3. Професійно-комунікативна компетентність психолога.

Найважливіша якість діяльності психолога — профе­сійна компетентність, яка включає: професійні знання, уміння, навички, здібності.

До характеристик професійної компетентності також відно­сять: діапазон професійних можливостей, досконале володіння інструментарієм, прийомами і технологіями професійної діяльно­сті. Професійна компетентність психолога проявляється в твор­чому характері його діяльності, в активному пошуку новаторсь­ких підходів та інноваційних технологій, особистій ініціативі й професійній комунікативності та професійній культурі.

Практична психологія вимагає від психолога наступні специфічні якості. За дослідженнями Н.А. Амінова та М.В. Молоканова, для психолога з практичною орієнтацією виявились характерними: 1) виражена готовність до контактів; 2) загальна інтелектуальність; 3) уміння підтримувати контакти; 4) стійкість до стресів у спілкуванні; 5) уміння контролювати свою поведінку; 6) зберігати емоційний спокій; 7) атракція (привабливість); 8) емпатія; 9) опора на себе у прийнятті рішень.[ Аминов H.A., Молоканов М.В. О компонентах специальных спо­собностей будущих школьных психологов // Психологический журнал. — 1992. — Т. 13. — № 5. — С. 104—110.]

Особливої уваги заслуговує робота Т.А.Верняєвої [Верняева Т.А. Профессионально-личностный портрет психолога: Дис. ... канд. психол. наук. — СПб.: СПбГУ, 1997., 48—49 с.], в якій вивчені думки психологів з цього питання. Перелік професійно важливих особистісних якостей практичного психолога, за її даними, включає: доброзичливість, відповідальність, оптимізм, організованість, спостережливість, настирливість, терпимість, комунікативність, уважність, тактовність, чуйність, ввічливість, гуманність, об'єктивність, інтелігентність, динамічність, гнучкість поведінки, високий рівень інтелекту, сензитивність, уміння слухати, креативність, уміле володіння невербальними засобами спілкування, відкритість, невимушеність, щирість у емоційних проявах, стійкість до стресів, емоційна стабільність та ін.

Велике значення для практичного психолога мають комунікативні якості його особистості: уміння розуміти інших людей і психологічно коректно впливати на них. Психолог повинен вміти працювати з людьми, розбиратися в їх характерах, володіти не тільки психологічними знаннями, а й психологічною інтуїцією. Комунікативними якостями психолога, важливими для його професійної діяльності, можна вважати привабливість, комунікативність, тактовність, ввічливість, уміння слухати і розуміти іншу людину. В цілому комплекс цих якостей часто називають «талантом спілкування».

Структура професійних здібностей у спілкуванні включає в себе 5 блоків якостей особистості:

1. Здатність до повного і правильного сприйняття об'єкта, спо­стережливість, швидка орієнтація в ситуації.

2. Здатність до розуміння внутрішніх властивостей і особливостей об'єкта, проникнення у його духовний світ, психологічна інтуїція, засновані на глибокій ерудиції і гуманістичних спрямуваннях.

3. Здатність до співчуття, емпатії, доброта, повага до людини, готовність допомогти.

4. Здатність до самоаналізу, інтерес до власної особистості і особистості інших людей.

5. Здатність керувати самим собою, процесом спілкування, уміння бути уважним, уміння слухати, тактовність, уміння встановлювати контакти, викликати довіру, почуття гумору, загальне ставлення до життя та діяльності проявляється у таких значущих для психолога особистісних якостях, які вище означені. [Бодалев А.А. Личность и общение. — М: Педагогика, 1983. — 271 с., 76]

Спілкування та комунікація – це важливий компонент в переліку професійних якостей психолога.

«Компетентність в спілкуванні» - це уміння долати труднощі в спілкуванні, в першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність рефлексувати власні прояви в спілкуванні і використовувати одержану інформацію для самопізнання [Зажирко М.П. Глибиннопсихологічні передумови активізації процесу спілкування (акмеологічний підхід): Дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / Черкаський держ. ун- т ім. Б.Хмельницького. - Черкаси, 1998. – 247 с.].

«Комунікативна компетентність» розглядається як готовність особистості до комунікативної діяльності. У зарубіжних джерелах зустрічається термін «компетентності взаємодії». Так, М. Ейзей та Дж. Дарлей під компетентностями взаємодії розуміють здатності створення нових зразків виконання ролі шляхом реконструювання знайомих, набутих в практиці прикладів, що дає змогу діяти в специфічних змінах ситуацій взаємодії [Коць М.О. Комунікативна компетентність як складова професіоналізму майбутнього педагога // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. - №1 – С. 52-55.].

