3.2. Морфоструктури

На думку більшості дослідників, саме з неотектонічним етапом (олігоцен-четвертинний період) пов’язані головні геодинамічні події, які визначили формування тектонічних структур різних кінематичних типів і рангів, а також просторово-часові закономірності морфоструктурної диференціації території, які відображають складні взаємозв’язки між неотектонічно активними структурами та рельєфом.

Відповідно до формаційних особливостей та відмін у розвитку геологічних структур у межах Українських Карпат виділяють декілька поздовжніх тектонічних зон, одним з яких являється Мармарошський кристалічний масив.

Диференційовані неотектонічні рухи земної кори обумовили становлення Карпатського орогена загалом, оформлення неотектонічних деформацій різних типів, складні взаємодії структур із різною неотектонічною активністю, а також характерні морфоструктурно-неотектонічні особливості моновергентної складчасто-покривної гірської споруди Українських Карпат.

Мармарошська морфоструктура включає антиклінально-горстове середньогір’я Рахівського масиву (Рахівська морфоструктура) і його північно-західне продовження – зону північних мармарошських стрімчаків (Стрімчакова морфоструктура). Тобто, морфоструктура області дослідження є складовою частиною великої Мармарошської морфоструктури.

Сама ж Рахівська морфоструктура характеризується розвитком виражених у рельєфі дрібних різнонапрямлених і морфологічно неоднорідних складок. Поперечно-блокові структури, а також характер гірських порід та мармуроподібними вапняками, зумовили різновисотне положення хребтів і неоднакову інтенсивність денудаційних процесів. Більш компактна частина масиву розташована на лівобережжі Тиси. На кордоні здіймається гнейсовий скелястий Піп-Іван Мармарошський (1936,2 м) з рештками льодовикових цирків. Подібну форму мають вершини Менчул (1380 м), Шоймул (1228 м). остання синклінальної структури. Глибокі долини, круті та подекуди стрімкі схили, значна амплітуда відносних висот (більше 1000 м), наявність гострих і скелястих гребенів та вершин виділяють цей масив серед інших гірських груп Карпат. Інтенсивна глибинна ерозія Тиси порушила орографічну цілісність масиву, поділивши його вузькими долинами на кілька смуг меридіонального простягання.

Унаслідок прояву горизонтальних і вертикальних рухів земної кори утворюються різноманітні структури, багатоярусні покриви і тд. Формування морфоструктури масиву проходило в умовах склепінно-брилових підняттів [2]. Зараз він відноситься за типом неотектонічної деформації до великоблокової і брилової структури.

Важлива роль у формуванні неоструктурного плану території належить розломним порушенням, серед яких трапляються майже всі відомі кінематичні типи — насуви, скиди, підкиди, розсуви, зсуви, що мають різні глибини залягання і суттєво впливали на формування рельєфу.

Інтенсивність, співвідношення вертикальних і горизонтальних рухів земної кори і тектонічні деформації визначають формування морфоструктур різних генетичних тилів і рангів, які відрізняються за домінантними геоморфологічними комплексами.

З урахуванням інтенсивності і спрямованості новітніх рухів землі Мармарошська морфоструктура відноситься до денудаційно-тектонічних морфоструктур. Вона, як представник свого класу, початок свого розвитку пов’язує з донеотектонічним етапом (від кінця ранньої крейди), характеризується дуже виразним відбиттям у рельєфі тектонічних структур, передусім блоків, поздовжніх і поперечних скидів, зсувів, які визначили планову конфігурацію прирозломних долин, льодовикових форм (кари), пристосованих до грабенів, гірських хребтів, що відповідають антиклінальним складкам тощо.

Тривала і складна історія формування морфоструктур Українських Карпат відображує зміну у часі і поєднання у просторі різних ендодинамічних ситуацій, що проявлялися переважно у новітній час.

З урахуванням особливостей формування рельєфу і динаміки неотектонічних рухів земної кори стало можливим виділення доорогенного та орогенного етапів розвитку неоструктур і рельєфу Рахівського кристалічного масиву.

Доорогенний етап розвитку пов’язують з проявом піднять і денудації в межах всього Мармарошського масиву у післясередньоеоценовий час.

Складність реконструкції первинно-тектонічного рельєфу в області Рахівського масиву та оцінки його денудації на передорогенному етапі ускладнена у зв’язку з тим, що у савську фазу неотектонічної активізації ця давня складчаста споруда зазнала інтенсивних брилових і складчастих деформацій і денудації [2].

Орогенний етап розвитку морфоструктур починається дуже інтенсивно для Рахівського масиву в межах Мармарошської морфоструктури. На цій стадії тривали активні склепінно-брилові підняття.

Аналіз швидкостей неотектонічних рухів земної кори різних морфоструктур, як один із чинників із розвитку, засвідчує істотне випередження швидкостей піднять Мармарошськиої морфоструктури (0,008 см/рік) порівняно з іншими, наприклад Центральнокарпатської – 0,003 см/рік.

На думка И.Д. Гофтейна серед морфоструктур Карпат наявні такі морфоструктури, які успадкували повздовжні і поперечні елементи древнього структурного плану. Вони склали основу теперішніх морфоструктур. Однією із таких морфоструктур являється Мармарошська морфоструктура, яка являлася частиною обширного буковинського поперечного підняття Карпат [3].

Та давня морфоструктура відносилася до герцинських споруд і була тісно пов’язана динамікою георцинського фундаменту (Додаток 1). Формування правдавньої Мармарошської морфоструктури починається з вступу у фазу інтенсивного тектонічного розчленування та денудації з раннього мезозою, а уже в тріасі над поверхнею височіли окремі округлені вершини, складені з метаморфічних порід. Аналогічні форми поверхні складають важливі риси геоморфології сучасного вигляду Рахівського масиву [4, с.53].

Герцинський поліструктурний ярус, або субплатформа, була на той час основою структури Карпатської складчастої області. Рахівський кристалічний масив зберіг тектонічний рельєф, ускладнений різноманітними формами денудації, саме через взаємозв’язок його з морфоструктурою. Всі виступи фундаменту несуть на собі ярко виражену поверхню вирівнювання. Над древньою поверхнею вирівнювання возвеличуються окремі вершини, останці ще більш древнього гірського рельєфу – Піп-Іван, Петрос. При піднята в епоху альпійського горотворення на різну висоту, древня поверхня вирівнювання розчленувалася густою сіткою річкових долин, які часто накладені на тектонічні розриви в межах морфструктури. Ці нові форми рельєфу характеризують різкими межами. Наявні гострі вершини та гребені [4, с.72].