6. Моделі і стилі спілкування.

3. Для характеристики системи дій , що їх виконують суб’єкти спілкування використовують таке поняття як модель або тип особистості.

Типи особистостей:

• Споживацький (людина цього типу намагається утвердити себе серед інших людей , є індивідуалістка і має власну точку зору);

• Конформіський тип (людина прагне бути як усі, має колективний характер, зеню легко спілкуватись);

• Аристократичний (людина живе у створеному нею власному світі, егоїстична);

• Героїчний (людина соціально орієнтована, у неї розвинено почуття обов’язку, справедливості, але при цьому вона нетерпима до інших);

• Релігійний ( любов до ближнього, почуття єдності).

Під стилем спілкування розуміють систему прийомів діяльності, поведінку людей. Найхарактерніше стиль проявляється в діловому , професійному спілкуванні між керівником і підлеглим у лідерстві.

3 типи лідерства:

• авторитарний (лідер віддає накази, не любить , коли інші проявляють ініціативу, не хоче , щоб з ним дискусували);

• Демократичний (передбачає активність учасників спілкування, якщо для першого є характерним виявлення свого «я», то для другого – « ми»);

• Ліберальний – проблеми обговорюються формально.

7. Функції спілкування.

1. Інформаційно – комунікативна.

Охоплює процеси формування, передавання та сприймання інформації. Реалізація цієї функції має такі рівні: на 1 рівні здійснюється вирівнювання.

2-й рівень – передавання інформації та прийняття рішень.

3-й рівень – пов’язаний з прагненням людини зрозуміти інших.

2.Регуляційно – комунікативна.

Полягає у корегуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію своєї поведінки та інших людей , реагує на їхні дії, відбувається процес взаємоналагодження дій.

3.Афективно – комунікативна.

Характеризує емоційну сферу спілкування, оскільки спілкування впливає на емоційний стан людини.

8.Особливості невербального спілкування.

Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліття, але детальне вивчення невербального спілкування почалося у 60-х роках 20 ст. Як вважає А. Меррабен спілкування тільки на 7% є вербальним на 38% вокальним і більшість інформації передається невербально. Усі невербальні засоби спілкування можна описати кількома системами це:

• оптико – кінетична система (жести, міміка, пантоміма);

• пара лінгвістична (вокалізація, діапазон, тональність голосу);

• екстралінгвістична (темп, тембр, пауза, плач, сміх, кашель).

Через невербальні прояви співрозмовник демонструє своє ставлення до теми розмови. У тих випадках коли інформація передана словами не відповідає тому про що говорять жести, міміка, то найбільшу довіру заслуговують останні, оскільки жести, міміка і пози підпорядковані послідовності.

Незважаючи на те що обличчя залишається головним джерелом розуму природи тіло і кінцівки також відіграють важливу роль у комунікації.

Кінесика – спосіб комунікації за допомогою рухів і жестів.

9. Особистісний простір.

Територія – це зона чи простір який людина оцінює як свій особистий. Є чотири зони:

• інтимна зона (найосновніша з усіх зон і людина сприймає її як особисту власність);

• особиста зона від 50 до 1,5 см. – відстань на дружніх зустрічах;

• соціальна зона від 1,5 до 3,5 см. – тримаються на відстані з маловідомими людьми;

• публічна зона.

Збереження особистісних зон є одним із основних принципів невербального спілкування. Прагнення зберегти значну дистанцію свідчить про недостатню впевненість у собі. Спокійна впевнена у собі людина менше турбується про недоторканість своїх кордонів. Результатом багатьох спостережень є ще один висновок людям не подобається мати за спиною неконтрольований простір. Щоб почувати себе комфортно необхідно зайняти таке положення щоб не відчувати за спиною пустоти.