1.Методика проведення занять з дітьми першого року життя.-

З дітьми до 2,5 – 3 місяців проводяться індивідуальні ігри заняття у спеціально відведений для цього час, але не раніше 15 – 20 хвилин після годування й не пізніше ,ніж за 20 – 25 хвилин до сну. У цей період необхідно продовжувати розвивати зорове і слухове зосередження, використовуючи для цього іграшки, що видають звуки, та розмову з дитиною. Для цього дорослому необхідно:

- розмовляти з дитиною, наспівувати, нахилившись над нею, викликати зосередження, посмішку;

- викликати слідкування за яскравим предметом, що рухається перед очима;

- стимулювати дитину до пошуку дорослого, який розмовляє з нею і рухається навколо манежу;

Стимулювати малюка прислуховуватись до звуків, що їх відтворюють різні предмети (дзвіночки, торохтушки);

- лагідно, з наспівом розмовляти з дитиною, посміхатися, викликати відповідну посмішку, пожвавлені рухи, звуки, стимулювати наштовхування руками на іграшку;

Починаючи з 3 – 4 місяців, проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Методика така: дитині показують яскраву іграшку, що звучить, тим самим викликаючи слухове зосередження, потім називають її словом ( чи звуконаслідуванням), а потім ховають. Таким чином у дитини викликають інтерес до пошуку цієї іграшки. Рекомендується також наспівувати пісні без слів, розмахувати прапорцями, стукати ними по манежу, крутитися промовляючи окремі наспівані звуки; давати дитині іграшки, що звучать в руки. Систематична робота з дітьми щодо стимулювання звуків і голосових реакцій сприятиме появі в мовленні дитини до 5 місяців співучого гуління, трелів.

З 5 місяців сестра – вихователь повинна стимулювати белькіт, викликати в дітей відповідні звуки. Для цього потрібно вимовляти за дитиною звуки «а-а-а», «е-е-е», перегукуватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади «ма-ма», «ба-ба», викликати слухове зосередження та наслідування цих складів.

У віці 5 – 6 місяців до 9 – 10 місяців рекомендується проводити такі індивідуальні заняття «розмови», «перегукування», «схованки», звуконаслідувальні ігри. Для цього використовується прийом емоційного спілкування з дітьми: дорослий підходить до манежу, називає ім’я дитини, промовляє склади «ба-ба-ба», «да-да-да», викликаючи цим відповідну реакцію. Також в цьому віці використовується прийом – змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки : дорослий показує собачку, називає її «гав – гав» - собачка, показує з нею різні дії, називає її словами «Собачка сидить : гав – гав. Собачка йде : топ – топ. Собачка гавкає : гав – гав.» Після цього іграшку ховають. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює її до вимови звуків: гав – гав, йди – йди, на, топ – топ.

2. Методика проведення занять з дітьми другого року життя, їх види й характеристика.

На другому році життя робота з розвитку мовлення приводиться у трьох напрямах:

а) розвиток розуміння мовлення;

б)вправляння дітей у звуконаслідуванні й наслідуванні слів, фраз;

в) розвиток активного мовлення.

Програмні завдання з розвитку мовлення здійснюються як на заняттях так і в повсякденному житті.

М.Попова описує з яких причин дорослий повинен звертатися до дитини поза заняттями:

- потрібно знімати негативний емоційний стан дітей шляхом розмови з ними. Для цього слід промовляти фрази з відповідною інтонацією у найрізноманітніших формах; багаторазово звертатися до дитини називаючи її на ім’я, звертатись із запитаннями;

- давати словесні вказівки з метою організації поведінки дитини в певній ситуації;

- давати словесні доручення;

- стимулювати дітей до виконання різних дій з іграшками;

- розмовляти з приводу окремих вчинків дітей, оцінювати їх;

- стимулювати дітей до звуконаслідування;

- стимулювати дітей до повторення слів, фраз;

- навчати дітей відповідати на запитання.

