2. Підходи до вивчення поняття толерантність та її класифікація.

У сучасній психологічній науці існують різні підходи до розуміння сутності толерантності: психофізіологічний (Ф. Ю. Василюк, Є. Ю. Клепцова), інтеракційний (О. Г. Асмолов, І. Б. Гріншпун, В. В. Бойко), диверсифікаційний (Г. У. Солдатова, О. Д. Шайгерова), особистісний (Л. I. Рюмшина, Т. Адорно, С. К. Бондирєва, Д.В. Колесов), екзистенційно-гуманістичний (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Г. Олпорт), соціально-психологічний (В. В. Москаленко), ситуаційний (М. Уолцер).

Ці підходи охоплюють широкий спектр проявів і концепцій толерантності: нечутливість до несприятливих впливів; готовність сприймати інших такими, якими вони є, та взаємодіяти з ними на основі згоди і рівності, визнання багатовимірності та різноманітності людської культури; вільний і відповідальний вибір людиною толерантного буттєвого ставлення до життя; особистісні толерантні цінності, установки і смисли; терпимість до різних думок, неупередженість в оцінці людей і подій; здатність протистояти різного роду життєвим труднощам без втрати психологічної адаптації тощо.

Психофізіологічний аспект, толерантності, який включає стійкість до зовнішніх впливів, зокрема до нервово-психічної «парціальності» (за В. Д. Небиліциним) властивостей різних індивідів, здатність зберігати стан нервово-психічної рівноваги, стабільність при дії стресорів і чинників, що фруструють (Г. У. Солдатова, Л. А. Шайгерова, О. В. Шарова) пропонують назвати витривалiстю. Одним iз найбільш релевантних репрезентантів відповідної складової толерантності є нервово-психічна стійкість, що пов’язана зi збереженням емоційної рівноваги і стійкостi, зi здатністю продовжувати успiшну дiяльнiсть зберігати успішне виконання діяльності в емоційно складних умовах.

До соціально-психологічного виміру толерантності (Н. А. Асташова, О. А. Бенькова, Л. I. Рюмшина) належить насамперед певна ціннісно-сенсова система визнання «інакшості» суб’єктів міжособистісної взаємодії, у якій центральне місце посідають цінності поваги до людини як такої та до її права вибору світогляду й життєвої позиції. Цей рівень толерантності, який є вищим стосовно всіх інших рівнів і може розглядатися як «системоутворювальний чинник», що інтегрує й регулює дію всіх інших, «периферійних», психологічних складових толерантності пропонуємо назвати прийняттям.

Індивідуально-психологічний, або особистісний аспект вивчення толерантності (С. Л. Братченко, І. П. Шкуратова, О. Б. Скрябіна), котрий включає психологічні особливості, що допомагають особистості розбудовувати позитивні конструктивні стосунки як з оточуючими, так і з самою собою, визначаємо як поблажливість. Показано, що дивергентне мислення, емпатія і, більш широко, емоційний інтелект, низка поведінкових умінь і здібностей можуть розглядатися як когнітивні, емоційні й поведінкові некогнруентності індивідуальностей, що складають індивідуально-психологічний рівень детермінації толерантності.

Системний підхід, який ми використаємо в якості методологічної основи, до вивчення толерантності дозволяє виокремити три рівні цього інтегрального особистісного феномену: соціально-психологічний, індивідуально-психологічний та психофізіологічний (М. М. Мельничук, В. М. Павленко) ( рис. 1).

Толерантність поєднує особистісні сенси, цінності та установки на співіснування зі світом, когнітивну складність у сприйнятті суперечливого світу, емпатійну готовність до «інакшості» та поведінку, компетентну в терпимості. Системну структуру феномену толерантності складають на соціально-психологічному – прийняття., на індивідуально-психологічному – поблажливість і на психофізіологічному рівні – витривалість. (Мельничук Майя Михайлівна. Особливості толерантності як системної характеристики особистості студента: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психологічних наук: спец. 19.00.01 – «загальна психологія, історія психології» / М.М Мельничук. – Харків, 2011. – 22 с.)

Подані вище підходи, ґрунтовно та якісно описують специфіку психологічного аспекту толерантності.

