Розділ 3 геоморфологічна характеристика
3.1. Морфометричні особливості рельєфу
Територія дослідження охоплює Рахівський кристалічний масив, який розташовується на крайньому південному сході Закарпатської області і являє собою північно-західне закінчення Мармарошського гірського масиву, більша частина якого знаходиться в Румунії. В адміністративному відношенні Рахівський масив входить до складу Рахівського району Закарпатської області і займає територію близько 310 км2 на схід від р. Шопурка і на південь від р. Білої Тиси. Сам вигляд масиву нагадує форму прямокутного трикутника. Умовні «катети» масиву обмежовують його із заходу та півдня, та становлять близько 25 км кожний. Це вельми своєрідний фізико-географічний район, який характеризується високогірним альпійським рельєфом, відомим під назвою Гуцульські Альпи [1] або Рахівський гірський масив [2] [1].
Найбільш характерною особливістю масиву є його розчленування глибоко врізаними поперечними долинами Тиси та її приток - Косівка, Шопурка, потоку Білого та ін. В результаті дуже інтенсивної глибинної ерозії древній хребет розсічений на кілька поперечних гряд меридіонального напрямку. Внаслідок цього поздовжні і поперечні гряди стародавнього хребта, чергуючись один з одним, сприяють своєрідному розташуванню вододілів і гірських вершин подібно шахівниці.
Рельєф відрізняється великою кількістю гірських вершин і гребенів. Всі головні вершини і вододіли мають відносні висоти понад 1000 м. Вершини гір приурочені головним чином до перетину гірських хребтів поперечними і поздовжніми долинами, як правило, мають конусоподібну форму і підносяться над гребенями вододілів на 100-200 м. Окремі вершини даних межирічних гряд іноді перевищують 1400 м. (г. Лисина – Косівсько-Тисянське межиріччя).
Такі вершини, а місцями і гребені найбільш великих і високих хребтів – Піп-Іван, Берлебашка, Менчул, Соймул, Лисина, Кобила та ряд інших. У 20 км на північ від цих гірських вершин спостерігаються ще більш високі позначки - гора Говерла (2061 м) і гора Петрос (2022 м). Цей високогірний район поступово знижується в північному та північно-західному напрямках. Найбільш великим хребтом в лівобережжі Тиси є хребет, який служить вододілом між Тисою і потоком Квасного. Він тягнеться в північно-західному напрямку і має найбільші висоти, відомі під назвою гір Піп Іван, Берлебашка, Магура і Менчул. Починаючи від гори Менчул хребет різко повертає на захід і закінчується на північному заході вершиною гори Соймул (1228 м) [1].
Нижче схарактеризуємо морфометричні особливості рельєфу кристалічного масиву. У зв’язку з цим нами була розроблені дві карти: вертикального та горизонтального розчленування рельєфу за допомогою методу картограм (квадрати площею 1 км2). При дослідженні горизонтального розчленування нами враховувалися не тільки показники густоти річкової мережі, а також лінійно витягнуті ерозійні форми рельєфу такі як балки та яри. Дослідження проводилися на основі топографічних карт масштабу 1: 50 000. Аналізуючи інформаційну базу стосовно наявних у сучасній літературі з геології і геоморфології відомостей про морфометричну оцінку рельєфу території досліджень, слід відзначити відсутність наукових публікацій з її вивчення.
Перед тим, як почати аналіз вертикального розчленування Рахівського масиву, слід підкреслити, те, що це гірська територія, в межах якої на денну поверхню виходять тверді кристалічні породи, які складають височини та круті скелі, а також те, що масив знаходиться в області відносно великої кількості опадів, що спричинило наявність досить густої річкової системи, яка видозмінює форми рельєфу та збільшує їх крутість. Це пояснює відносно велику різницю між показниками максимального і мінімального вертикального розчленування.
Як зазначалося раніше, масив чітко виражений у рельєфі, найбільші висоти якого знаходяться на півдні і понижуються в північному та північно-західному напрямку. Найбільша висота масиву становить 1936, 2 м. – Піп-Іван Мармарошський.
Величини вертикального розчленування масиву є надзвичайно строкатими, а в середньому становить 380-440 м/км2 (рис. 3.1). В межах своїх показників вона коливається від 200 м/км2 ( в околицях с. Косівська Поляна та с. Кобилецька Поляна) до 672 м/км2 ( на східних відрогах г. Піп-Іван, в межах потоку Квасни).
Рис. 3.1. Вертикальне розчленування Рахівського кристалічного масиву , (м/км2)
Виділити якісь великі області з більш-менш однорідними показниками вертикального розчленування неможливо, так як великі перепади висот спостерігаються в межах всього масиву.
Тим не менше, найбільшій частині площі території масиву (28%) притаманне вертикальне перевищення в межах 380,1-440 м/км2. Вони спостерігають на схилах по обидва боки вододілу між річками Велика Шопурка та Кісва, на східних схилах міжрічкової гряди неширокою смугою в напрямку від вершини Рахівська (1159,6 м) до потоку Свінський., на північ від околиць с. Костилівка та на схід неї в сторону полонини Мегура, а також в межах високогірної полонини Берлебашка.
Наступі показники за шкалою вертикального розчленування в сторону збільшення та за відсотковою часткою складають території з показниками 440,1-500 м/км2. Вони притаманні в основному центрально-південним ділянкам масиву на північ від прикордонних вершин Менчул, Прилука в сторону с. Ділове, також в межах г. Счевора та інших.