У першій половині року з розвитку мовлення і розширення орієнтування в довкіллі проводять такі види занять: показ предметів з називанням, показ предметів у дії, організовані спостереження за живими об’єктами і транспортом, заняття з картинками, звуконаслідувальні ігри, показ інсценівок, читання забавлянок, віршів.

Показ з називанням – демонстрація дорослими якогось предмета, іграшки чи живого об’єкта. Метою таких занять є розвиток розуміння мовлення, звуконаслідування, збагачення словника, розширення орієнтації в навколишньому. Успіх таких занять залежить від правильно дібраного дидактичного матеріалу.

Показ інсценівок – в інсценівках дійовими особами виступають сюжетні іграшки (ляльки, зайчики, ведмедики й ін.). Дорослий влаштовує своєрідну декорацію з іграшок на столі, розповідає і показує дітям сценку, близьку за змістом до життя дітей цього віку.

Під час організації і показу інсценівок необхідно наперед продумати, які іграшки потрібно взяти, як їх розмістити, які слова і фрази доступні дітям для наслідування. Слід пам’ятати, що ні в якому разі в цьому віці покази не повинні обмежуватися тільки розважальною метою, основне їх призначення – активізація мовлення.

Організовані спостереження – на другому році життя, коли діти вже вільно пересуваються і рухаються, їх можна організовано, шляхом спостережень, знайомити з довкіллям.

Спостереження повинні проходити у природних умовах, в невимушеній обстановці, з невеличкими групками дітей. Тому на другому році життя проводять спостереження у груповій кімнаті: за працею помічника вихователя, за рибками в акваріумі, за живими об’єктами (кошеня,пташеня і т. ін.); спостереження з вікна: за транспортом, за перехожими на вулиці, за явищами погоди; спостереження на ділянці дошкільного закладу: за рослинами, тваринами, транспортом, за працею дорослих, старших дітей, святково прикрашеною прапорами вулицею. Під час спостережень потрібно організувати активні дії дітей (доторкнутися, помахати, полити квіти, погодувати тварин і т. ін.).

Ігри на звуконаслідування: у роботі з дітьми другого року життя широко використовуються ігри на звуконаслідування: «Гуси – гуси», «Хто як кричить?», «Автомобілі», «Потяг», «Півники і курчатка» та ін. Цінність таких ігор полягає в тому, що в них дії супроводжуються словами, і діти охоче промовляють потрібні слова і звуконаслідування.

Розповіді зі звуконаслідуванням – після 1 року і 6 місяців дітям доступний такий вид занять, як розповіді зі звуконаслідуванням. Вихователь складає сюжетну, доступну для розуміння дітей розповідь, яку супроводжує показом іграшок, а діти наслідують.

Ігри в «розповідь». Для таких занять є характерним те, що після розповіді вихователя дорослий дає іграшки і діти з ними грають самостійно. Проводять такі заняття в кінці другого року життя. В іграх бере участь 5 -6 дітей. Сценарії таких ігор – розповідей складає сам вихователь, або можна взяти з методичних посібників.

Заняття з картинками. На другому році життя заняття з картинками поділяються на три вікові періоди:

- від одного 1 року до 1 року 6 місяців;

- від 1 року 3 – 6 місяців до 1 року 6- 8 місяців;

- від 1 року 6 – 8 місяців до 2 років.

У першій віковій групі на заняттях з картинками ставляться такі завдання:

- упізнати на картинках знайомі предмети незалежно від зовнішнього вигляду;

- формувати слова – узагальнення;

- викликати звуконаслідування;

- викликати впізнання зображення нових предметів.

Методика така: вихователь показує вперше предмет на картинці в новому зображенні й робить паузу, очікує щоб діти самі назвали предмет або його впізнали. Якщо ж діти мовчать вихователь запитує «Хто (що) це?». Якщо діти дають правильну відповідь, вихователь повинен підкріпити відповідь дитини, повторивши правильну відповідь. Якщо ж діти не змогли назвати, вихователь ставить допоміжні запитання, а потім уже називає що зображено.

