Не 1.5. Основні закономірності та особливості психічного розвитку у дошкільному дитинстві

План: 1. Особливостi психiчного розвитку в дитинствi. 2. Психiчний розвиток новонародженої дитини. З. Психiчний розвиток дитини першого року життя. 4. Психiчний розвиток дитини раннього вiку. 5. Психiчний розвиток дитини вiд З до 7 рокiв.

Літерат ура (основна):

1. Дуткевич Т.В. Дошкільна психологія . – К.,2007. – С.25-37.

Лiтература(додаткова):

1 Басов М Я. Избран. психологические произведения / Под ред. В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. — Педагогика, 1975. 432 с.

2. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. М.: IIедагогика, 1990.— 144 с.

3. Воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. 1-1. Проколиенко. —К.: Рад школа, 1991. —368 с.

4. Кононко Е. Л. Чтобы личность состоялась. К.: Рад. школа, 1991.— 221 с.

5. Люблiнська Г. О. Дитяча психологiя. — К.: Вища школа, 1974. – С. 30 – 70.

6. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антроповой, М. М. Кольцовой. М.: Педагогика, 1983. 160 с.

7. Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6 – 7 лет. М.: Педагогика, 1992. — 160 с.

8. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. М.: Школа-Пресс, 1997. 383 с.

9. Субботский Е. В. Ребенок открывает мир. – М .: Просвещение, 1991.— 207 с.

10. Усова А. II. Роль игры в воспитании детей / Под ред. А. В. Запорожца. М.: Просвещение, 1976. —96 с.

11. Урунтаєва Г. А. Дошкольная психология. М.: Изд. Центр «Академия», 1997, С. 28 – 41.

12. Шаграева О. А. Детская психология. Теоретический и пракгический курс—М.: ВЛАДОС, 2001. – 368 с. – С. 208 – 231.

13. Эльконин Д. Б. Психология игры. — М.: Педагогика, 1978. 304 с.

1. Особливості психічного розвитку в дитинстві

Психiчний розвиток дитини вражає своєю iнтенсивнiстю. Як зауважував Л.Толстой, до З рокiв людина оволодiває тим же обсягом досвiду, що потiм протягом решти свого життя. Дитина оволодiває мовленням, прямоходiнням, навчається дiяти з найпростiшими побутовими предметами, виникають першi види дiяльностi, що мають цiлеспрямований, планований характер, значного розвитку досягає спiлкування як з дорослими, так i з ровесниками, поведiнка дитини спрямовується нею згiдно з вимогами дорослих, закрiпленими у правилах. Тобто у дошкiльному дитинствi закладається фундамент розвитку i психiчних процесiв та особистостi.

На дошкiльний вiк припадає значна кiлькiсть так званих сензитивних перiодiв, коли певна психiчна функцiя розвивається особливо iнтенсивно. Тому гетерохрониiсть (стрибкоподiбнiсть) психiчного розвитку у цьому перiодi виявляється особливо помiтно. Повiльний розвиток протягом першого року життя пасивного мовлення завершується нiбито раптовою появою активного мовлення у кiнцi 1-го року — перших слiв, а згодом i речень. Одразу пiсля народження опорно-руховий апарат вiдстає у розвитку вiд зору, що виявляється в обмежених можливостях дитини самостiйно пересуватись, нездатностi втримати предмет у руцi тощо. У перiод вiд 1 до З рокiв, навпаки, дитина краще засвоює тi властивостi предметiв, якi вiдчуває на дотик i спирається на них у своїх дiях з цими предметами (форма, розмiр), а не тi, якi сприймає зором (колiр).

Серед живих iстот саме дитина людини народжується найбiльш безпомiчною та залежною вiд догляду оточуючих людей. Ця обставина дала Л. С. Виготському пiдставу зауважити про те, що новонароджений — найбiльш соцiалъна iстота серед усiх iнших. Водночас потенції розвитку у новонародженого — максимальнi i залежать вiд тих умов, якi будуть створенi дорослим. Так, дiти, з якими батьки постiйно й доброзичливо спiлкуються, починають розмовляти ранiше за малюкiв, позбавлених батькiвського пiклування в iнтернатних установах.

З iншого боку, успiхи у психiчному розвитку дитини спираються на її фiзичне здоров’я, яке забезпечує активнiсть малюка, його iнтерес до оточуючого. Хвора дитина квола, байдуже сприймає дорослих та iграшки, не прагне самостiйно пересуватись, брати рiзнi предмети та манiпулювати ними. Першим свiдченням пiзнавального ставлення дитини до оточуючого є її орiєнтувальнi реакцiї, якi стимулюють розвиток сенсомоторних потреб у рухах i враженнях. Сенсорнi та руховi потреби тiсно пов’язанi. Руховi потреби реалiзуються через активнiсть дитини. У разi якщо здоров’я малюка порушується, її активнiсть знижується, а разом з тим i обмежуються можливостi пiзнавального розвитку на основi вiдчуттiв та сприймання оточуючого.

У результатi спостерiгаються вiдставання у розвитку опорно-рухового апарату, аналiзаторiв, а згодом i психiчних функцiй (сприймання, пам’ятi, мовлення тощо). Якщо дитина засвоїла деякi вмiння та навички, то хвороба може швидко зруйнувати їх. Наприклад, до хвороби дитина вмiла самостiйно складати пiрамiдку, але тепер виявляє нерозумiння завдання, створюється враження, що вона забула, як виконуються потрiбнi дії.

