3. Проблема істини в філософії та науці.

Істина — адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.

Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність об'єкта і суб'єкта, доводячи, що пізнання не є копіюванням об'єкта, існують й інші концепції. Згідно з неопозитивістською концепцією когерентної істини, знання є істинним, якщо воно є внутрішньо узгодженим, несуперечливим. Його істинність полягає не в адекватності об'єкту, а в самоузгодженості. Завдяки цьому все знання є самоузгодженою системою. Прихильники кореспондентної концепції істини виходять з того, що твердження повинні відповідати зовнішній дійсності. Йдеться про твердження, що містять поняття, які відображають доступні для сприймання органами відчуття (споглядання) якості та відношення («червоний», «кулеподібний», «солодкий»). Якщо прихильники когерентної концепції шукають критерій істини в логічному доведені, а творці кореспондентної концепції знаходять його в прямому спогляданні, то згідно з прагматистською концепцією істини він полягає в її практичній корисності, ефективності. Тобто, істинність знань перевіряється успіхом у певній діяльності.

Із розумінням істини як процесу пов'язана проблема абсолютного та відносного в ній. Уточнюючи та поповнюючи знання, долаючи помилки, пізнання рухається від істин відносних до істин абсолютних. Зв'язок істини з конкретними умовами місця й часу, з певною системою координат (точкою відліку) зумовлює її конкретність. А це означає, що істина завжди конкретна.

Діалектика

1. Діалектика і метафізика, її предмет, структура.

У ході розвитку філософської думки склалися два основні підходи до розуміння світу: діалектичний та метафізичний. При метафізичному поясненні світу розвиток не заперечується, але він розглядається як кількісні зміни предметів та явищ, або як повторення раз і назавжди укоріненних у бутті і незмінних у якісному плані форм. Однією з ознак метафізичного способу мислення є те, що він недостатньо враховує взаємодію і взаємозв’язок явищ. Йому властиві роз’єднання, розмежування предметів і явищ одне від одного. Внаслідок цього метафізичний спосіб мислення відображає лише зовнішні, безпосередньо-очевидні зв’язки, тоді як глибинні, внутрішні – залишаються поза увагою. 

Отже метафізика – це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому спрощено розглядаються взаємозв’язки і взаємодії явищ і предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення або зменшення об’єктів, без їх якісної зміни.

Діалектична концепція і діалектичний спосіб мислення світу протилежні метафізичному. Діалектика — навпаки, обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового.  Мислити діалектично означає: розглядати явища і процеси у їх цілісності і у взаємозв’язках з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, у постійному розвитку. 

Предмет діалектики – найбільш загальні види зв‘язків і всезагальні закони розвитку природи, суспільства мислення.

Діалектика як вчення має свою структуру. її елементами є поняття, що обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять слід з'ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно вияснити її структуру, тобто проаналізувати її складові, елементи.

Принципи – це загальні та універсальні, основопложні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалектики надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюючи закони і категорії у струнку систему.

До основних принципів діалектики відносять принцип розвитку й принцип взаємозв'язку. Є й інші принципи. Деякі з них будуть згадуватися пізніше.

Принцип зв’язку Коли ми аналізуємо будь-яке явище, то легко переконуємося, що воно залежить від інших в якому-небудь відношенні. Залежність явища від інших в якомусь відношенні виражає поняття “зв’язок” Це можуть бути зв’язки у просторово-часовому відношенні, причинно-наслідкові відношення, генетичні, суттєві і несуттєві, внутрішні і зовнішні та ін. Зв’язки є об’єктивними і всезагальними проявами матеріальної єдності світу.

Принцип розвитку. Розвиток – це  особливий тип руху, якому властиві слідуючі риси:  1) певна спрямованість, рух від нижчого до вищого;  2) ускладнення, перехід від простого до складного;  3) оновлення, виникнення нової якості;  4) спадкоємність;  5) незворотність. Діалектична концепція розглядає розвиток як єдність кількісних і якісних змін, як рух від старого якісного стану до нового, більш високого. Ця концепція наголошує на внутрішньому джерелі розвитку – суперечливості явищ, тому розвиток виступає як саморозвиток.

Діалектика – це спосіб мислення та метод пізнання, а також система законів і категорій розвитку навколишнього світу та людського пізнання і діяльності.

Закон – це поняття, яке відображає необхідне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами. Виділяють три основні закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.

Отже, діалектика виступає як вчення про загальні зв'язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що грунтується на цих принципах. При виході на теоретичний рівень розуміння визначається як загальна теорія розвитку, в якій дослідження форм і законів всякого розвитку включає як свою необхідну сторону, свій власний момент вивчення зв'язків, а значить — системи. Ці зв'язки і створені ними системи розглядаються не лише в статиці, а й у динаміці, в зміні, в перетворенні — в розвитку.