19. Час і місце формування неоантропів. Фізичний тип неантропа. (див.Підр.С.100-107)

20. Виникнення рас і основні чинники расогенезу. (див.Підр.С.107-111)

Расогенез Розширення первісної ойкумени сприяло расової диференціації. Знахідки черепів говорять про те, що основні особливості поділу людства існуючих в даний час вже були виражені в епоху пізнього палеоліту, досить чітко.

Європеоїдна раса - в Європі, монголоїдна - в Азії, негроїдна - Африка, Австралія. Класичні представники негроїдної раси мають темну шкіру. Кучеряве волосся, дуже широкий ніс, товсті як би вивернуті губи. Цей комплекс приклад пристосування до тих умов середовища. У якій живуть негроїди (висока температура, велика вологість). Темний колір шкіри утворюється у них завдяки наявності меланіну. Кучеряве волосся створюють навколо голови повітряний прошарок.

Монголоїдна раса (жаркий і сухий клімат, сухий вітер і степовий ландшафт). Це теж викликало ряд захисних пристосувань. Обличчя покрите шаром жиру, очі характеризуються вузьким розрізом і наявністю у внутрішньому куті ока епікантуса.

Європеоїдна раса (сильно виступаючий ніс) як результат впливу клімату. У Європі порівняно сухий клімат і сильно виступаючі носові порожнини захищають організм людини від переохолодження.

Поряд з явно корисними ознаками всі нині існуючі раси характеризуються більш-менш нейтральними ознаками. Мабуть у додаванні всіх цих особливостей велика роль випадкової мінливості та ізоляції. Усередині європеоїдної раси виділяються північна і південна гілки. Усередині монголоїдної-азіатська і американська гілки. Усередині негроїдної раси - африканська і австралійська.

21. Розселення неоантропів та розширення ойкумени. (див.підр.с.111-114)

22. Праобщина: її внутрішня структура та взаємовідносини між членами. (див.підр.с.114-116)

23. Ранньопервісна община: загальна характеристика (рпо). (див.підр.с.119-136)

24. Пізньопервісна община: загальна характеристика (ппо). (див.підр.с.173-184)

25. Статево-віковий поділ праці в рпо та ппо.

Зрозуміло, що природний розподіл праці між дорослими й дітьми, з одного боку, і чоловіками та жінками, з іншого помітно позначився на життєдіяльності первісної общини, яка в усіх випадках мала бути міцно згуртованим, одностайним колективом. Це зумовлювало необхідність виховання у кожного члена общини почуття колективізму, підкорення своїх власних інтересів інтересам колективу, засвоєння норм і правил поведінки в даному суспільстві та їхнього ідеологічного обгрунтування — різноманітних переказів та релігійних уявлень.

У первісних суспільствах з цією метою була створена цілісна система виховання, що складалася з низки формальних і неформальних розподілів общини на групи дітей та дорослих, чоловіків і жінок, які мали свій статус в общині, свої права й обов'язки, яких вони мали чітко й беззастережно дотримуватись. Зауважимо лише, що якими б не були методи виховання в первісному суспільстві, всі вони передбачали повагу до особистості дитини, врахування її можливостей і бажань, неприйнятність фізичних покарань.

За спостереженнями етнологів, у багатьох народів синполітейних суспільств дівчатка і хлопчики до 5--7 років виховувались разом. Батьки та інші члени общини приділяли їм багато уваги, гралися з ними, робили їм різноманітні іграшки, фізично їх практично не карали, і вони користувалися повною свободою. Після 6--7 років дівчатка і хлопчики здебільшого виховувались окремо: дівчатка — матір'ю та жіночим складом общини; хлопчики — батьком та чоловічим складом общини.

Соціалізація дівчаток була простішою і менш регламентованою, аніж хлопців. Спочатку вони допомагали матері і сестрам у господарській роботі. Згодом їм доручали доглядати за молодшими братами і сестрами, обробляти шкіру та шити одежу малюкам. Десь із 12--13 років вони вже виконували всі господарські роботи, як і дорослі жінки. Важливою складовою виховання дівчат була підготовка до шлюбного життя, коли їм відкривали таємниці звичаїв, пов'язаних зі шлюбом.

