Ліна костенко Теми, мотиви і проблеми поетичної творчості Ліни Костенко

  Творчість Ліни Костенко — приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів'ям кон'юнктури. В. Базилевський Поетка Ліна Костенко — наша су­часниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуден­ним явищем сучасної української по­езії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе націона­льні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підно­сить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської ху­дожньої творчості. Національні про­блеми, які досягли в поезії Ліни Кос­тенко найвищого ступеня узагаль­нення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпе­реживання. Особливості індивідуального пое­тичного стилю: філософічність, істо­ризм мислення, вишукана тради­ційність, висока культура поетично­го вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності». Творчість Ліни Костенко не розме­жуєш на інтимну та громадську: на­стільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.   Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли Ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключовихпонять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.  Від літератури «соціалістичного реалізму» вимагався тотальний мажор — у ліриці ж Ліни Костенко нерідко пере­ломлювалися драматичні колізії буття. І це, загалом, фунда­ментальна особливість її таланту—трагедійний характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від імені болю» (А. Макаров).  У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскріз­ні теми, образи. Вже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите поколін­ням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів. Нелегка творча доля Ліни Костен­ко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна, — тих, кого світ ловив, але не впіймав... Найбільше гармонії та душевної злагоди —у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою. Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, части­ною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозум­ністю. Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою». Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної Jстихії ніжності й осяяння душі., У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля". Люблю до оніміння,  до стогону, до сліз... Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них—бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукав­ства й розрахунку. Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами роз­гортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної ук­раїнської родини. У поезії йдеться про сільських пастушків Павла, Са­шка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлун­ня війни — залишена в полі граната. Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля. Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша. Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах - схвильованість, розпач, біль.  Відчай і горе матерів поетеса передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного становища. Ліна Костенко трансформує міф, з безнадією, розпачем говорить:  І ніяка в житті Аріадна  вже не виведе з горя отих матерів. Поетеса   провадить   думку   про вічний колообіг життя, розвиток:  А одна розродилась, і стала ушосте — мати. У вірші «Пастораль XX сторіччя» Л. Костенко зуміла сказати про невимовне. І в цьому велич її твору. У вірші «Тут обелісків ціла рота...» виражена думка про злочинність і неприродність війни. Особливий настрій поезії створює спільність, однаковість, однозначність почуттів, якими охоплена лірична героїня і її сучасники. У вірші звучать і пекучі спогади про пережите, і біль, викликаний спогляданням могильних плит військового кладовища. Авторка досягає великої сили художньої експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити. Уживаючи неозначені займенни­ки, Л. Костенко об'єднує почуття і тих, хто загинув, і тих, хто залишив­ся живий. Поетеса говорить про без­межний борг живих перед мертвими, про життя, про смерть і безсмертя. Це підкреслює й метафора «обелісків ціла рота». У вірші «Життя іде і все без корек­тур» Ліна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усім володарює час. Поетеса вдається до засобу пер­соніфікації, щоб передати стрімкий літ часу, миттєвість людського жит­тя в часі. У поезії минулий час окрес­лений двома образами: біблійного по­топу як розплати людства за гріхи та маркізи Помпадур — фаворитки французького короля Людовіка XV, яка мала на нього великий вплив і ви­значала, по суті, політику держави. У розумінні Ліни Костенко, смисл людського життя полягає в тому, щоб «зробити щось, лишити по собі». Авторка також тривожиться за майбутнє — як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збуди­ти її відповідальність за все суще на землі. Звучить у вірші й мотив відповіда­льності творця за слово, за кожний написаний рядок, за творчість. Для ліричної героїні найголовніше — обе­рігати свою душу від гріхів, не при­множувати вже зробленого колись зла: Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш — то уже навіки. У вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє» Ліна Костенко розглядає людину в контексті часу. Це усмішка Джоконди, яка уособлює і доброту, і силу впливу на людину; це і Рафаелівська Мадонна як символ безко­рисливої материнської любові та всепрощення. Поетеса вихоплює з історії справж­ні мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства й лю­дини зокрема. Криваві ж події, жорс­токі сутички, кровопролитні події згадує як незначні факти з огляду на їхній вплив на становлення спра­вжньої людини. Авторка щиро «підказує» сучасни­кам основний життєвий постулат:  Нехай тендітні пальці етики  Торкнуть вам серце і вуста. Лірична героїня Ліни Костенко шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди поруч, але наперекір долі кохає й розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприй­нятті світу. Цій темі присвячено вірш «Світлий сонет». Світло — це ранок життя, юність, це пробуджен­ня першого кохання. Проте для моло­дої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності. Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас. Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання — вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку. Тональність і настрій вірша «Роз­кажу тобі думку таємну» визнача­ються спогадами про минуле кохан­ня. Ліна Костенко говорить про не­збагненну тайну любові, яку можна осягнути лише інтуїцією, почуттями. Вірш побудовано у формі щирого монологу-одкровення ліричної ге­роїні. Вона ніби перегортає ще одну сторінку свого життя і бачить, що її душа зберегла серед буденності най­вищі почуття. У глибокоінтимній поезії «Моя любове! Я перед тобою» авторка звертається до найніжнішого свого почуття, але одночасно виголошує грізну пересторогу: Бери мене в свої блаженні сни.  Лиш не зроби слухняною рабою,  Не ошукай і крил не обітни! Для письменниці немає нічого страшнішого, як утрапити ще й у рабство почуттів. Підсвідоме лірична героїня відчуває, що це стане духов­ною зрадою усіх тих, хто жив до неї і плекав надії на її буття на цій землі: Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, Бо кості перевернуться в гробницях Гірких і гордих прадідів моїх. Для письменниці характерний наскрізний мотив іронії долі, парадок­сального зв'язку часів. Минуле ціка­вить поетесу найчастіше своїми пара­лелями з днем сьогоднішнім (цикл «Ду­ша тисячоліть шукає себе в слові»). Зосередження уваги на історично­му аспекті свідомості людини не ви­падкове, адже поетеса вважає й по­слідовно втілює у своїх ліричних творах думку про те, що повноцінна життєдіяльність особи можлива тіль­ки за умови невідривності її від свого народу і його долі, на основі традицій і духовних надбань нації: Митцю не треба нагород, його судьба нагородила. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина. «Не треба думати мізерно». Історія як джерело й одночасно засіб художнього осмислення дійс­ності актуалізується в багатьох тво­рах поетеси: «Скіфськаодіссея», «Ду­ма про трьох братів неазовських», « Маруся Чурай », «Берестечко»... Як зазначає Г. Клочек, «Ліна Кос­тенко — Поет у найповнішому, спра­вжньому розумінні цього слова. А це означає, що в неї загострене розуміння Краси... На принципах Краси будує­ться і етична позиція Ліни Костенко».