Ділянки з показниками розчленування 320,1-380 м/км2 зосереджені біля г. Менчул, в мажах пологих схилів г. Темпа, східних схилів вододілу між р. Тиса та р. Кісва, а також невеликих межиріччях в напрямку г. Чорний Грунь.
Найбільші ж перевищення території спостерігаються в південній частині масиву, так як це найбільш високогірна ділянка масиву з стрімкими обривами та скелями. Вони приурочені до найбільших вершин в цій зоні, таких як г. Піп-Іван (1936,2 м), Берлебашка (1733,9 м), г. Петрос (1780,9 м), г. Шербан (1793,4 м), г. Лисина (1409,8 м.), хребет Мандеш, а також зону східного схилу вододілу в сторону потоку Бредецел та ін..
Мінімальні перевищення в межах 200-260 м/км2 спостерігаються в крайній північно-східній частині масиву, на яких розташовуються населені пункти с. Кобилецька Поляна та Косівська Поляна, а також на невеликих ділянках пологих схилів та в місцях, де річкова долина Тиси має вирівняну поверхню. Трішки більшими показниками (260,1-320 м/км2) характеризуються території на північ від с. Вільховатий в сторону м. Рахів, межиріччя Великої і Малої Шопурки, пологі схили р. Тиса південніше г. Полонська, та потоків Великий і Малий Банський.
Якщо узагальнити, то 73% території площі характеризуються вертикальним перевищенням в межах 320,1-500 м/км2, 17% - 200-320 м/км2 та 12% - 500,1 – 680 м/км2. Південно-східна частина масиву, на яких беруть початок безпосередні притоки р. Тиса в межах масиву, характеризуються більшими величина вертикального розчленування у порівняні з північно-західною частиною, яка являється басейном річок Косівська (Кісва) та Шопурка в межах масиву. Важливо відмітити, що на північно-західних територіях повністю відсутні ділянки із розчленуванням 500-680 м/км2.
Наступним елементом морфометричної характеристики рельєфу є горизонтальне розчленування. Його густота в межах всього масиву становить 0,58-7,50 км/км2 (рис.3.2). Середнє значення розчленування 3-4 км/км2.
Рис. 3.2. Горизонтальне розчленування Рахівського кристалічного масиву, (км/км2)
Максимальне розчленування рельєфу в межах масиву спостерігається у верхів’ях річок Бредецел, Ліщинка, Великий (північно-східний схил полонини Берлебашка), Яворниковий (північний схил г. Полонинка) та ділянка північно-східних стрімких урвищ г. Піп-Іван і становить 6,01-7,50 км/км2. В сумі їх площа становить 6-7 км2. Таке розчленування зумовлено наявністю густої гідрологічної сітки й значних перевищень території. Також це спричинено тим, що окремі такі ділянки знаходяться між вдома відрогами хребтів, для прикладу, ділянка між г. Довгоруня та г. Лощинський Грунь. Неможна не звернути увагу, що на масиві є місця виходу кристалічного фундаменту на денну поверхню у вигляді стрімких скель, самі ж гори часто складені метаморфічними породами, які розсікаються багаторічними водними потоками утворюючи складну систему лінійно витягнутих ерозійних форм рельєфу.
Мінімальне горизонтальне розчленування рельєфу спостерігається в долині річки Шопурка та Косівська, на околицях населених пунктів Коблецька Поляна та Косівська Поляна відповідно, а також на окремих крайніх західних ділянках масиву, та в долині р. Тиса, де вона набула більш рівнинного характеру і можливе виділення річкових терас. Мінімальні показники становлять <1,5 км/км2.
Території з горизонтальним розчленуванням 4, 51-6,00 км/км2 повністю розташовані в південно-східній частині масиву. Їх можна назвати перехідною ланкою між найбільш порізаними та найбільш поширеними середньо порізаними ділянками. Їх загальна площа становить близько 31 км2 і приурочені до глибоко порізаних гірських схилів г. Присліп, г. Менчул, г. Бутин, стрімкої долини р. Лихий в південно-східному напрямку від г. Лисина та урочища Кізі.
Особливістю горизонтального розчленування об’єкту дослідження є велика перевага у відсотковому співвідношенні території із наступними величинами розчленування, а саме: 1,51-3,00 км/км2 (42%) та 3,01-4,50 км/км2 (39%). В сумі вони складають 81% території масиву, або близько 251 км2. По всьому масиву ці ділянки переплітаються, але переважна кількість ділянок з перевищенням 1,51-3,00 км/км2 зосереджені в північно-західній частині масиву, а відповідно 3,01-4,50 км/км2 в південно-східній. Також останнім із показників характеризується долина р. Тиса починаючи від с. Ділове.
Якщо провести умовне співвідношення географії поширення вертикального і горизонтального розчленувань, то часто простежується їх взаємозалежність. Для прикладу, в околицях с. Кобилецька Поляна та с. Косівська Поляна, де спостерігаються ділянки мінімального вертикального розчленування, приблизно на них же приурочуються мінімальні показники горизонтального розчленування. І навпаки, південно-східні терироторії, які характеризуються більшою кількість максимальних показників вертикального розчленування, відповідно їм притаманні максимальні показники горизонтального розчленування.
Отже, південно-східна частина масиву більш високогірна, характеризується більшими перепадами висот та порізаністю рельєфу, які є основою обчислення вертикального та горизонтального розчленувань, а північно-західна, в порівнянні, є більш пониженою, з меншими перепадами весот, і хоча з наявністю відносно великих водних потоків, але порізаність рельєфу є значно нижчою.