За Солдатовою Г.У « Толерантність – це інтегральна характеристика індивіда, що визначає його здатність у проблемних і кризових ситуаціях активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем iз метою: відновлення своєї нервово-психічної рівноваги; успішної адаптації; недопущення конфронтації; розвитку позитивних взаємин із собою та з навколишнім світом». (9 сторінка)

(Психодиагностика толерантности личности /[ Под редакцией Г.У. Солдатовой, Л.А. Шайгеровой]. — М.: Смысл, 2008.-172 с. Авторы-составители: Солдатова Г.У., Шайгерова Л.А., Прокофьева Т.Ю., Кравцова)

(Олена Федорівна,допоможіть мені будь ласка, грамотно оформити це посилання, оскільки воно в мене буде фігурувати і в списку використаних методик.)

Слід відзначити, що існує поняття про різні типи толерантності, як суспільної свідомості:

1. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип виокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.

2. Терпимість до слабкості інших. Цей тип має деякий зневажливий контекст. Це збігається з плюралізмом і пов’язане з виділенням привілеїв у системах поглядів і переконань.

3. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на

діалогічність природи розуму. Повага до чужої позиції в поєднанні з установкою на взаємна зміна позицій. (УДК 130.2 : 179.9 Тарасюк Л. С. Проблема культури толерантності в сучасному суспільстві. Гуманістичний часопис 2013, № 1. http://www.khai.edu/csp/nauchportal/Arhiv/GCH/2013/GCH113/pdf/05.pdf / 42.с. )?

Виділяють типологізацію за рівнем, на якому виявляється толерантність: індивідуальна, міжгрупова, міжособистісна толерантність.

Індивідуальна толерантність є чеснотою, тобто нормою поведінки відповідальної особистості. Аутотолерантність – характеристика людини, яка пізнає і визнає своє Я, приймає себе такою, якою вона є, аналізує свої слова і вчинки, робить висновки зі своїх помилок (К. Роджерс , Дж. Бюдженталь ) . Здатність вийти в рефлексивну позицію щодо власних цінностей і установок ( Ю.В. Кузнєцова )[ Кузнецова Ю.В. Психологические факторы развития толерантности в юношеском возрасте: Автореф. дис. … канд. психол. наук. Астрахань, 2006 ].

Міжгрупова толерантність проявляється і виникає в процесі сприйняття однією групою іншої.

Міжособистісна толерантність – відносини між окремими індивідами, прийняття, повага індивідуальності іншої особистості без втрати почуття цілісності власного Я [Можейкина Л.Б. Развитие толерантности у подростков в процессе обучения русскому языку: Автореф. дис. … канд. психол. наук. Новосибирск, 2006. ]; готовність особистості до усвідомлених дій, спрямованих на досягнення гуманістичних відносин між людьми [Спицына О.А. Психологические условия формирования когнитивного и поведенческого компонентов толерантности у младших школьников в образовательной среде: Автореф. дис. … канд. психол. наук. Казань, 2006 ] ; невід'ємна характеристика професіоналізму зі сферою діяльності в рамках взаємодії «Людина -людина».

Існує типологізація толерантності за соціальними сферами її буття:

1) гендерна толерантність – неупереджене ставлення до представників іншої статі, неприпустимість апріорного приписування людині вад іншої статі, відсутність ідей про перевагу однієї статі перед іншою;

2) вікова толерантність – неупередженість до апріорних «вад» людини,

пов’язаних з її віком. Вікова толерантність цілком може поєднуватися із прийнятою у багатьох культурах повагою до осіб похилого віку;

3) освітня толерантність; очевидно, що цей тип толерантності стосується побутової сфери і не пов'язаний з обговорюваним питанням, де рівень освіти суб’єктів права є вирішальним чинником;

4) міжнаціональна толерантність – ставлення до представників різних націй, здатність не переносити вади й негативні дії окремих представників національності на інших людей, ставитися до будь-якої людини з позиції «презумпції національної невинуватості»;

5) расова толерантність – відсутність упереджень до представників іншої раси;

6) релігійна толерантність – ставлення до догматів різних конфесій, релігійності з боку віруючих і невіруючих, представників різних конфесіональних груп;