Дiтям властива висока вразливiсть, швидкi змiни настрою, стомлюванiсть, iмпульсивнiсть. Вони потребують захисту вiд травмуючих факторiв середовища, постiйної уваги до їхнього психiчного та фiзичного стану. Нерозвиненiсть самосвiдомостi дитини зумовлює вiдсутнiсть конкретних чiтких скарг щодо стану свого здоров’я. Дорослий повинен вміти розпізнавати стан дитини за зовнiшнiми проявами. Чим менша дитина, тим бiльшою мiрою характерна ця особливiсть. Новонароджений плаче -- мама повинна сама визначити причину, i вiд правильностi встановлення причини залежить подальше благополуччя дитини.

Нестiйкiсть психiки дитини, залежнiсть i стану вiд умов, створених дорослими — це водночас i її висока пластичнiсть, яка визначає можливiсть iнтенсивного розвитку в процесi навчання й виховання.

Визначальна роль у психiчному розвитку дитини раннього вiку належить дорослому, який пiклується про задоволення життєво необхiдних потреб дитини у їжi, вiдпочинку, чистотi тощо. Але тiльки цього недостатньо для нормального психiчного розвитку малюка. Необхiдно налагодити доброзичливi, емоцiйно позитивно забарвленi, стабiльнi стосунки з малюком як провiдний канал передачi суспiльного досвiду, шлях педагогiчно доцiльних впливiв на дитину.

Нерозривний зв’язок дитини й дорослого зберiгається протягом всього першого року життя, тому соцiальну ситуацiю психiчного розвитку в дитинствi Л. С. Виготський назвав «Ми». Дитина не може iснувати без дорослого, який забезпечує її виживання: не може самостiйно пересуватися, пiдтримувати своє iснування. Суперечнiсть цiєї ситуації розвитку i полягає в тому, що дитина максимально потребує контактiв з дорослим, але володiє дуже обмеженими засобами спiлкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, нiби сподiвається на вiдповiдь з його боку, нiби дитина розумiє зверненi до неї слова, жести, емоцiйнi реакції. Дорослий надiляє дитину здатнiстю розумiння його дiй. У результатi такої поведiнки дорослого у дитини з’являється перша соцiальна потреба — потреба в спiлкуваннi з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої дiяльностi дитини — дiяльностi спiлкування, де предметом стає iнша людина (М. I. Лiсiна). Тепер активнiсть у встановленнi контактiв переходить вiд дорослого до дитини. Малюк сам починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спiлкування, спонукати його до контакту.

Спiлкування у життi малюка носить ситуативний i безпосереднiй характер, оскiльки вiдбувається тiльки в данiй конкретнiй ситуацй та з її приводу. Малюк ще не володiє основним засобом спiлкування — мовою, яка допомагає вийти за межi конкретної ситуацiї. Залежно вiд змiсту спiлкування протягом раннього дитинства видiляють двi його форми — ситуативно-особистісне (вiд народження до 6. мiс.) i ситуативно-дiлове (до 3-х рокiв).

Залежнiсть вiд контролю з боку дорослого зберiгається на високому рiвнi протягом усього дошкiльного дитинства. При вiдсутності належного пiдкрiплення з боку дорослих умiння i навички малюка легко руйнуються. Наприклад, дитина вiтається лише у дитячому садку, а коли перебуває з батьками, — нi. Це свiдчить про те, що вихователь у дитячому садку постійно нагадує дiтям про цю норму поведiнки, схвалює, коли малюки її виконують. Батьки ж цього не роблять. З цiєї ж причини, деякi дiти, якi повертаються у садочок пiсля канiкул, чи пiсля хвороби, втрачають навички самообслуговування, i їх доводиться вiдновлювати.

Тiсна взаємопов’язанiсть фiзичного та психiчного розвитку дошкiльника проявляється i як висока чутливiсть емоцiйної сфери дитини, а також геиералiзований вплив на всi iншi психiчнi процеси. Емоцiйне благополуччя дитини залежить переважно вiд дорослого, характерного для нього стилю спiлкування. Найсприятливiшим для розвитку психiки дошкiльника є позитивний емоцiйний фон, переважання оптимiстичних, радiсних переживань, доброзичливостi у ставленнi. Водночас слiд застерегти дорослих вiд занадто бурхливого виявлення своїх емоцiй за допомогою крикiв, рiзких жестiв та рухiв. Як правило, дитина боїться спiлкуватись з такими дорослими, знижується її активнiсть, у неї виникає депресивний стан.

ВИСНОВКИ про загальні особливостi психічного розвитку дитини раннього вiку:

• динамiка психічного розвитку характеризується найiнтенсивнiшими серед усiх iнших вiкових перiодів темпами; значною нерiвномiрнiстю та стрибкоподiбнiстю;

• дитинi властивий значний вроджений потенцiал розвитку умовних рефлексiв, реалізація якого залежить від соцiальних умов;

• фiзичний та нервово-психічний розвиток тiсно взаємозв’язанi;

• висока пластичнiсть психiчної та вищої нервової діяльностi, що має позитивнi (висока научуванiсть, швидке оволодiння новими навичками i умiннями) та негативнi сторони (нестiйкiсть насрою, поведiнка, ситуативнiсть виявлення навичок та умінь);

• сенсомоторнi потреби, якi виникають на основi орієнтувальних реакцiй дитини — рушiйнi сили розвитку пiзнавальних процесiв та передумов особистостi,;

• провідну роль у психiчному розвитку малюка вiдiграє близький дорослий.