Заняття з дітьми другої вікової групи дещо ускладнюються. Завдання:

- навчити розуміти поруч зі словами – позначеннями предметів, слова, що позначають дії та якості;

- вправляти в наслідуванні не тільки окремих слів а й двослівних речень;

- вчити переходити від полегшувальних слів на правильні;

- збагачувати емоційну виразність мовлення дітей.

Для виконання окреслених завдань на заняттях здебільшого тепер використовують не тільки окремі предмети, а й предмети з багатьма деталями та предмети в дії. Наприклад: набір картинок про дівчинку, про хлопчика, про тварин де всі вони виконують різні дії.

У процесі показу таких картинок вихователь називає дії двох – , і трьохслівними фразами (н – д: ляля спить, ляля їсть кашу).

У процесі розглядання картинок з деталями вихователь стимулює дітей показувати окремі деталі, ставлячи відповідні запитання. На цьому етапі слід вчити дітей правильно відповідати на поставлені запитання, супроводжуючи свій показ дією.

З дітьми третьої вікової підгрупи проводять заняття з предметними й сюжетними картинками . На цьому етапі розв’язуються наступні завдання:

- вправляти дітей в розгляданні й розумінні знайомих дітям за їхнім особистим досвідом дій та нескладних сюжетів за словесним поясненням дорослих;

- викликати наслідування не тільки нових слів, але й простих трьох – , чотирьохслівних фраз;

- навчати вимовляти слова правильно, не замінювати їх полегшуючими, виправляти неправильні закінчення.

Задля цього використовують парні картинки : собачка білий і чорний, великий і маленький і т. п.

На цих заняттях пропонується дітям показати предмет з картинки за ознакою, яку називає вихователь.

3.Характеристика бесіди як методу розвитку діалогічного мовлення дітей. Особливості підготовки і проведення.

Основним методом розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкіль¬ного віку на заняттях є бесіда. У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватись як спеціальний словесний метод навчання, який визна¬чає зміст заняття з дітьми, наприклад вступна бесіда, пояснювальна, узагальнювальна, бесіда-супровід будь-якої діяльності тощо. Бесіда як метод навчання потребує зосередження на певній темі розмови, передбачає достатній рівень знань про те, що має обговорюватися. Отже, бесіда використовується на занятті разом з іншими методами (розгля¬дання картинки, художнє читання, розповідь), і вимагає ретельної підго¬товки як від дітей, так і від вихователя.

Під час бе¬сіди діти навчаються логічно мислити, швидко пригадувати, аналізува¬ти, порівнювати, висловлювати судження, робити висновки, формулюва¬ти та обстоювати власні думки. Діалог, що виникає між дитиною й педагогом під час бесіди, сприяє формуванню вміння слухати та розумі¬ти співрозмовника, правильно відповідати та висловлювати власні дум¬ки, з повагою ставитися до думки іншого, не змінювати тему обговорен¬ня, стримувати своє бажання висловитися тоді, коли висловлюється інша дитина. Усе це виховує культуру діалогу.

У дошкільній лінгводидактиці бесіди класифікують за таким прин¬ципом:

- за картиною чи змістом художнього твору, які використовують на занятті;

- залежно від мети і методу (вступна, супроводжувальна, зак¬лючна, узагальнювальна бесіди);

- відповідно до змісту (пізнавальна та етична бесіди).

Основною в дошкільному закладі є узагальнювальна бесіда, метою якої є систематизація, узагальнення, уточнення та розширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда здебільшого відбувається у формі чергування запитань і відповідей. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дитини і охоплює такі елементи, як початок, основ¬на та прикінцева частини.

На початку бесіди вихователь намагається активізувати увагу й мислення дітей, викликати в їхній уяві живі, яскраві образи, пов'язані з темою бесіди, створити потрібний емоційний настрій, націлити малюків на обговорення низки питань.

Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завер¬шених етапів: розглядання картини, художнє читання тексту, обгово¬рення елементів продуктивної діяльності дітей, кожний з яких має за¬кінчуватися узагальненням педагога щодо основних позицій, думок, що були висловлені. Зміст бесіди, чергування методів та прийомів націлені на постійну мобілізацію уваги, пам'яті, активізацію мислення та мов¬лення малюків.

