2. Закони діалектики.

Закон – це поняття, яке відображає необхідне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами. Виділяють три основні закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.

Закон єдності і боротьби протилежностей дозволяє зрозуміти та виявити внутрішнє джерело розвитку, причину заміни одного якісного стану іншим, складає суть, ядро діалектики. Згідно цього закону кожному предмету та явищу властиві внутрішні протилежності, що знаходяться у єдності та взаємодії, боротьбі між собою. Джерелом саморуху і саморозвитку є взаємоперехід внутрішніх протилежностей.

Єдність і боротьба протилежностей набувають закономірного характеру. Знаходячись у єдності, протилежності взаємопов’язані , взаємопереходять. Ця боротьба, взаємоперехід є джерелом, причиною руху, змін, розвитку явищ дійсності. Закон єдності і боротьби протилежностей має світоглядне, методологічне та практичне значення.

Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін. Цей закон розкриває внутрішній механізм розвитку, формоутворення нового. Він відповідає на питання: як здійснюється розвиток? Основний зміст цього закону можна сформулювати так: накопичення кількісних змін у стані будь-якого об’єкту закономірно приводить до його стрибкоподібної якісної зміни, а нова якість, що виникла, чинить, у свою чергу, зворотний вплив на хід відповідних кількісних змін.

Зміст та суть цього закону необхідно розкрити через аналіз його основних категорій: «якість», «кількість», «міра», «стрибок», «поступовість».

Поняття якості відображає такі характеристики, як відносна сталість речі, її структурність, цілісність, внутрішня визначеність. Все, що надає речі визначеності, вказує на її схожість з іншими речами та відмінність від них, називається властивостями. Якість, як внутрішня визначеність речі,проявляється через властивості.

Усім явищам об’єктивної дійсності властива не тільки якісна, а й кількісна характеристика. Поняття кількість відображає інтенсивність прояву будь-якої якості, а також визначається як сукупність властивостей, що вказують на розміри речі, її величину.

Міра – це єдність якісної та кількісної визначеності. Міра означає деякий інтервал, в межах якого річ зберігає свою якісну визначеність, не дивлячись на постійні кількісні зміни.

Закон заперечення заперечення.

Вперше закон заперечення заперечення було сформульовано Гегелем, хоча окремі риси цього закону (діалектичний характер заперечення, роль спадкоємності в розвитку, нелінійний характер напряму розвитку) фіксувалися в попередній історії філософії. У системі гегелівської діалектики розвиток є виникнення логічної суперечності і його зняття; у цьому розумінні він являє собою зародження внутрішнього заперечення попередньої стадії, а потім і заперечення цього заперечення.

Закон заперечення заперечення - один з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого. Наприклад, і в розвитку природи йшов розвиток від нижчих, простих неорганічних форм до вищих, більш складних органічних форм. Жива природа пройшла тривалий шлях висхідного розвитку від найпростіших форм живої речовини та одноклітинних організмів до людини. Кожний етап у цьому русі начебто заперечував попередній, а потім сам заперечувався наступним етапом.

Отже, сутність закону заперечення заперечення - саморозв'я-зувана суперечність; ця сутність детермінує зміст закону - єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності.