности. – М.:Академический проект, 2004. – 176 с. із сторінок - 40-41 )

На нашу думку, така дефініція термінів є слушною спробою роз’яснення суперечливості щодо розуміння толерантності та терпимості, хоча, можливо, не дає всебічного, беззаперечного підґрунтя для розмежувань поданих феноменів.

Толерантність невід’ємно пов’язана з власне самою концепцією прав людини. Вона формується на основі затвердження прав та основних законів свободи людини, плюралізму та демократії, включаючи при цьому не тільки особистісний, а і культурний та етнічний характер в цілому. Для толерантності є характерним активне неприйняття расизму, ксенофобії, релігійної нетерпимості, тероризму, різного роду екстремізму. При цьому терпимість повинні проявляти як окремі громадяни та соціальні групи, так і народи, держави.

Головним кроком до розвитку толерантного суспільства було прийняття та підписання «Декларації принципів толерантності». Яка була затверджена резолюцією 5.61 генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 року. Було проведено велика кількість конференцій, круглих столів та заходів, на яких приймалися саме проблеми толерантності суспільства.

Декларація принципів толерантності. Стаття 1- Поняття толерантності подає наступним чином:

1.1 Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

1.2 Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

1.3 Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (e тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.

1.4 Повага прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим.

В «Декларації…», з метою формування ідеалів толерантності в суспільстві, виділяють наступні статті, дотримання яких виступає гарантом збереження миру та відсутності конфліктів, як на індивідуально-міжособистісному, так і міждержавному рівнях: стаття 2 – державний рівень, стаття 3 – соціальні аспекти, стаття 4 – виховання, стаття 5 – готовність до дій, (що трактує наступне: «Ми зобов'язуємося сприяти формуванню психології толерантності та ненасильства, використовуючи для цього програми та заклади в галузі освіти, науки, культури і комунікації»), а також стаття 6 – Міжнародний день толерантності («Для того, щоб піднести громадську свідомість, звернути увагу на небезпеку, приховану в нетерпимості, протидіяти її проявам, сприяти формуванню психології толерантності та вихованню в її дусі, ми урочисто проголошуємо 16 листопада щорічним Міжнародним днем толерантності»). (ДЕКЛАРАЦІЯ принципів толерантності Держави-члени Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралися в Парижі на двадцять восьму сесію Генеральної конференції 25 жовтня - 16 листопада 1995 р., /в список літератури, чи додаток?).

Досліджуючи проблеми міжнаціональних конфліктів, вперше підняв питання про толерантність академік, директор Інституту етнографії та антропології РАН В.А. Тішков, акцентуючи увагу на необхідності «міжнаціональної толерантності». За його визначенням «толерантність – це особистісна або суспільна характеристика, яка передбачає усвідомлення того, що світ та соціальне оточення – багатогранні та відповідно погляди на цей світ різноманітні, вони не можуть і не повинні зводитись до однаковості або в чиюсь користь». Він визначив, що толерантність виражається на психологічному рівні (як внутрішня установка та відносин особистості і колективу), а також на політичному рівні(як дія або реалізована норма).

«Толерантний суб'єкт не може бути примітивною особою, але це зовсім не означає, що інтелектуальність підсилює і гарантує толерантність. Нетерпимість, особливо в її найбільш витончених і доктринальних формах, найчастіше є результатом зусиль інтелектуалів. Вони ж забезпечують емоційну мобілізацію, виробляючи риторику ненависті і поставляючи раціональні аргументи для різних форм нетерпимості, включаючи насильство.» – Пише у своїй статті А.В Тішков.

(«О природе толерантности и нетерпимости ». http://www.valerytishkov.ru/cntnt/publikacii3/lekcii2/lekcii/n52_o_priro.html).

Найбільш точне в сучасній вітчизняній педагогіці, трактування

толерантності дав Б.З. Вульфов: « Толерантність - це здатність людини (або групи) співіснувати з іншими людьми, яким притаманний інший менталітет, спосіб життя ". Під процесом виховання він має на увазі створення простору взаємодії з іншими за поглядами або поведінки людьми, їх спільнотами». (Вульфов Б.З. "Воспитание толерантности, сущность и средства" // Внешкольник - 2002 г., № 6.)

О.Г.Асмолов розкриває семантичну природу толерантності й виокремлює її основні значення: набута стійкість, стійкість до невизначеності, етнічна стійкість, поріг стійкості (витривалості), стійкість до стресу, до конфлікту, поведінкових відхилень. В основу такого аналізу покладено розуміння дослідником толерантності як стійкості до конфліктів на відміну від звуженого трактування толерантності як терпимості.

Асмолов О.Г пропонує розглянути поняття толерантність як якість, що виражає три значення, які перехрещуються: стійкість, терпимість, допустиме відхилення.