Успіх і педагогічна результативність бесід багато в чому залежать від методично грамотного добору запитань. Усі запитання можна поді¬лити на такі групи: залежно від характеру розумових завдань (репро¬дуктивні, які потребують простої констатації фактів, та евристичні, або пошукові, проблемні, спрямовані на встановлення зв'язків між пред¬метами і явищами); залежно від ролі й місця в бесіді (основні, які вихователь готує, та допоміжні, що постають під час заняття).

Часто вихователі відчувають труднощі у доборі та формулюванні запитань, що можна пояснити, з одного боку, невірою в інтелектуальні можливості дітей, адже педагоги прагнуть запитувати лише про те, що, на їхню думку, діти добре знають. Водночас вихователі свідомо спро¬щують запитання, повторюють їх, намагаючись забезпечити рівний, «без¬доганний» перебіг заняття - жодної паузи, жодного збою: запитання-відповідь, наступне запитання-відповідь. Такий обмін репліками важко визначити як бесіду. Ось перелік типових запитань до узагальнювальної бесіди про зимову природу: «Яка нині пора року? Які ознаки зими ви знаєте? Яка погода найчастіше буває взимку? Назвіть птахів, які залишаються зимувати. Як живуть звірі у лісі?». Такі запитання мало активізують мислення й мовлення дітей, викликаючи у них нудьгу, ма¬люки відповідають на запитання автоматично, не замислюючись. Чим старшими стають діти, тим більшого значення набувають пошукові за-питання і завдання. Причому запитання доцільно поєднувати із твор¬чими завданнями. Наприклад, вихователь пропонує дітям пригадати три зимові місяці і намалювати, яким буває сніг (погода, сонце, небо) на початку зими, серед лютих зимових холодів та перед настанням весни. Свої малюнки діти, обговорюють у підгрупах, коментуючи та пояснюю¬чи їх. Бесіда стає дійсно корисною, природною, невимушеною, привчає Дітей прислухатися до думок інших, брати участь у розмові.

Отже, які б методи не застосовував педагог в основній частині бесі¬ди, він має пам'ятати - бесіда в жодному разі не повинна переслідувати мсту словесного нагромадження знань у дітей, її головне завдання - систематизація, впорядкування знань, набутих дитиною раніше, розши¬рення кола знань способом спільного обговорення.

У бесіді використовують такий прийом, як вказівки, що визначають порядок, правила, послідовність висловлювань та привертають увагу дітей до основних аспектів.

Важливим прийомом систематизації та уточнення знань є узагальнен¬ня, яке робить педагог, його власна оцінка фактів, явищ. Узагальнення має бути коротким і водночас містити найголовніші аргументи.

Вихователь має тактовно оцінювати дитячі думки, висловлювання. Пам'ятаючи про величезну силу педагогічного авторитету, важливо навчитися не нав'язувати дітям власну думку, надавати їм можливість зробити самостійний вибір. Особливо це стосується ситуацій, які до¬пускають різні варіанти відповідей: «Цікаву думку висловив Дмитрик. Це його позиція. На мою думку... Але кожен може визначити сам, з ким він може погодитися?. У разі, коли дитина висловлює помилкову думку, педагог може запропонувати уточнити цей факт, звернувшись до довідника, енциклопедії, словника тощо, а також формувати в дітей: по-перше, ставлення до помилок як невід'ємного елементу будь-якого твор¬чого процесу; по-друге, спрямовувати дітей на пошукову діяльність, пе¬рехід від незнання до знання.

Скеровуючи бесіду вихователь має враховувати індивідуальні особ¬ливості дітей, намагатись об'єднати бесідою всіх дітей, визначивши для кожного посильне завдання. Не можна силоміць вимагати від дитини відповіді, краще дати ЇЙ можливість вислухати інших, стати на чиюсь позицію, погодитися з висловленою думкою чи, навпаки заперечити. Бездумне промовляння, яким дехто з вихователів замінює поняття «мов¬леннєва активність», краще замінити на уважне слухання, ознакою яко¬го є зацікавлений погляд дитини.