- •Шульженко ф. П., Андрусяк т. Г. Історія політичних і правових вчень. — к.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с.
- •Вступне слово
- •Розділ і. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
- •1. Становлення державно-правових поглядів у давні часи
- •2. Держава і право в теоріях мислителів Стародавньої Греції
- •3. Розвиток державно-правових концепцій у Стародавньому Римі
- •Розділ іі. Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства
- •1. Виникнення християнських державно-правових ідей
- •2. Вчення про державу, право й закон Фоми Аквінського
- •3. Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі
- •4. Державно-правові концепції італійських мислителів і юристів середньовіччя
- •Розділ ііі. Політичні та правові вчення у західній Європі в XV—хvіі ст.
- •1. Державно-правові концепції обгрунтування абсолютизму в XV—XVI ст.
- •2. Держава і право у вченнях мислителів нового часу
- •Розділ IV. Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва XVIII ст. Та періоду боротьби за незалежність сша
- •1. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва
- •2. Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва
- •3. Політичні та правові вчення у сша періоду боротьби за незалежність
- •Розділ V. Вчення про державу і право в західній Європі кінця XVIII — початку XIX ст.
- •1. Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині
- •2. Політичне і правове вчення і. Канта
- •3. Теоретична концепція права і "замкненої торгової держави" й.‑г. Фіхте
- •4. Право, держава і громадянське суспільство у вченні г.-в.-ф. Гегеля
- •5. Історична школа права
- •6. Політико-правові вчення представників лібералізму у Франції та Англії
- •Розділ VI. Основні етапи розвитку політичних і правових вчень у Росії
- •1. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії
- •2. Політико-правова ідеологія в Росії у другій половиш XVIII — першій половині XIX ст.
- •3. Концепції держави і права в Росії у другій половині XIX — на початку XX ст.
- •Розділ VII. Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні
- •1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі
- •2. Ідеї державності періоду Української гетьманської держави
- •3. Політико-правова ідеологія ліберального та демократичного рухів в Україні
- •4. Державно-правові концепції в Україні наприкінці XIX— на початку XX ст.
- •Розділ VIII. Державно-правові вчення соціалістичного та комуністичного спрямування
- •1. Вчення утопічного соціалізму
- •2. Комуністична державно-правова ідеологія
- •Розділ IX. Основні державно-правові вчення західної Європи другої половини XIX—XX ст.
- •1. Державно-правові теорії позитивізму
- •2. Теорії природного права
- •3. Антидемократичні політико-правові теорії
- •Алфавітний іменний покажчик та назви праць авторів, у яких викладено державно-правові концепції
2. Політичне і правове вчення і. Канта
Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804).
Свою державно-правову концепцію він виклав у багатьох працях, як-от: "Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору", "До вічного миру", "Метафізичні засади вчення про право" та ін.
В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа, вважав філософ, є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це — "категоричний імператив".
Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини.
Людина сама собі господар, вона визначає собі мету і відповідно до неї — свою поведінку. Але, як зазначав філософ, багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до свавілля.
Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи30.
Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі — внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціальний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода індивіда.
Право має загальнообов'язковий характер, що забезпечується примусом. Носієм цього примусу, сили є держава. Держава, писав Кант, це об'єднання людей, що підкоряється правовим законам31. Функціонування держави та її інститутів має відбуватися в межах прав. Походження держави Кант розглядав як акт договору між людьми, що укладається з метою взаємної вигоди і згідно з "категоричним імперативом". Укладаючи таку угоду, люди відмовляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією.
Кант писав про природне і позитивне право. Останнє мусить відповідати загальним вимогам природного права. Право, що встановлене в державі, може бути приватним або публічним. Приватне право повинне регулювати відносини людей стосовно власності, а публічне — відносини між членами держави — громадянами. Тут Кант згадав народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку завдяки прийняттю конституції. Але виборчим правом у своїй концепції Кант наділив тільки людей "вищої" категорії; представники іншої — ті, що пропонують на ринку свою здатність до праці, участі в цьому процесі брати не можуть.
Своєрідним у Канта був підхід до форм правління. Він піддавав аналізові абсолютизм, аристократію і демократію. Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й виконавчу.
Якщо цього принципу не дотримано, форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що належить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою.
У суспільстві має панувати закон, усілякі міркування з приводу справедливості тієї чи іншої норми неприпустимі. Що ж до влади, то Кант також настійливо рекомендував коритися їй, не звертаючи ніякої уваги на її походження.
Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями. Він категорично висловлювався проти застосування сили у вирішенні міждержавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.