Дещо складнішою була соціалізація хлопчиків та підлітків. Конкретні етапи та форми її проходження значно відрізнялися в різних народів, що особливо виразно спостерігається на завершальному етапі переходу від підлітків до групи дорослих чоловіків. Однак за всієї різноманітності форм і етапів просторового і часового проходження соціалізації у хлопчиків, й об'єднує спільна ідея — виховати з них вправних мисливців.

На першому етапі (з 6 до 11--12 років) хлопчики переважно виховувались своїми батьками, які проводили "попередню" підготовку своїх синів до складного промислу мисливця. Батьки продовжували виготовляти своїм синам іграшки, але вже у вигляді списів, луків зі стрілами, якими вони бавились зі своїми однолітками. Гра хлопчиків цієї вікової категорії вже більше нагадувала сценарій справжнього полювання дорослих, аніж безтурботні дитячі розваги.

Головне, все це робилося без будь-якого примусу з боку дорослих, з ініціативи самих хлопчиків, заключний етап соціалізації підлітків у багатьох етнографічних народів пов'язується з віковими ініціаціями. Зміст і проходження у різних народів був неоднаковим, починалися ініціації здебільшого тоді, коли підліткам виповнювалось приблизно 11--12 років, а завершувалися в 14--15-річному віці. Проте в деяких народів повного статусу дорослого і припинення різних виявів відбувалося значно пізніше, іноді навіть після 20 років. За своїм змістом ініціації мали підготувати підлітка до суспільного життя майбутнього мисливця. З початком ініціації підліток, перш за все, мав пройти під керівництвом досвідчених вихователів "своєрідну школу", де його навчали виготовляти мисливську зброю, користуватися нею, передавали досвід полювання на різних тварин у різних природних умовах. Майбутні мисливці проходили психологічну підготовку сумісності зі майбутніми учасниками справжнього полювання; навчалися взаємодопомозі і взаємовиручці, безстрашності ловідданності, коли цього вимагали інтереси колективу, і нерідко ініціації завершувалися серією тяжких і болісних травм, коли підліткам навмисне вибивали зуби, робили декілька глибоких надрізів на спині, грудях або на обличчі, змушували декілька днів голодувати, а інколи навіть припікали вогнем. Все це мало виховати у майбутнього мисливця витримку, терпеливість, дисциплінованість, вкрай у повсякденному житті первісного мисливця. Під час навчання підліткам відкривали таємниці звичаїв, та релігійних уявлень первісної общини, багатьох випадках ініціації завершувалися суворим виховуванням у присутності всіх членів общини, чи, її чоловічої частини, коли підліток мав показати спроможність стати справжнім мисливцем, гідним йом колективу. Якщо випробування закінчувалося нею, він з ганьбою повертався на повторне навчання.

Не менш відчутним був і розподіл обов'язків між жінками І чоловіками, який нерідко призводив до своєрідного їх роз'єднання. Як і вікова соціалізація, статевий розподіл обов'язків мав різні прояви у різних народів. У деяких із них він обмежувався лише розподілом праці відповідно до фізичних особливостей чоловіків і жінок, в інших — набував різного рівня статевого "протистояння": від споживання різної їжі до запровадження своїх свят, обрядів, вірувань, чи навіть створення чоловічих і жіночих таємних "спілок", або "мов". У деяких народів була чітко визначена чоловіча і жіноча власність на знаряддя праці й існували суворі заборони як чоловікам, так і жінкам навіть торкатися "чужих" знарядь.

Проте, незалежно від ступеню формального статевого і вікового розподілу обов'язків у різних общинах, в них не існувало відносин залежності чи примусу між різними як віковими, так і статевими групами, оскільки всі вони займалися в однаковій мірі необхідною і корисною трудовою діяльністю.

У цілому соціально-економічні відносини в ранньопер- вісній общині складалися на основі колективного виробництва і колективної власності на засоби та продукти трудової діяльності. Статевий і віковий розподіл в общині не призводив до відносин залежності чи примусу між різними угрупованнями, які формально існували в ранньопервісній общині і сприяли вихованню гідних членів колективу та збереженню і відтворенню життєво важливих традицій.