1.5. Розповсюдження фітопатогенних бактерій

Виникнення бактеріальних хвороб у певній місцевості вперше в сезоні (первинна інфекція) обумовлено головним чином наявністю збеженої бактеріальної інфекції, а поширення бактеріозів протягом вегетаційного періоду (вторинна інфекція) здійснюється різними природними і штучними чинниками [3].

Бактеріальна інфекція може зберігатися різними способами, але найбільше значення мають насіння і посадковий матеріал, живі рослини і рослинні залишки, комахи і грунт [10].

Насіння та посадковий матеріал. Насіння, бульби та іншої посдкових матеріал є найбільш поширеним місцем збереження фітопатогенних бактерій і джерелом зараження рослин бактеріозами. Насіння може служити джерелом появи будь-якого бактеріозу там, де його раніше не було, тобто вони можуть бути розповсюджувачами хвороб по земній кулі. З насінням був занесений збудник гоммоза бавовнику – Xanthomonas malvacearum Dowson. в бавовносіючі райони, де це захворювання раніше не зустрічалося. Бактерії можуть знаходитися як на поверхні насіння, куди потрапляють при обмолоті (наприклад, коробочок тютюну Pseudomonas tabaci Stapp.) і витяганні насіння з органів плодоношення (наприклад, плодів томатів при зараженні чорною плямистістю Xanthomonas vesicatoria Dowson.), так і у внутрішніх їх тканинах, куди потрапляють ще під час росту рослин. Наприклад, збудник бактеріоза квасолі –Xanthomonas phaseoli Dowson. передається з бобів па насіння [9].

Зараження рослин від заражених насіння відбувається різноманітними шляхами: просуванням бактерій по судинах пагонів (чорний бактеріоз пшениці – Xanthomonas translucens Dowson, кільцева гниль картоплі –Coryпеbacterium sepedonicum Scapt. Et Burch); винесенням бактерій з сім'ядолями, які хворіють і служать джерелом інфекції листя і їх ураження (гоммоз бавовнику – Xanthomonas malvacearum Dowson.); винесенням насіннєвої оболонки на поверхню грунту при появі сходів і перенесення бактерій на листя рослин, викликаючи їх зараження (бактеріальна рябуха абака – Pseudomonas tabaci Stapp.) [9].

Рослинні залишки. Мертві залишки хворих рослин - одне з основних місць збереження бактерій і джерело зараження здорових рослин бактеріозами. Так зберігаються багато фітопатогенні бактерії. Тому рослинні залишки (опале листя, сухі гілки і ін.) повинні обов'язково знищуватися. Фітопатогенні бактерії можуть зберігатися і в живих рослинах, наприклад при бактеріозі деревних порід [8].

Комахи. Деякі види фітопатогенних бактерій перезимовують в комах, які можуть служити джерелом первинної інфекції рослин навесні. Це доведено для збудника в’янення огірків – Erwinia tracheifila (Sm.) Holl., зимуючої в кишечнику деяких жуків-листоїдів (Diabrotia vittata). Тут збудник хвороби повністю залежить від жука-листоїда і боротьба з ним односильна боротьбі з самою хворобою. Комахи для багатьох видів фітопатогенних бактерій служать найголовнішими агентами поширенняня. Вони відіграють важливу роль в розповсюдженні збудника чорної ніжки картоплі – Pectobacterium phyiophthorum Dowson. Наприклад, паросткова муха (Hytemya trichodactyla) є місцем збереження збудника, який потім служить джерелом зараження картоплі. Опік яблунь, груш та інших плодових дерев - Pseudomonas cerasi Griff., поширюється в саду за участю бджіл і ос, на яких вперше доведена можливість перенесення комахами бактеріоза. Бактеріальне в'янення кукурудзи (Aplanobacter stewarii McCul.) передається стебловими жуками Chaetocnema pulicoria і Ch. denticulata, а також личинками жуків Djabrotica dtiodecempunctata. Хлібний клоп поширює бактеріоз качанів кукурудзи – Bacillus mesentericus vulgatus Flügge [10].

Грунт. До недавнього часу грунт вважалася одним з основних місць збереження та накопичення бактеріальної інфекції. В даний час встановлено, що більшість фітопатогенних бактерій в грунті дуже швидко гине. Загибель їх викликається грунтовими мікроорганізмами-антагоністами або бактеріофагами. Тому грунт якщо і служить джерелом зараження рослин бактеріозами, то лише на дуже короткий термін (не більше 10-15 днів). У той же час в ризосфері коренів можуть зберігатися фітопатогенні бактерії, що, ймовірно, пояснюється меншою кількістю їх антагоністів в різосфері, ніж у грунті. На коренях озимих доведена можливість зимівлі збудника бактеріальної рябухи тютюну – Pseudomonas tabaci Stapp. і чорної плямистості томатів – Xanthomonas vesicatoria Dowson. [8].

Поширення фітопатогенних бактерій з хворих рослин на здорові і від місця первинної інфекції одного району в інший може відбуватися як за допомогою різних природних чинників-повітря, води, комах, так і штучним занесенням інфекції в результаті господарської діяльності людини [3].

Повітряні течії. Мікроскопічно малі бактерії і найменшічастки хворих рослин поширюються також з допомогою руху повітря. Однак більшість фітопатологичних бактерій безспорові і досить швидко гинуть в сухому повітрі і від впливу прямих сонячних променів [8].

Вода. У поширенні бактерій вода має велике значення. Краплі дощу потрапляють на землю або хворі рослини і з бризками води інфекція переноситься на здорові рослини. Поширенню бактеріозу сприяють такі поливні води і течії річок, коли у воду потрапляють залишки хворих рослин. Прикладом такого перенесення може служити поширення гоммоза бавовнику –Xanthomonas matvacearum Dowson. з аричними водами.

В процесі обробітку сільськогосподарських культур людина також може бути розповсюджувачем деяких бактеріозів. Наприклад, при пасинкуванні томатів від однієї рослини до іншого переноситься бактеріальний рак томатів – Corynebacteriu michiganense Jens [3].

При введенні в культуру важливих в економічному відношенні і врожайних рослин, а також при перевезенні рослин з однієї країни в іншу (пшениця, кукурудза, картопля, тютюн тощо) завозилися і різні збудники хвороб. При цьому вони виявлялися в найбільш сприятливих умовах, так як культури, які вони вражали, були сприйнятливі до цієї хвороби.

Наприклад, збудник раку цитрусових – Xanthomonas citri Dowson. в 1911 р. був завезений з Японії до Флориди. В Японії цей бактеріоз не заподіював шкоди, а у Флориді виявився настільки небезпечним, що для викорінення хвороби довелося знищити 15 млн. дерев у розсадниках і на плантаціях. Це коштувало величезних грошових витрат, що обчислюються мільйонами доларів. Збудник бактеріального опіку плодових – Pseudomonas cerasi Griff., виявлений в Північнії Америці ще в 1870 р., був перенесений приблизно в 1911 р. в Японію, в 1919 р. – до Нової Зеландії і в 1924 р. – до Італії, а потім хвороба поширилася і в інших країнах. У нас хвороба зустрічється на абрикосах, сливах і персиках [10].