7) географічна толерантність – неупередженість до жителів невеликих або провінційних міст, сіл й інших регіонів з боку столичних жителів і навпаки;

8) міжкласова толерантність – терпиме ставлення до представників різних майнових груп – багатих до бідних, бідних до багатих;

9) фізіологічна толерантність – терпиме ставлення до хворих, інвалідів, фізично неповноцінних осіб із зовнішніми вадами тощо;

10) політична толерантність – терпиме ставлення до діяльності різних партій та об’єднань, висловлювань їх членів та ін.;

11) сексуально орієнтована толерантність – неупередженість стосовно осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією;

12) маргінальна толерантність (толерантність стосовно маргіналів) – ставлення до безпритульних, жебраків, ув’язнених осіб з адитивною поведінкою: наркоманів, алкоголіків, та інших.

Вживаючи термін «толерантність», враховується і її протилежне поняття, а саме – інтолерантність (нетерпимість, непоступливість, нерозуміння, небажання приймати іншу думку).

Розглянемо види толерантності та інтолерантності за ієрархічним принципом сходження від першого до другого:

а) протекціоністська толерантність – полягає в тому, що суб’єкт толерантності;(інститут, організація або індивід) не тільки абсолютно неупереджено ставиться до об’єкта, але й робить усе можливе, щоб допомагати тим організаціям або групам людей, які, на його думку, зазнають інтоларантного ставлення з боку суспільства в цілому або його окремих сегментів; надає квоти для одержання роботи або зарахування у вищий навчальний заклад представникам певних етнічних меншостей; допомагає людям, які є об’єктами інтолерантних відносини через свої політичні погляди, фізичні вади або сексуальну орієнтацію і т. д.; якщо ж суб’єктом протекціоністської толерантності є держава або окремі її інститути, насамперед ті, які розподіляють матеріальні блага, то тут можуть виникнути серйозні дискусії, пов’язані із суперечністю між принципами толерантності і соціальної справедливості;

б) ціннісна толерантність – це система цінностей і зразків поведінки, пов’язана з неухильно твердим слідуванням принципам толерантності; система цінностей повинна включати неупереджене ставлення до представників інших соціально-демографічних груп і готовність прийняти висловлювання й поведінкові акти, відмінні від власних;

в) прихована інтолерантність – суб’єкт розуміє важливість принципів толерантності й небезпеку або моральну неадекватність декларацій ідей інтолерантності чи інтолерантних дій, але в силу внутрішніх симпатій і антипатій, власних настанов і поглядів ставиться упереджено до представників інших соціально-демографічних груп; його ставлення і висловлення носять явно не публічний характер і не можуть впливати на суспільні настрої і дії;

ґ) вербальна інтолерантність – суб’єкт вважає за можливе та іноді навіть необхідне публічні висловлення стосовно представників тих чи інших соціально-демографічних груп; він вважає неможливим для себе які-небудь публічні дії – насильство, заборони тощо, але не вважає за необхідне приховувати свої погляди;

г) агресивна поведінкова інтолерантність – суб’єкт вважає за виправдане підготовку і здійснення певних дій, спрямованих на заборону, обмеження діяльності або насильство стосовно об’єкта інтолерантності; ці дії пояснюються його розумінням соціальної справедливості, великим ступенем відчуження від об’єкта, низьким рівнем правової культури; нерідко така поведінка пов’язана з певним рівнем соціалізації або навіть настановами на девіантну чи кримінальну поведінку; у тому випадку, коли суб’єктом є інститут, це пов’язано з певною державною політикою тоталітарного суспільства; (УДК 130.2 : 179.9 Тарасюк Л. С. Проблема культури толерантності в сучасному суспільстві. Гуманістичний часопис 2013, № 1/ http://www.khai.edu/csp/nauchportal/Arhiv/GCH/2013/GCH113/pdf/05.pdf / 40 - 41.с. )?

З огляду на те, що у основі толерантності лежить активне ставлення, сформована з урахуванням визнання універсальних прав і основних свобод людини, І.В. Крутова виділяє такі рівні толерантності:

1. Рівень стримування негативного реагування, на морально-значимий чинник, виключає насильство.

