Тема 26. Сучасна українська проза: особливості “нової хвилі”

План

1. Феномен постмодерного дискурсу: сучасні теоретичні підходи.

2. Жанрово-видові варіації в сучасній українській прозі (Див. схему).

3. Сучасна новелістика: розмаїття й еклектизм творчих почерків.

4. Модифікації романних форм: “Сталінка” О.Ульяненка, “Я, зомбі” Л.Кононовича, “Інфекція” С.Процюка, “Стежка в траві” В.Шевчука та ін.

Робота в групах

Типи новел

Традиційна новела

Експериментальна новела

неоготична

Новела перехідного типу

необарокова

неореалістична

психоаналітична еротична неонатуралістична

філософсько-аналітична

Література

1. Бернадська Н.І. Критична рецепція “якості” сучасної прози: парадокси і несподіванки : електронний ресурс / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/fils/2009_12.pdf

2. Білоус П. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. – № 4.

3. Білоцерківець Н. Бу-Ба-Бу та ін. Український літературний неоавангард: портрет одного року // Слово і час. – 1991. – № 1.

4. Бондар-Терещенко І. Діяґностика від Процюка : електронний ресурс / Режим доступу: http://kut.org.ua/books_a0100.php

5. Бондар-Терещенко І. Літерний дім // Кур’єр Кривбасу. – 2002. – Травень (№ 150).

6. Грабович Г. Велика література. – К., 1994.

7. Гундорова Т. Бу-Ба-Бу, Карнавал і Кіч // Критика. – № 7-8. – 2000.

8. Гундорова Т. Ностальгія та реванш: Український постмодернізм у лабіринтах національної ідентичності // Кур’єр Кривбасу. – 2001. – Листопад (№ 144).

9. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Укр. літературний постмодерн. – К., 2005.

10. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. – 1995. – № 2.

11. Деркачова О. Комплекс нелюбові як причина деструкції власної харизми. Спроба діагнозу (С.Процюк “Інфекція”) // Кур'єр Кривбасу. – 2003. – №2.

12. Жулинський М. Подих третього тисячоліття. – Луцьк, 2000.

13. Жулинський М. Українська література на межі тисячоліть // Жулинський М. Слово і доля: Навчальний посібник. – К., 2002.

14. Зборовська Н. Сучасна масова література в Україні як загальнокультурна проблема // Слово і час : http://www.bukvoid.com.ua/reviews/books/2008/09/02/130545.html

15. Ігнатенко М. Постмодерний Homo Ludens // Слово і час. – 2002. – № 6.

16. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм – напрям? стиль? метод? // Слово і час. – 2001. – №1.

17. Лисенко В. Літературні рішення 90-х, модернізм, постмодернізм, авангард; молодь сучасна й колишня, etc. (“Круглий стіл”) // Слово і час. – 1999. – № 3.

18. Квіт С. Свобода стилю: Есе та статті. – К., 1996.

19. Ковбасенко Ю. Література постмодернізму: по той бік різних боків // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – № 5.

20. Кравченко А. Молода українська проза. – К., 1990.

21. Мороз Л. Термін “елітарність” і застосування його до української літератури // Вітчизна. – 2001. – №3-4.

22. Плерома. Мала українська енциклопедія актуальної літератури. – Івано-Франківськ, 1998.

23. Салига Т. Високе світло: Літературно-критичні статті. – Л.– Мюнхен, 1994.

24. Семків Р. Постмодернізм та іронія // Слово і час. – 2000. − № 6.

25. Слапчук В. Світ у слові (інтерв’ю) // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – № 127.

26. Сучасні співвідношення елітарної і масової літератури, мережеве дослідження : електронний ресурс / Режим доступу: http://h.ua/story/20495/

27. Харчук Р. Покоління постепохи. Проза // Дивослово. – 1998. – № 1.

28. Пікун Л. Дзеркальна гра набутками культури як явище літератури постмодернізму // Слово і час. – 2005.

29. Поліщук О. Позиція персонажа в українській постмодерністській прозі // Слово і час. – 2003. – № 2.

30. Поліщук Я. Випробування постмодернізмом // Критика. – 2002. – № 3.

31. Ткачук М. Літературний процес 90-х років ХХ століття // Українська мова та література. – 2000. – № 22.

32. Харчук Р. Сучасна українська проза: постмодерний період. – К., 2008.

1а) повернення до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості;

б) спроби трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на новітню українську та західноєвропейську філософію й психологію;

в) повернення у поетичному творенні до лексичних першоджерел, що є головним серед найважливіших семантичних гнізд, розвинення цих лексичних першоджерел до конкретних символів через активізацію народнопоетичних уявлень та смислових відтінків;

г) зосередження поетичної уваги насамперед на природі, людині і всесвітові, причому сама людина розглядається як рівновелика до інших складових світу: трави, води, землі, сонця, тощо, – вона не виступає на передній план зі своїми суспільно-побутовими проблемами, натомість розгортаються трансцендентні мотиви, у поезії відчутна присутність божественного, живої магії слова;

д) органічність творення – вірш ніби сам по собі мусить доростати до власних меж, бути цілковито органічним, автор не поціновіє своїх почуттів, а також вчинків своїх та інших людей, нічого не декларуючи;

е) певна недомовленість, розрахована на духовну співтворчість читача, спроба викликати читача на акт поетичного співтворення чи дотворення поезії у його свідомості;

є) відсутність дискурсивної мови;

ж) пошук і повернення до життя давньої поетичної традиції, глибшої і давнішої за привнесену в Україну традицію слабо-тонічного римованого віршуваня, – а звідси, вихід на своєрідний український вірш, отже, й застосування велібру як принципу творення поезії.