Не 1.4. Засади конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні План

1. Поняття, сутність, елементи та види правового статусу особи.

2. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні.

3. Поняття та види конституційних прав, свобод та обов’язків.

4. Межі основних прав і свобод людини і громадянина.

5. Поняття та зміст громадянства України.

6. Порядок набуття та припинення українського громадянства.

7. Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в України.

1. Поняття, сутність, елементи та види правового статусу особи

Становище особи в суспільстві визначається не тільки правовими, а й іншими видами соціальних норм. Однак правовий статус особи як її юридично закріплене становище в державі й суспільстві, не тільки визначає зв'язок між особою і державою, а водночас становить важливу складову частину суспільного статусу особистості, належить до її якості як людини і громадянина.

 У повсякденному житті поняття  «людина», «особистість», «громадянин» уживаються як рівнозначні поняття. У юридичній мові всі ці терміни уживаються в різних значеннях.

Поняття «людина» означає перш за все біологічну характеристику суб'єкта. Людина-це жива істота, що володіє здібністю до праці, мислення і мови. Кожна людина народжується з ознаками приналежності до людського роду і рядом індивідуальних рис, які властиві лише їй. Поняття «особистість» уживається в значенні соціальної характеристики суб'єкта. Особистість-це індивідуально певна сукупність соціально значущих властивостей людини. Людина стає особистістю під впливом суспільства. Так, людина народжується в певній сім'ї, певному суспільстві, в певній соціально-історичній ситуації і при різних обставинах свого життя спілкується з різними представниками суспільства, в якому живе, вчиться, працює. Законодавчо встановлені права, свободи і обов'язки особистості складають її правовий статус. Поняття громадянин уживається по відношенню до людини, що володіє правовим зв'язком з якою-небудь державою (у монархічних державах цьому поняттю відповідає термін «підданий»). Загальним для понять «особистість» і «громадянин» є те, що вони підносяться до однієї і тієї ж людини, однак поняття «особистість» позначає її місце в суспільстві, а поняття «громадянин» - в державі. «Особистістю», тобто членом суспільства, може бути не лише громадянин конкретної держави, але й іноземець, а також особа без громадянства, що проживають на території цієї держави. Конституція України, розмежувавши поняття «людина» і «громадянин», виходить при цьому з визнання ідеї «природних», «природжених», «невідчужуваних» прав людини, сутність якої полягає у тому, що права людини належать їй від народження, мають природний характер, а держава може лише регулювати їх здійснення і встановлювати для них гарантії, але не може їх скасувати. Лише у разі введення надзвичайного або військового положення держава може (винятково на тимчасовій основі) обмежувати можливість здійснення деяких прав і свобод. Після закінчення дії цих режимів права і свободи відновлюються в повному обсязі. Відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права невід'ємні права і свободи кожної людини повинні поважатися іншими державами незалежно від наявності у людини громадянства цих держав. У тексті Конституції це розмежування виявляється у тому, що при визначенні прав людини використовуються терміни: «всі люди», «кожна людина», «кожен», «всі», «ніхто», «працюючі», «кожен працюючий і ін., а при визначенні прав громадян України використовуються терміни «громадяни», «громадяни України», «кожен громадянин», «всі громадяни».

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності особи.

 Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодавчому закріпленні правового становища особи в суспільстві.

Структура правого статусу особи:

1) принципи правового статусу людини і громадянина;

2) громадянство;

3) правосуб'єктність;

4) основні права, свободи та обов'язки;

5) гарантії правового статусу.

6) відповідальність.

Принципи правового статусу людини і громадянина – це вихідні засади закріплення і реалізації прав, свобод, обов’язків людини і громадянина.

Громадянство - це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою, що породжує їх взаємні права і обов'язки.

Правосуб’єктність - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. Склад правосуб'єктності фізичної особи: правоздатність, дієздатність, деліктоздатність. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Повна дієздатність настає з 18 років. У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності. Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздатності.

Право – міра можливої поведінки. Обов’язок – це міра необхідної поведінки. В історії політико-правової думки, юридичній практиці, звичаєвому праві різних народів склалися чотири основні підходи до розв'язання проблеми прав людини, закріплення правового статусу особистості:

І. Ліберальна (європейська) концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує необхідність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвитку особи.

Основні положення сучасної ліберальної концепції:

1)  всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їхні природні права, а забезпечення та охорона цих прав головне призначення держави;

2)  свобода полягає у можливості людини робити все, що не завдає шкоди іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх;

3) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено законом.

4)  обмеження прав людини можливе лише у виняткових випадках і здійснюється з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

ІІ. Колективістські концепції прав людини (марксистська, расистські тощо) засновані на визнанні пріоритету колективу (суспільства, класу, раси, нації тощо) стосовно до особи, а також на обґрунтуванні обмеженості прав людини суспільними інтересами.

ІІІ. Ісламська (мусульманська) концепція, або концепція рівності за шаріатом, пов'язана з традиційним мусульманським правом. Вона суттєво відрізняється від європейської концепції, а її головна особливість полягає в тім, що іслам джерелом прав і свобод людини визнає тільки шаріат.

Основні ідеї даної концепції:

1. обґрунтовується різний правовий статус мусульманина і немусульманина, чоловіка і жінки;

2. за мусульманським правом вселенський суверенітет належить Аллахові, людина не вільна розпоряджатися собою і всі її дії наперед визначені Аллахом, а це, своєю чергою, дозволяє на підставі релігійних канонів виправдати обмеження прав людини.

ІV. Традиційні підходи до визначення статусу людини складаються у звичаєвому праві окремих племен, а їхня особливість обумовлена особливістю звичаєвого права, яке є груповим правом: воно діє в рамках малих соціальних груп (плем'я, клан, рід, сім'я); для нього характерними є колективна відповідальність за порушення звичаєво-правових приписів, а реалізація суб'єктивних прав здійснюється колективно. Відповідно, ці особливості визначили і специфіку правового статусу індивіда у звичаєвому праві, зокрема:

1)  правосуб'єктність індивіда звичаєве право пов'язує не з віком, аз важливими обставинами в його житті (народження, одруження тощо);

2)  права та обов'язки індивіда тісно пов'язані з правами та обов'язками відповідної групи. При цьому права та обов'язки групи превалюють над правами та обов'язками індивіда;

3)  правовий статус індивіда характеризується дуалізмом - у ньому можна виділити загальні (які поширюються на всіх членів племені) та спеціальні (обумовлені його належністю до певного клану чи сім'ї) права та обов'язки, що, наприклад, може бути пов'язано з трайбалізмом - наданням суттєвих привілеїв вихідцям із того племені чи роду, до якого належать керівники держави, правляча еліта;

4)  різні категорії членів групи мають різні права та обов'язки (нерівність вождів і простих членів племені, чоловіка та жінки, дітей та дорослих тощо);

5) обов'язки людини превалюють над її правами.

В Україні закріплений ліберальний підхід до визначення правового статусу особи.

Види правого статусу:

• в залежності від змісту:

  1. загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. 

  2. спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо). Інколи зі спеціального виділяють галузевий -  характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин.

  3. індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

• за суб’єктами: правовий статус фізичних та юридичних осіб; іноземців, осіб без громадянства; статус біженців; статус українських громадян, які перебувають за кордоном; професійний та посадовий статус; статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

• залежно від того, нормами якої галузі права визначається положення людини і громадянина: конституційно-правовий статус, адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-процесуальний тощо.