У цьому необхідно враховувати, що толерантність є вираженням вільної емпатії, неспроможна породжуватися загрозою, благанням, наслідуванням. За толерантність помилково може бути прийнято: повільність реакції, нерішучість, з нездатністю до ціннісного розрізнення, сподівання на автоматизм долі, цинічну байдужість.

2. Рівень готовності до порозуміння й розуміння Іншого з урахуванням його загальнолюдських цінностей і визнання його права існувати.

3. Рівень критичного діалогу й розширення власного досвіду з урахуванням критичного осмислення.(Психологическая адаптация и психологическое здоровье человека в осложненных условиях жизненной среды./Теоретические аспекты исследования толерантности личности. /Колективная монография/ Издательство «Академия Естествознания»/ 2011 год. ISBN 978-5-91327-165-1. – 359 с. http://www.rae.ru/monographs/138-4581 )

А.Є.Зимбули виділяє такі види терпимості, що слугує однією із сторін толерантності, як внутрішню вмотивованість і ціннісний зміст, який вона в собі несе:

- квазітерпимість – види стриманості, які постають як толерантність, а є вдаваними, несправжніми; можливі мотиви такої поведінки – прагматизм, конформізм, самореклама, потурання, віра у автоматизм подій;

-псевдотерпимість – випадки свідомого ведення когось у оману; мотивація – вдавання;

- «негативна» толерантність – толерантність, що носить показовий характер, і навіть зловмисне невтручання; мотивація – намірена помста, зловмисне утримання;

- «позитивна» чи справжня толерантність обумовлена такими мотивами: увага, розуміння, симпатія, допомога, турбота. (Зимбули, А.Е. Почему терпимость и какая терпимость? //Вестник СПбГУ.- 1996 - Сер. 6.- Вып.3. 23–27 с.)

За результатами толерантної (стриманої) поведінки. В.А.Петрицький розрізняє морально-деструктивну та морально-конструктивну толерантність – позитивно-вмотивовані прояви терпимості, що ведуть до негативного або позитивного результату.

З позиції відношення до толерантності як до чинника стійкості, виділяються два наступні види толерантності – зовнішня і внутрішня.

Зовнішня толерантність ( до інших ) – переконання в тому, що інші люди можуть мати свою позицію; характеризує культуру відносин у суспільстві.

Внутрішня толерантність ( внутрішня стійкість) – здатність зберігати рівновагу у різних несподіваних ситуаціях: до конфліктів, невизначеності, ризику, стресу; здатність приймати рішення і діяти. [Петрицкий В.А. Толерантность – универсальный этический принцип // Известия СП лесотехнической академии. СПб., 1993.]

Крім того у внутрішню толерантність входять психофізіологічна і фрустраційна толерантності: психофізіологічна – відсутність або ослаблення реагування на несприятливий фактор в результаті зниження чутливості; фрустраційна – здатність протистояти життєвим труднощам без втрати психологічної адаптації; в основі лежить здатність адекватно оцінювати реальну ситуацію і можливість передбачити вихід із ситуації [Капустина Н.Г. Психологические особенности формирования толерантности в структуре мировоззрения на ранних этапах онтогенеза: Монография. Шадринск, 2008].

На думку І.Б. Гріншпуна, традиція використання терміну «толерантність» в психології орієнтує на два напрямки його розуміння: як індивідуальної властивості - здатність до самозбереження, і як позначення здатності до неагресивної поведінки - готовність до взаємодії.

Психолог І.Б. Гріншпун пропонує виділяти наступні взаємопов'язані параметри толерантності, розглядаючи їх як характеристику індивіда:

Об'єктивна віднесеність толерантності. Очевидно, що толерантність диференційовано проявляється щодо різних об'єктів і впливів різного типу.

Діапазон толерантності. Умовне позначення толерантності як індивідуальної характеристики визначається через кількість допустимих фруструючих впливів.

Фокус толерантності. Типологічна характеристика, що позначає стилістичну близькість одному з двох вищеназваних полюсів, або можливу біфокальність ( баланс).