В історико-еволюційному процесі толерантність виступає як норма стійкості, що визначає діапазон різноманітних популяцій і спільнот в світі, що постійно змінюється. В залежності від точки зору і системи координат, толерантність може бути розглянута в еволюційно-біологічному,етичному, політичному, психологічному, соціальному та педагогічному контекстах.

В еволюційно-біологічному плані, розробка концепції толерантності, спирається на уявлення про «норму-реакцію» в допустимому діапазоні варіантів реагування, припустимих тому чи іншому виду і що не порушують його генотипу.

В етичному плані, концепція толерантності походить від гуманістичних течій, в яких підкреслюється цінність достоїнств та гідності кожної людини, в тому числі й тих особистісних якостей, що є індивідуальними і відрізняють одну людину від іншої, які підтримують багатство індивідуальних характеристик та якостей.

В політичному плані, поняття толерантності, як готовність влади допускати інакодумство в суспільстві, та навіть в своїх рядах, відстоювати особистісні громадянські позиції та допускати формування опозиційного сектору влади, в рамках діючої конституції, здатність гідно визнати свою поразку в політичній боротьбі, приймати політичний плюралізм, як прояв демократизму.

Соціальний контекст передбачає стійкість до конфліктних ситуацій в політичній, міжкультурній та міжособистісній взаємодії, повага до установок та норм різних соціальних груп. Соціальне конструювання толерантності, як норми громадянського ліберального суспільства.

В контексті педагогіки, толерантність розглядається як виховання поваги, прийняття індивідуальних особливостей кожного та усвідомлення цінності своєї індивідуальності, формування вміння конструктивного вирішення конфліктів, та розвиток культури спілкування, прояв терпимості та емпатійності.

Психологічний аспект толерантності виражається в якості адекватного сприйняття навколишньої дійсності, унікальної риси характеру, що формується в Я-концепції особистості, через самоповагу та повагу до оточуючих, усвідомленні цінності поглядів та переконань кожної особистості, повазі та прийнятті моральних норм, гармонійній взаємодії з навколишнім світом, це основа формування асертивності, установка ліберального прийняття моделей поведінки, що слугує запорукою психічного здоров’я людини. (А.Г Асмолов «На пути к толерантному сознанию» .6-7 с.)

Толерантність є ознакою впевненості в собі й усвідомленні надійності власних позицій, ознакою відкритості. Нині вона розглядається як цінність і норма цивілізованого суспільства, що проявляється у праві всіх індивідів і окремих груп бути різними; як відмова від домінування, готовність до розуміння та співпраці при наявних відмінностях, як визнання багатовимірності, багатовекторності та розмаїття людської культури, норм та настановлень. (УДК. 141,7: 316.647.5 Александрова О.С. Сутність толерантності в сучасному суспільстві.)

Отже, враховуючи неоднозначність поглядів на феномен толерантності, можна зробити висновок про те, що толерантність є вищою цінністю, моральною нормою суспільства, що розкривається у людських стосунках та передбачає розуміння, сприйняття інакшості та конструктивного вирішення конфліктних ситуацій на умовах діалогу та співробітництва із збереженням власної точки зору та внутрішньою свободою мислення. Незважаючи на думку деяких філософів, які наголошують на конфліктній природі толерантності і в якості доказів орієнтуються на такі її якості як антагонізм, оцінювання, неприйняття, ми погоджуємось із дослідником Г.С.Кожухарь, що подані негативні емоції трансформуються у повагу, прийняття та розуміння. На думку автора, форми прояву толерантності не є самою толерантністю, а виявом суперечності в її змісті, моментом трансформації «негативу» в «позитив» і представляють психологічну специфіку толерантності.( Кожухарь Г.С. Акмеологический и аксиологический подходы к проблеме толерантности в межличностном общении: [electronic sources] : http : //www.akme31.narod.ru /21.html.8.)

У сучасній психології толерантність розуміється як установка ліберального прийняття моделей поведінки, переконань і цінностей інших. Цей термін використовується з позитивними конотаціями в тому розумінні, що толерантність включає енергійний захист цінностей інших і визнання плюралізму, а також що дійсно толерантна, терпима людина буде протистояти будь-якій спробі перешкодити їхньому вільному вираженню. При цьому дане поняття несе невиразно негативний зміст, який припускає, що толерантність є свого роду неприродною помірністю або смиренністю з поведінкою, переконаннями й цінностями інших. Це може бути пов’язано зі здатністю виносити стрес, напругу, біль і т.д. без серйозної шкоди. (Зиновьев Д.В. Социокультурная толерантность – её сущностные характеристики.

http://res.krasu.ru//paradigma/1/11.htm от 15.09.2007.)

Аналіз вживання поняття «толерантність» у поданих вище формах свідчить, що в основі кожного прояву толерантності лежать психологічні механізми, які за певних психолого-соціальних умов актуалізуються та призводять до функціонування зазначеного терміну.