Узагальнюючи сказане вище, можна зазначити, що під комунікативною компетентністю розуміють засновану на знаннях та чуттєвому досвіді спроможність особистості орієнтуватися у ситуаціях професійного спілкування, розуміти мотиви, інтенції, стратегії поведінки, фрустрації, як свої власні, так і партнерів (Ю.М. Ємельянов, Л.А. Петровська).

Комунікативна компетентність особистості майбутнього психолога є доволі важливою складовою широкої і складної проблеми – формування його професійно значущих якостей. У практичному аспекті вирішення такого завдання передбачає підвищення загальної ефективності діяльності такого фахівця.

Професійне спілкування психолога водночас реалізує комунікативну, перцептивну та інтерактивну функції, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних та невербальних (оптико-кінетичних, паралінгвістичних і екстралінгвістичних) засобів. Домінуючою для нього є особистісна орієнтація та суб'єкт-суб'єктний характер. Воно насамперед контактне, буває інформаційним, спонукальним та координуючим, характеризується високим рівнем репрезентативності та поліінформативністю. Таке спілкування являє собою специфічний синтез усіх основних його характеристик у якісно новому змісті [Черезова И.А. Речевая компетентность как одно из главных требований к индивидуально-психологических особенностей современного учителя / / Сборник научных трудов (Психологические науки). - № 2. - Бердянск: БГПУ, 2005. - 213 с.].

Суть нашого розуміння проблеми розвитку комунікативної компетентності майбутнього психолога в контексті формування його майстерності визначається домінуванням самої комунікації (як виду діяльності) на всіх етапах роботи психолога і в різних сферах його життєдіяльності. І хоча комунікативні уміння не прив’язані до будь-якого блоку загальнопсихологічних умінь, проте вони тією чи іншою мірою проявляються в кожному з них. Головне, що комунікативна компетентність виступає запорукою того, що вона відповідає «інформаційно-цільовим завданням, обставинам, аудиторії» (за Б. Головіним). Це робить комунікацію незамінним компонентом професійно-психологічної діяльності.

Варто відзначити, що в структурі комунікативної компетентності доцільно виділяти такі компоненти:

1. гностичний компонент (система знань про сутність, структуру, функції та особливості спілкування взагалі та професійного зокрема; знання про стилі спілкування, зокрема, про особливості власного комунікативного стилю; творче мислення, внаслідок якого спілкування виступає як різновид соціальної творчості);

2. конативний компонент (загальні та специфічні комунікативні вміння, які дозволяють успішно встановлювати контакт із іншою людиною, адекватно пізнавати її внутрішні стани, керувати ситуацією взаємодії з нею, застосовувати конструктивні стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях; культура мовлення; експресивні уміння, які забезпечують адекватний висловлюванням міміко-пантомімічний супровід; перцептивно-рефлексивні уміння, які забезпечують можливість пізнання внутрішнього світу партнера спілкування та розуміння самого себе);

3. емоційний компонент (гуманістична установка на спілкування, інтерес до іншої людини, готовність вступати з нею в особистісні, діалогічні взаємини, інтерес до власного внутрішнього світу; розвинуті емпатія та рефлексія; високий рівень ідентифікації з виконуваними професійними та соціальними ролями; позитивна Я-концепція; адекватні вимогам професійної діяльності психоемоційні стани).

Виділення саме таких структурних компонентів пов’язано з їх узагальнюючим характером по відношенню до наявних теоретичних поглядів (Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андрєєва, І.А. Богачок, Н.В. Бордовська, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв, Л.М. Мітіна, В.М. Панкратов, В.М. Панфьоров, А.А. Реан, Н.І. Шевандрин, В.М. Шепель та ін.).[ Рудєва Л.С. Психологічні особливості комунікативної компетентності майбутніх психологів/Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць. Випуск 3 / Інституту психології та соціальної педагогіки, Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ. 2012 ]?

Згідно з поглядами М. Обозова, комунікативна компетентність розглядається у двох аспектах: як здатність особистості орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, яка ґрунтується на попередньому чуттєвому досвіді і знаннях; як уміння конструктивної, ефективної взаємодії з оточуючими людьми через розуміння себе та інших під константною зміною психічних станів, в залежності від соціальної ситуації, міжособистісних стосунків. Комунікативна компетентність не є постійною характеристикою індивіда, а трансформується в залежності від особистого розвитку людини, засвоєння культури суспільства та його розвитку загалом [Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Лыбидь, 1990. – 191 с.]. Тому можна вважати, що комунікативна компетентність тісно пов’язана із соціально-психологічною толерантністю на особистісному рівні.