Стійкість толерантності. Тимчасова характеристика. Динамічність толерантності. Мається на увазі мінливість діапазону в часі і параметри цієї мінливості. Толерантність не статична, процесуальний аспект передбачає: по-перше, принципову кінцівку, а по-друге, динаміку з можливою зміною акцентів в плані близькості до одного з полюсів дихотомічної шкали (Гриншпун И.Б. Понятие и  содержательные характеристики толерантности // Толерантное сознание и формирование толерантных отношений. М., 2002. С. 34-35.) .

І. Шкуратова припускає, що толерантність може бути пов'язана з параметрами когнітивного стилю, зокрема, з когнітивною складністю.

У рамках комунікативної толерантності виділяють:

♦ ситуативну комунікативну толерантність ( до конкретної іншої людини: шлюбного партнера, колеги, пацієнта, випадкового попутники ),

♦ типологічну комунікативну толерантність ( до збірних типів особистостей або групам людей: до представників конкретної нації, соціального прошарку, професії, типу чоловіків, типу жінок ),

♦ професійну толерантність (до збірних типів людей, з якими доводиться мати справу за родом діяльності ),

♦ загальну комунікативну толерантність. ( Шкуратова И.П. Когнитивная сложность как основа толерантного мышления // Век толерантности. 2003. № 5. 44-51с.)

Виокремлюють такі функції толерантності: а) мотиваційна; б) інформаційна; в) регулятивна; г) адаптивна.

Для групи, в якості основних функцій толерантної взаємодії, можна виділити наступні:

1.Запобігання міжгрупових і внутрішньогрупових конфліктів, формування та підтримку стабільності групи ;

2.Створення іміджу стабільної і згуртованою групи , що вкрай важливо для взаємодії з державними структурами , з соціальними групами та організаціями;

3.Створення базису для залучення в групу соціально-адаптованих нових членів.

Для особистості, функції толерантності пов'язані з:

1.З різкою зміною числа, обсягу та характеру конфліктних ситуацій у різних сферах життя, формуванням позитивного ставлення до життя ( що крім усього іншого являє собою серйозну психофізіологічну терапію, дозволяє скорочувати стреси) .

2.З впливом толерантних установок на зовнішні форми поведінки , що запобігають агресивні форми взаємодії, у тому числі і протиправного характеру . (Михаил Мацковский. Социологические аспекты толерантности. Век толерантности: Научно–публицистический вестник. – М.: МГУ, 2001.)

Є.Ю. Клепцова фіксує увагу на наступних функціях: синдикативні – виражаються у згуртуванні груп; трансляційній – для виконання спільної діяльності, навчання, передачі знань; адаптивної – пристосування до несприятливих факторів середовища; активною – можливість зміни чужої думки, поведінки, іншої людини; конгруентно-емпатичних, епістемілогічних, гедоністичних.

На основі аналізу основних підходів до толерантності та опираючись на особисті дослідження Г.Л Бардіер пропонує узагальнену класифікацію проявів толерантності, яку ми можемо представити у вигляді таблиці №1.[Бардиер Г.Л. Социальная психология толерантности. СПб.: изд-во С.-Петерб. ун-та, 20005. 120 с. Взято із с.64]

Таблиця 1.

Класифікації толерантності.	Критерії	Складові
Компоненти	За аспектами соціального відношення(агтитюда).	Афективний, когнітивний, конативний.
	За компонентами активності особистості.	Потреби, мотивації, норми, ціннісні орієнтації, стиль діяльності, особистісний сенс, особистісна і соціальна(групова) ідентичність.
Види	За індивідуальними та соціально-типовими розрізненнями.	Міжвікова, міжстатева (гендерна), міжособистісна,міжкультурна, між конфесіональна, професійна, управлінська,соціально-економічна,політична толерантність.
Типи	За суб’єктами толерантності.	Особистісна і групова.
	За об’єктами толерантності.	Особистісна, групова, а також ситуативна (включаючи толерантність до невизначеності)
Рівні	За рівнями функціонування психіки.	Психофізіологічна, психологічна,соціально-психологічна.
	За рівнем прояву.	Низька, середня, висока.
Форми прояву	За направленістю інтолерантності.	Гетероінтолерантність, аутоінтолерантність.
	За ступенем відкритості.	Відкрита, прихована.
	За ступенем усвідомлення.	Усвідомлена, неусвідомлена, декларована.