Підшлункова залоза

Місце розташування, розмір і структура підшлункової залози.

Підшлункова залоза є органом і зовнішньої і внутрішньої секреції. Ендокринна частина залози представлена окремими клітинними групами, що утворять невеликі острівці в масі всієї іншої її тканини. Ці групи клітин називають острівцями Лангерганса. Число острівців найбільше в хвостовій частині залози. Розмір одного острівця складає 0,1–0,3 мм, число їх від 200 тис. до 1,8 млн. Деякі острівці відділені від оточуючих їх тканин тонкою сполучнотканинною оболонкою. В острівцях Лангерганса розрізняють чотири групи клітин: α, β, γ і δ. Вони неоднаково забарвлюються і виконують різні функції. Більше всього зустрічається β-клітин (70%), примерно 20% від числа всіх клітин приходиться на а α -клітини і приблизно по 5% складають γ – і δ -клітини.

Гормони підшлункової залози. В острівцях Лангерганса утворюються три гормони: інсулін, глюкагон і ліпокаїн.

Значення інсуліну було виявлено ще в 1889 р., коли дослідники Меринг і Мінковский, видаливши в собаки підшлункову залозу, знайшли в її сечі цукор. Звідси ними був зроблений висновок, що підшлункова залоза регулює кількість цукру в організмі. Росіянин учений Л. В. Соболєв у 1902р. показав, що підшлункова залоза поряд з екзокринною виконує й ендокринну функцію. Він перев’язав вивідну протоку підшлункової залози, після чого відзначав загибель клітин, у яких утвориться секрет, що виділяється в дванадцятипалу кишку, у той час як острівкова тканина не піддавалася зміні і збудження обміну вуглеводів не відзначалося. У 1921 р. ученые Бантиг і Бест виділили з острівців гормон, названий ними інсуліном (insula –острівець).

В даний час цілком вивчена структура інсуліну і він штучно синтезований. Молекула інсуліну складається з двох ланцюгів: А и В. Ланцюг А включає 21 амінокислотний залишок, а ланцюг В – 13-30. Встановлено, що інсулін утворюється в β-клітинах. Для його зв’язування з білком гранул і наступного звільнення необхідний цинк. Інсулін стимулює синтез глікогену в печінці і м’язах, гальмує його перетворення в цукор і сприяє окислюванню цукру в м’язах. Тому після вимикання функції острівців Лангерганса (є лікарські препарати, що вибірково їх ушкоджують), у крові різко збільшується вміст цукру, що називається гіперглікемією, і він починає з’являтися в сечі. Наявність цукру в сечі називають глюкозурією. При введенні інсуліну різко зменшується кількість цукру в крові з 80-120 до 30-45 мг%. Зменшення кількості цукру в крові називають гіпоглікемією.

Рис. 62 Мікроструктура підшлункової залози. Видний острівець Лангерганса (1). оточений екзокринними клітинами.

Глюкагон утворюється в α-клітинах, складається з 29 амінокислотних залишків і діє протилежно інсуліну. Він викликає гіперглікемію і зменшує вміст глікогену в печінці.

Ліпокаїн сприяє виходу жирів з печінки, окисленню їх у ній і гальмує перетворення вуглеводів у жири.

Секреція гормонів острівцями Лангерганса регулюється вмістом цукру в крові, α-и β-клітини сприймають зміни концентрації цукру в крові, і за принципом негативного зворотного зв’язку міняється активність цих клітин. Гіперглікемія активує β-клетки і гальмує α-клітини, а гіпоглікемія активує α-клітини і гальмує β-клітини.

Механізм дії гормонів підшлункової залози. Вважають, що є кілька шляхів впливу гормонів підшлункової залози на вуглеводний обмін. Інсулін сприяє проникненню глюкози через мембрану клітини і її внутрішньоклітинному нагромадженню. Крім того, інсулін індукує синтез ферментів, що сприяє синтезу глікогену й окисленню глюкози. Глюкагон збільшує вміст ферменту, що викликає розщеплення глікогену.

Гіпер- і гіпофункція підшлункової залози. Гіперфункція підшлункової залози – дуже рідке захворювання. Воно виявляється в гіпоглікемії й у зв’язаному з цим порушенні діяльності центральної нервової системи, що надзвичайно чутлива до нестачі глюкози. Виникають слабість, судороги, втрата свідомості. Уведення глюкози знімає всі ці явища.

При гіпофункції підшлункової залози виникає цукровий діабет. Він характеризується цілим рядом симптомів, виникнення яких пов’язане зі збільшенням вмісту цукру в крові. Кількість його може підвищуватися до 200-500 мг%. При цьому в кров переходить рідина з тканин, що приводить до їх зневоднювання. Хворий постійно відчуває спрагу. Він випиває близько 10 л води, велика частина якої надходить у кров і виділяється нирками. За добу в таких хворих виділяється від 3 до 12, а в рідких випадках до 25 л. Ослаблення процесів окислювання глюкози приводить до збудження обміну жирів. Утворюються продукти неповного окислення жирів – кетонові тіла, що приводить до зрушення реакції крові в кислу сторону – до ацидозу.

Інсулін – ефективний засіб лікування діабету. Він дає можливість протягом десятиліть зберігати працездатність хворих.